Рішення Конституційного Суду України

Користуючись нагодою, Незалежна асоціація банків України висловлює Вам глибоку повагу та щиро вдячна за підписання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань» (№ 5405-VI від 02.10.2012), реалізація якого сприятиме посиленню захисту прав і інтересів фінансово-кредитних установ від недобросовісних позичальників у сфері кредитних правовідносин.

На наше глибоке переконання, прийняті цим Законом зміни суттєво зменшать витрати боржників при реалізації арештованого майна та унеможливлять використання недобросовісними позичальниками прогалин законодавства України щодо наслідків визнання кредитних договорів недійсними для виведення майна з-під застави банку. Доповнення Цивільного кодексу України статтею 1057¹ щодо накладення арешту на майно позичальника або поручителя у випадку визнання кредитного договору недійсним, робить безперспективними звернення недобросовісних позичальників до суду з надуманими позовами проти банківських установ. Це сприятиме зміцненню фінансової дисципліни позичальників та ослабить навантаження на судову та банківську системи. А внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження» щодо зменшення в 3 рази винагороди торгуючих організацій при реалізації арештованого майна (з 15 до 5 %), сприятимуть зниженню як витрат боржників, так і рівня проблемної заборгованості, оскільки відтепер більша частина коштів, отриманих від продажу майна боржника, йтиме на погашення боргу, а не в приватні кишені торгуючих організацій.

Питання стабільного економічного розвитку країни важливе як для влади, так і для бізнесу. Ріст добробуту громадян сприятиме зміцненню банків, а міцна банківська система буде локомотивом розвитку економіки. Саме так банківська спільнота розуміє виконання започаткованої Вами Програми економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

В умовах загострення ситуації на міжнародних фінансових ринках великого значення набуває розвиток ринку внутрішнього споживання в будь-якій країні, а особливо в такій країні, як Україна. Зростання внутрішнього споживання може замінити попит, залежний від кон`юнктури зовнішнього ринку. Банківське співтовариство України бачить необхідність стимулювати збільшення обсягів банківського кредитування населення України та реалізації економічних програм.

На сьогодні показники діяльності банківської системи дають банкам підстави активізувати бізнес-кредитування, оскільки банкіри розуміють, що теперішні обсяги кредитування є недостатніми для успішного розвитку економіки України і покращення добробуту населення.

Водночас, банківська спільнота занепокоєна черговими спробами деструктивних сил завадити здійсненню банківською системою своєї функції з наповнення економіки достатніми ресурсами для її оздоровлення та подальшого зростання.

Дії недобросовісних позичальників та їх ідеологів часто стають «успішними» завдяки ухваленню судами рішень, у яких чинні норми застосовувалися всупереч висновкам, наведеним в узагальненнях вищих судових інстанцій та існуючій практиці розгляду подібних судових справ.

Однією з таких спроб є Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012, (далі – Рішення), яким надано офіційне тлумачення ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України. Згідно цього Рішення, статутний капітал та майно приватного підприємства (далі – ПП) є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відтак, укладення договорів, у тому числі щодо відчуження та передачі майна ПП в заставу (іпотеку), повинно здійснюватись за згодою другого з подружжя.

Наразі, коли вкрай важливо забезпечити економічне зростання держави, в тому числі завдяки послідовності та однозначності судових прецедентів, зазначене Рішення може завдати серйозного удару стабільності банківської системи України.

Адже до цього часу при здійсненні кредитних операцій з ПП банки керувалися статтею 66 Господарського кодексу України, де встановлено, що підприємство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у вигляді грошових та матеріальних внесків. Це повністю кореспондується з положеннями статті 346 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави припинення права спільної сумісної власності подружжя (за згодою обох з подружжя) внаслідок виникнення права власності підприємства на грошові та матеріальні внески засновників. Таким чином, згода другого з подружжя на укладання ПП господарських договорів згідно з нормами законодавства України не вимагається взагалі.

Крім того, зазначене рішення суперечить існуючій судовій практиці, в тому числі статті 28 постанови пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якою визначалося, що той з подружжя, який не є учасником підприємства, має право тільки на розділ отриманих доходів від діяльності підприємства, і лише у разі використання одним із подружжя (при створенні підприємства) спільних коштів усупереч положенням статті 65 Сімейного кодексу України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його (її) частки. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд України при прийнятті Ухвали від 3 грудня 2008 року у справі № 6-10000св08 тощо.

Проте, незважаючи на наявність протилежної правової позиції, Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Банківські установи надають кредити позичальникам здебільшого за рахунок залучених ними вкладів від фізичних та юридичних осіб. Неповернення позичальниками кредитів призводить до неможливості виконання банками своїх зобов’язань перед вкладниками, що підриває довіру до банків і знижує обсяг залучених коштів, а відтак і можливості кредитування.

З огляду на вищевикладене, Незалежна асоціація банків України звертається до Вас з проханням відповідно до статті 68 Закону України «Про Конституційний Суд України» звернутися до нього з конституційним поданням для перегляду даного рішення за нововиявленими обставинами.
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
Національного банку України про офіційне
тлумачення положень статті 86, частини другої
статті 89 Конституції України, частини другої
статті 15, частини першої статті 16 Закону
України " Про статус народного депутата
України" (справа про звернення народних
депутатів України до Національного
банку України)

м. Київ, Справа N 1-6/2003
5 березня 2003 року
N 5-рп/2003

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

за участю представника суб'єкта права на конституційне
подання Пасічника Василя Васильовича - директора юридичного
департаменту Національного банку України; представників Верховної
Ради України: Добкіна Михайла Марковича - народного депутата
України, члена Комітету Верховної Ради України з питань бюджету,
Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника
Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Носова
Владислава Васильовича - Постійного представника Президента
України в Конституційному Суді України; представників Служби
безпеки України: Рямушкіна Ігоря Євгеновича - начальника відділу
Договірно-правового управління, Юрси Михайла Яковича - заступника
начальника Департаменту контррозвідувального захисту економіки
держави,

розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне
тлумачення положень статті 86, частини другої статті 89
Конституції України (254к/96-ВР), частини другої статті 15,
частини першої статті 16 Закону України " Про статус народного
депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII
(2790-12) в редакції Закону України від 22 березня 2001 року
N 2328-III (2328-14) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р.,
N 3, ст. 17; 2001 р., N 42, ст. 212).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 39 Закону
України " Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало
конституційне подання Національного банку України.

Підставою для розгляду справи відповідно до частини першої
статті 93 Закону України " Про Конституційний Суд України"
(422/96-ВР) є практична необхідність в офіційній інтерпретації
положень зазначених статей Конституції України (254к/96-ВР),
Закону України " Про статус народного депутата України" (2790-12)
стосовно права на запити та звернення народних депутатів України,
права на звернення комітетів Верховної Ради України до
Національного банку України про надання інформації, що становить
банківську таємницю, та щодо здійснення наглядових дій і
застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються
його наглядовою діяльністю.

Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В.Д., пояснення
Пасічника В.В., Добкіна М.М., Селіванова А.О., Носова В.В.,
Рямушкіна І.Є., Юрси М.Я., Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Національний банк України - суб'єкт права на конституційне
подання - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням
дати офіційне тлумачення положень статті 86, частини другої
статті 89 Конституції України (254к/96-ВР), частини другої
статті 15, частини першої статті 16 Закону України " Про статус
народного депутата України" (2790-12).

Як зазначається у конституційному поданні, до Національного
банку України звертаються народні депутати України із запитами і
зверненнями та комітети Верховної Ради України - із зверненнями
про надання інформації, що становить банківську таємницю, та щодо
здійснення наглядових дій і застосування заходів впливу до банків
та осіб, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Суб'єкт права
на конституційне подання розцінює такі запити і звернення як
втручання у діяльність Національного банку України, що суперечить
Конституції України (254к/96-ВР) та законам України.

2. Президент України у листі до Конституційного Суду України
зазначив, що народні депутати України, комітети Верховної Ради
України не можуть звертатися до Національного банку України
(будь-якого іншого банку) з вимогою про надання інформації, яка
становить банківську таємницю, а також втручатися у здійснення
Національним банком України функцій банківського нагляду, давати
обов'язкові до виконання вказівки, доручення тощо, оскільки це не
відповідає Конституції України (254к/96-ВР), законам України
" Про банки і банківську діяльність" (2121-14), " Про Національний
банк України" (679-14). Водночас зазначені суб'єкти можуть у
межах наданих їм Конституцією України (254к/96-ВР) та законами
України повноважень звертатися до Національного банку України з
питань, віднесених до його компетенції, з пропозиціями про
здійснення тих чи інших дій у порядку банківського нагляду, але ці
звернення не повинні мати імперативного характеру.

У листі Голови Верховної Ради України вказується, що народні
депутати України, реалізуючи свої депутатські повноваження, в тому
числі через комітети Верховної Ради України, мають право на запити
та звернення до Національного банку України з метою отримання
інформації, яка становить банківську таємницю. Таке право народних
депутатів України та комітетів Верховної Ради України випливає з
повноважень, визначених Конституцією (254к/96-ВР) та законами
України. До того ж відповідно до положення частини третьої
статті 19 Закону України " Про статус народного депутата України"
(2790-12) народний депутат України має право знайомитися з
будь-якою конфіденційною та таємною інформацією з питань
депутатської діяльності. Стосовно звернень народних депутатів
України та комітетів Верховної Ради України до Національного банку
України щодо здійснення наглядових дій, то це можливо за наявності
відповідного звернення виборців або наданих юридичними особами та
громадянами документів, що містять обґрунтовану інформацію про
факти порушення законодавства України у банківській сфері.

Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з
організованою злочинністю і корупцією дотримується позиції, що
народні депутати України та комітети Верховної Ради України не
наділені правом звертатися до банків з питань надання інформації,
що становить банківську таємницю, та давати доручення
Національному банку України на здійснення нагляду і застосування
заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються його наглядовою
діяльністю.

Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і
банківської діяльності наголосив, що Закон України " Про банки і
банківську діяльність" (2121-14) не відносить народних депутатів
України та комітети Верховної Ради України до суб'єктів, яким
розкривають банківську таємницю, а Закон України " Про Національний
банк України" (679-14) взагалі виключає їх право на втручання у
здійснення Національним банком України банківського нагляду,
застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються
його наглядовою діяльністю. Проте народні депутати України та
комітети Верховної Ради України мають право звернутись до
Національного банку України з пропозиціями усунути конкретні
порушення законодавства у сфері банківської діяльності.

Генеральна прокуратура України стверджує, що народні депутати
України та комітети Верховної Ради України не правомочні
звертатися до банків з вимогами надати конфіденційну інформацію
щодо фізичних та юридичних осіб. Але ці суб'єкти мають право
звертатися до Національного банку України з пропозиціями усунути
конкретні порушення чинного законодавства в діяльності банку та
осіб, на яких поширюється його наглядова діяльність.

Служба безпеки України зазначає, що народні депутати України
мають право з питань, пов'язаних із здійсненням депутатських
повноважень, звернутися із запитом або зверненням до Голови
Національного банку України для одержання інформації, яка
становить банківську таємницю, однак вони не можуть давати
доручення Національному банку України щодо проведення наглядових
дій та застосування заходів впливу до банків та осіб, які
охоплюються його наглядовою діяльністю.

3. У виступі на пленарному засіданні Конституційного Суду
України Пасічник В.В. зазначив, що органи державної влади та їх
посадові особи відповідно до положень статей 6, 19 Конституції
України (254к/96-ВР) повинні діяти в межах повноважень,
передбачених Конституцією та законами України. Право народних
депутатів України на депутатський запит та депутатське звернення
не є абсолютним. Що стосується комітетів Верховної Ради України,
то їх діяльність обмежена повноваженнями Верховної Ради України
(частина друга статті 89 Конституції України (254к/96-ВР), а
повноваження на здійснення наглядових дій та застосування заходів
впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю
Національного банку України, визначено законами України " Про
Національний банк України" (679-14), " Про банки і банківську
діяльність" (2121-14).

Добкін М.М. підкреслив, що народні депутати України мають
право на депутатський запит та на депутатське звернення до
Національного банку України щодо отримання інформації, яка
становить банківську таємницю, оскільки Верховна Рада України є
колегіальним органом і рішення про направлення депутатського
запиту приймається народними депутатами України. Отже, це не
особисте звернення народного депутата України, а парламенту.

Селіванов А.О. зауважив, що народні депутати України,
комітети Верховної Ради України мають право звертатися із запитами
і зверненнями до Національного банку України з питань депутатської
діяльності, в тому числі - про надання інформації, що становить
банківську таємницю, здійснення наглядових дій і застосування
заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються його наглядовою
діяльністю.

Носов В.В. наголосив на тому, що народні депутати України не
уповноважені звертатися із запитами та зверненнями до
Національного банку України з питань, зазначених у конституційному
поданні.

На думку Рямушкіна І.Є., Юрси М.Я., народні депутати України
мають право звертатися із запитами та зверненнями до Національного
банку України про надання інформації, яка становить банківську
таємницю, якщо це пов'язано з їх депутатською діяльністю. Стосовно
звернень здійснити наглядові дії, які охоплюються наглядовою
діяльністю Національного банку України, то народний депутат
України не має права давати доручення на їх здійснення, оскільки
чинне законодавство про банки і банківську діяльність забороняє
втручатись у його наглядову діяльність.

4. Розглядаючи в аспекті конституційного подання питання про
офіційне тлумачення положень статті 86, частини другої статті 89
Конституції України (254к/96-ВР), частини другої статті 15,
частини першої статті 16 Закону України " Про статус народного
депутата України" (2790-12), Конституційний Суд України виходить
з такого.

4.1. Відповідно до частини четвертої статті 76 Конституції
України (254к/96-ВР) повноваження народних депутатів України
визначаються Конституцією та законами України. Одним з повноважень
є право на запит, встановлене частиною першою статті 86
Конституції України (254к/96-ВР). За змістом цієї конституційної
норми народний депутат України має право на сесії Верховної Ради
України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України,
до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, до керівників
підприємств, установ і організацій, розташованих на території
України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, а
також до Президента України в порядку, передбаченому пунктом 34
частини першої статті 85 Основного Закону України (254к/96-ВР).
Отже, право на запит є конституційним правом народного депутата
України.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону України " Про статус
народного депутата України" (2790-12) депутатський запит - це
вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії
Верховної Ради України до адресатів, вказаних у частині першій
статті 86 та у пункті 34 частини першої статті 85 Конституції
України (254к/96-ВР).

У частині першій статті 86 Конституції України (254к/96-ВР)
не окреслено коло питань, вирішення яких народний депутат України
може ініціювати у своєму запиті, однак зміст запиту має бути
пов'язаний з компетенцією адресата.

Порядок розгляду запиту народного депутата України
регламентує Конституція України (254к/96-ВР) та стаття 15 Закону
України " Про статус народного депутата України" (2790-12).
Зокрема, згідно з частиною другою статті 86 Конституції України
(254к/96-ВР) керівники органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій
повинні розглянути запит народного депутата України і повідомити
його про результати розгляду.

Відповідно до статті 16 Закону України " Про статус народного
депутата України" (2790-12) народний депутат України має також
право на звернення до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб, а також до керівників
підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності
та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з
депутатською діяльністю. Право на депутатське звернення є
складовою повноважень народного депутата України.

На відміну від запиту звернення - це викладена у письмовій
формі пропозиція народного депутата України зазначеним вище
адресатам здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи
викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (абзац
другий частини першої статті 16 Закону України " Про статус
народного депутата України" (2790-12)). За своїм змістом
депутатське звернення не має імперативного характеру і заявляється
народними депутатами України самостійно. Такі звернення можуть
бути зумовлені скаргами та заявами виборців, а також стосуватися
інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним
депутатом України.

У разі надходження запитів або звернень, зміст яких не
відповідає закону або виходить за межі компетенції адресата,
останній не зобов'язаний задовольняти вимоги запиту або приймати
пропозицію, яка міститься у зверненні. Це випливає з положень
частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР), за
якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону України " Про
статус народного депутата України" (2790-12) народні депутати
України мають право знайомитись з будь-якою конфіденційною та
таємною інформацією з питань депутатської діяльності. Порядок
ознайомлення з такою інформацією, в тому числі і тією, що
становить банківську таємницю, встановлюється відповідним
законодавством України.

За змістом частини першої статті 60 Закону України " Про банки
і банківську діяльність" (2121-14) (далі - Закон про банки)
банківська таємниця - це інформація щодо діяльності та фінансового
стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування
клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні
послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи
моральної шкоди клієнту. Банківську таємницю становить також
інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення
банківського нагляду (частина третя статті 60 Закону про банки)
(2121-14). Порядок розкриття банківської таємниці та органи,
яким надається така інформація, визначає стаття 62 вказаного
Закону.

Виходячи з викладеного Конституційний Суд України дійшов
висновку, що народний депутат України може звернутись до Голови
Національного банку України із запитом, а до Національного банку
України або його посадових осіб - із зверненням про надання
інформації, що становить банківську таємницю. Запит зобов'язаний
розглянути Голова Національного банку України, а звернення -
Голова або інші посадові особи Національного банку України з
додержанням вимог, передбачених статтями 60, 62 Закону про банки
(2121-14), та офіційно повідомити народного депутата України про
результати розгляду, тобто дати письмову вмотивовану відповідь
незалежно від того, задоволені вимоги запиту або пропозиції
звернення чи ні.

Що ж стосується запиту народного депутата України до Голови
Національного банку України чи звернення до Національного банку
України або його посадових осіб про надання доручень або
пропозицій щодо здійснення наглядових дій та застосування заходів
впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю
Національного банку України, Конституційний Суд України виходить з
такого.

Банківський нагляд - це система контролю та активних
впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на
забезпечення дотримання банками, іншими фінансово-кредитними
установами та іншими особами, стосовно яких Національний банк
України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і
встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності
банківської системи і захисту інтересів вкладників та кредиторів
банку (абзац п'ятий статті 1 Закону України " Про Національний банк
України") (679-14). У разі порушення банківського законодавства
банками та іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки,
Національний банк України має право застосувати до них заходи
впливу (стаття 73 Закону про банки) (2121-14).

Народний депутат України, реалізуючи свої повноваження, може
звернутись до Голови Національного банку України із запитом, а
також до Національного банку України або його посадових осіб із
зверненням про здійснення наглядових дій, усунення порушень
законодавства і застосування заходів впливу до банків та осіб, які
охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, але
обов'язково дотримуючись вимог статті 53 Закону України " Про
Національний банк України" (679-14) - невтручання у виконання
функцій і повноважень органів Національного банку України, зокрема
функцій наглядової діяльності.

Підставами запиту або звернення народного депутата України з
цих питань можуть бути скарги або заяви виборців, надана
громадянами та юридичними особами інформація (документи) про факти
порушення банківського законодавства України банками та особами,
які можуть бути об'єктом перевірки Національним банком України.
Прийняття рішення про здійснення наглядових дій і застосування
заходів впливу до таких банків та осіб є виключною компетенцією
Національного банку України.

Посадові особи Національного банку України незалежно від
того, як будуть вирішені питання, порушені в запитах чи
зверненнях, зобов'язані розглянути їх і надати народному депутату
України обґрунтовану відповідь про результати розгляду.

4.2 Комітети Верховної Ради України утворюються Верховною
Радою України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і
попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної
Ради України (частини перша, друга статті 89 Конституції України)
(254к/96-ВР). За своїм конституційним статусом комітети
Верховної Ради України є органами, які мають предметно визначену
компетенцію і забезпечують здійснення парламентом його
повноважень. Отже, діяльність комітетів Верховної Ради України
пов'язана з вирішенням питань, віднесених до повноважень Верховної
Ради України. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної
Ради України встановлюються законом (частина шоста статті 89
Конституції України) (254к/96-ВР).

Відповідно до Закону України " Про комітети Верховної Ради
України" (116/95-ВР) (в редакції Закону України від 22 лютого
2000 року) (1475-14) комітети Верховної Ради України мають право
звертатися з питань, віднесених до їх відання, до органів
державної влади, установ, закладів, організацій і підприємств
незалежно від форм власності (частина перша статті 12). Відповідно
до частини другої цієї статті звернення комітетів Верховної Ради
України розглядаються у порядку, передбаченому Законом України
" Про статус народного депутата України" (2790-12).

У процесі здійснення законопроектної роботи, підготовки і
попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної
Ради України, комітети Верховної Ради України мають право збирати,
вивчати і досліджувати відповідну інформацію. Тобто комітетам
Верховної Ради України надається право звертатися до зазначених
вище адресатів, в тому числі до Національного банку України або
його посадових осіб, з письмовою пропозицією вчинити певні дії,
дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з окремих питань,
зокрема надати інформацію, яка становить банківську таємницю, а
також здійснити наглядові дії та застосувати заходи впливу до
банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю
Національного банку України.

У разі надходження звернення комітету Верховної Ради України
до Національного банку України або його посадових осіб останні
зобов'язані розглянути таке звернення. При цьому Голова та інші
посадові особи Національного банку України мають діяти з
додержанням вимог законів України " Про Національний банк України"
(679-14), " Про банки і банківську діяльність" (2121-14) і дати
письмову вмотивовану відповідь про результати розгляду незалежно
від того, чи будуть задоволені пропозиції, чи ні.

На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України (254к/96-ВР), статтями 63, 67, 69, 93 Закону
України " Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР),
Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. В аспекті конституційного подання:

1.1. Положення частини першої статті 86 Конституції України
(254к/96-ВР), частини другої статті 15 Закону України " Про
статус народного депутата України" (2790-12) треба розуміти так,
що народний депутат України має право на сесії Верховної Ради
України звернутися із запитом до Голови Національного банку
України про надання інформації, яка становить банківську таємницю,
а також про здійснення наглядових дій та застосування заходів
впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю
Національного банку України.

Голова Національного банку України, розглядаючи запит, має
діяти з додержанням вимог законів України " Про Національний банк
України" (679-14), " Про банки і банківську діяльність"
(2121-14) і зобов'язаний повідомити народного депутата України
про результати розгляду, тобто дати офіційну відповідь.

1.2. Положення частини першої статті 16 Закону України " Про
статус народного депутата України" (2790-12) треба розуміти так,
що народний депутат України має право звернутись до Національного
банку України або його посадових осіб з письмовою пропозицією
(депутатським зверненням) про надання інформації, яка становить
банківську таємницю, а також про здійснення наглядових дій та
застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються
наглядовою діяльністю Національного банку України, якщо це
пов'язано з депутатською діяльністю.

Голова Національного банку України або інші посадові особи
Національного банку України, розглядаючи звернення, мають діяти з
додержанням вимог законів України " Про Національний банк України"
(679-14), " Про банки і банківську діяльність" (2121-14) і
повідомити народного депутата України про результати розгляду.

1.3. Положення частини другої статті 89 Конституції України
(254к/96-ВР) треба розуміти так, що комітет Верховної Ради
України має право звернутись до Національного банку України або
його посадових осіб з приводу надання інформації, яка становить
банківську таємницю, а також здійснення наглядових дій,
застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються
наглядовою діяльністю Національного банку України, якщо це
пов'язано із законопроектною роботою, підготовкою і попереднім
розглядом питань, віднесених до повноважень Верховної Ради
України.

Голова Національного банку України або інші посадові особи
Національного банку України, розглядаючи звернення, мають діяти з
додержанням вимог законів України " Про Національний банк України"
(679-14), " Про банки і банківську діяльність" (2121-14) і
повідомити комітет Верховної Ради України про результати розгляду.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
" Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ