Окрема думка

судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України
(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)

1. Рішення Конституційного Суду України у даній справі, згідно з яким положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується тільки фізичної особи, тобто людини і громадянина, на мою думку, є необгрунтованим.

Основним аргументом на користь такого рішення послужило те, що стаття 58розташована у розділі II Конституції України " Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", сама назва якого, ніби-то, свідчить про те, що його положення стосуються тільки людини і громадянина, тобто фізичної особи. Я вважаю цей аргумент непереконливим.

2. На відміну від конституцій деяких держав (наприклад, Словенії), які закріплюють правило незворотності дії законів та інших нормативних актів у часі у спеціальних розділах, присвячених порядку набуття ними чинності та іншим питанням конституційної законності, Конституція України дійсно фіксує зазначене правило у розділі " Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Причому, в цьому розділі немає застереження з приводу того, що закріплені в ньому права, свободи та обов'язки поширюються і на юридичних осіб, якщо вони можуть бути до них застосовані, як це зроблено у конституціях ФРН, Швейцарії, Естонії та деяких інших держав. Проте відсутність такого застереження ще не дає підстав для висновку, що правило незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі стосується виключно фізичних осіб.

3. Правило " закон зворотної сили не має" (lex ad praeterian non valet), сформульоване ще давньоримськими юристами, нині визнано всім цивілізованим світом, незалежно навіть від того, закріплене воно в конституції чи ні. Це правило фактично стало правовою аксіомою. Тим більше це стосується держав, у конституціях яких фіксується їх неухильне прагнення слідувати надбанням цивілізації - принципам правової держави, верховенства права тощо. Саме до таких держав належить і Україна (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно із зазначеним вище правилом дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акта, а також необхідною умовою довіри до держави і права. Ніяких винятків щодо певних категорій суб'єктів права, зокрема юридичних осіб, це правило не передбачає. В цьому відношенні воно є універсальним.

4. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами, а тому не мають природної волі. Проте це не означає, що на цій підставі юридичні особи як суб'єкти права мають протиставлятися фізичним особам. Юридичні особи як колективні утворення втілюють об'єднану людську волю, причому діє вона в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Саме завдяки наявності у юридичної особи об'єднаної, колективної волі за нею визнається можливість бути суб'єктом права, мати так звану спеціальну (цільову) правоздатність і дієздатність.

Зрозуміло, що як суб'єкт права юридична особа може бути носієм далеко не всіх прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, закріплених у розділі II Конституції України, а тільки тих з них, які узгоджуються із загальними цілями юридичних осіб та суттю таких прав, свобод і обов'язків.

5. Обмеження кола суб'єктів права, на яких поширюється правило частини першоїстатті 58 Конституції України, виключно фізичними особами не випливає, на мій погляд, і з системного аналізу Конституції України, на який є посилання в мотивувальній частині Рішення.

Обгрунтовуючи це обмеження аналізом змісту розділу II Конституції України, що, безумовно, необхідно, та частини другої статті 3 Конституції України, яка, на мою думку, не має прямого відношення до даної справи, Конституційний Суд України не взяв до уваги положення інших розділів Конституції України, без урахування яких її системний аналіз є неповним. Йдеться, насамперед, про конституційний принцип рівності всіх суб'єктів права перед законом (статті 13, 129 Конституції України та інші), який означає пред'явлення до всіх них однакових вимог та відсутність у будь-кого з них привілеїв. Офіційне тлумачення Конституційним Судом України частини першої статті 58 Конституції України не узгоджується з цим принципом, оскільки ставить фізичних осіб - суб'єктів права (зокрема права власності, яке є одним з основних як для фізичних, так і юридичних осіб) у привілейоване становище порівняно з юридичними особами.

6. Більш глибокому з'ясуванню питання, яке є предметом даного конституційного провадження, сприяло б, на мою думку, застосування Конституційним Судом України не тільки систематичного, а й історичного способу тлумачення.

Як свідчить історичний аналіз, загальне правило " закон зворотної сили не має", незважаючи на багатовікове існування, залишилось практично без змін. Проте виняток з цього правила в процесі історичного розвитку зазнав істотної еволюції. Протягом століть він стосувався виключно кримінального закону за умови, що він скасовував або пом'якшував покарання за злочин. Оскільки його суб'єктом визнається, як правило, фізична особа, то цілком логічно, що цей виняток пов'язувався з правами та свободами людини і громадянина. В такому традиційному вигляді його закріплено і в міжнародно-правових документах, присвячених правам людини, зокрема у статті 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Конституція України, традиційно прив'язавши правило незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі до прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, як і чимало конституцій інших держав, пішла далі міжнародно-правових документів, присвячених даному питанню. Вона поширила виняток із загального правила не тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують покарання за злочин, а й загалом на всі види юридичної відповідальності. Це цілком відповідає сучасній європейській юридичній практиці, зокрема практиці Європейського суду з прав людини, який, до речі, незважаючи на свою назву, розглядає справи за скаргами як фізичних, так і юридичних осіб.