Віхи біографії та головні аспекти вчення Р. Штейнера

Р. Штейнер народився у 1861 р. в Хорватії, що нале­жала до колишньої Австро-Угорщини, у бідній німець­кій сім’ї. Його батько вважав себе вільнодумцем. Він ду­же серйозно ставився до навчання сина, що було нелегко матеріально і вкрай незвично для прошарку суспільства, до якого він належав. Можливо, батька стимулюва­ла одержимість, із якою навчався Рудольф.

Після закінчення реального училища Р. Штейнер вступив до Вищого технічного інституту у Відні й одно­часно відвідував курси філософії, вивчав праці Гете, пи­сав статті. Його старання були помічені науковою гро­мадськістю, і вже двадцятидворічним він працював ре­дактором і видавцем природничо-наукових праць Гете. Невдовзі отримав запрошення взяти участь у найзначнішому виданні праць Гете — виданні герцогині Софії, спадкоємиці його архіву. У Веймарі молодий дослідник працював над роботами з ботаніки та зоології. У 1886 р. опублікував своє дослідження «Основи теорії пізнання Гете», а в 1891 р. — «Істина й наука», в якому, як і в по­передньому, зосередився на проблемах теорії пізнання. У 1894 р. Р. Штейнер оприлюднив головний свій філософ­ський твір «Філософія свободи», в якому спробував до­вести, що справді людським у людині є творча свобода.

У 1897 р. він переїхав до Берліна, де видавав літера­турні журнали, викладав у школі для робітників. Про­тягом 1902—1912 рр. поступово пориває з теософією (філософським ученням про містичне богопізнання), якою захоплювався у молоді роки, і засновує антропосо­фію (релігійно-містичне космологічне вчення про люд­ську мудрість), виступає з доповідями і публікаціями по всій Європі, пише кілька містичних літературних п’єс. Найважливішими в цей період він вважав питання релігії та процесу пізнання.

У 1913—1922 рр. у швейцарському містечку Дорнах було побудовано перше селище з Гетеанумом (дослід­ницьким і навчальним центром, де відбувалися основні заходи общини, семінари, виступи), квартирами для послідовників антропософського вчення, а також зі спе­ціальними приміщеннями для занять сценічним мис­тецтвом і господарськими будівлями.

Керуючись ідеями антропософії, Штейнер розробив методологічні засади вальдорфської педагогіки.

У 1919 р. в Штутгарті було відкрито першу вальдорфську школу. Ініціатором її заснування став дирек­тор тютюнової фабрики «Вальдорф-Асторія» (звідси по­ходить назва школи) Еміль Мольт, який захоплювався антропософією.

Метою школи для дітей робітників фабрики було забезпечення освітою всіх дітей незалежно від їхнього соціального походження. Адже на той час у Німеччині загальноосвітніх шкіл не було. Діяла лише система по­чаткової народної школи. Тому вже у 10 років необхідно було визначати, піде дитина у реальне училище чи на­вчатиметься в гімназії. Таке вирішення долі людини, коли вона ще не здатна усвідомлено, самостійно прийма­ти відповідальні рішення, Р. Штейнер вважав згубним.

Вальдорфська школа мала на меті не опанування ди­тиною суми знань і вмінь, а виховання людини, орієнто­ваної на навколишній світ, сприйнятливої до нового, здатної здійснювати усвідомлений вибір і брати на себе відповідальність за нього.

З 1919 по 1924 рік Р. Штейнер прочитав 15 курсів лекцій з питань теорії та практики навчання й вихован­ня у вальдорфських школах. Пізніше при вальдорфських школах почали організовувати дитячі садки.

Вчення Р. Штейнера ґрунтується на ідеї соціально­го організму, який утворюють економічна (господар­ська), політично-правова, культурна сфери. Відповідно існують соціальні інститути, які обслуговують цей ор­ганізм: органи економічного, господарського життя — заводи, фабрики, ферми, підприємства сфери обслуго­вування тощо; органи політично-правової сфери — но­таріальні контори, суди, поліція; органи культурно-ду­ховного життя — театри, музеї, бібліотеки, університе­ти, школи, дитячі садки.

Завдання господарської сфери полягає у виробниц­тві матеріальних умов життя людей. Для його розв’яза­ння, на думку Р. Штейнера, повинно існувати самоуп­равління.

Політично-правова сфера покликана забезпечити рівноправство громадян, виконання соціальних домов­леностей (наприклад, заборона на вбивство, заборона на перевищення встановлених норм тривалості робочого часу тощо). Соціальні домовленості набувають форми законів, перед якими всі члени суспільства рівні. Розв’язання цих завдань є обов’язком держави.

Сфера культури є джерелом сил, які постійно онов­люють суспільство. У ній людина реалізує свою непов­торну індивідуальність, виявляє себе як продуктивну в духовному сенсі особистість. Тому сфера культури по­винна бути абсолютно вільною від тиску будь-яких по­літичних, економічних інтересів, а отже, і кожна люди­на має бути вільною.

З початком Першої світової війни Р. Штейнер ді­йшов висновку, що однією з головних її причин є кон­троль держави над усіма сферами соціального організ­му. При цьому він мав на увазі не лише тогочасну Німеч­чину, а тип національної держави, який сформувався у Новий час. Основна його ідея полягала в тому, що дер­жава повинна забезпечити нормальне функціонування правової сфери і «звільнити від своєї присутності» гос­подарське і духовне життя.

Головною умовою творчого вільного виховання Р. Штейнер вважав «свободу від державних приписів, від контролюючих інстанцій та ієрархічного чиновниц­тва». На цьому принципі вибудовується функціонуван­ня вальдорфських шкіл і дитячих садків, які мають власні статути й освітні програми, організації ефектив­ного колегіального самоуправління.

В останні роки життя Р. Штейнер був зайнятий ство­ренням антропософських товариств, лекціями, подоро­жами, написанням праць, роботою над архітектурними ескізами, автобіографією, організацією педагогічних і художніх заходів. Помер у 1925 р.

У 1933—1945 рр. на території фашистського рейху вальдорфські виховні заклади були закриті, педагоги зазнавали репресій. Рух за відкриття вальдорфських шкіл і дитячих садків поновився після Другої світової війни і охопив багато країн.

Новим напрямом у розвитку вальдорфської педаго­гіки стала організація лікувально-педагогічних общин «Кемпхілл» (назва селища поблизу Абердіна), що функ­ціонують на основі принципів антропософії Штейнера. В сучасній літературі це поняття використовують для позначення міжнародного руху зі створення і розвитку таких товариств. Історично рух спрямований на роботу з хворими, однак його прибічники ставлять перед собою ширше завдання — створення общин, у яких люди бу­дують спільне життя на основі християнської моралі, що відповідає сучасній свідомості.

Перше товариство «Кемпхілл» було організоване в 1939 р. в Шотландії австрійським лікарем, педагогом і психологом Куртом Кенінгом (1902—1966). Це поселен­ня, де спільно проживають діти та дорослі з фізичними й психічними вадами і потребують догляду, а також ті, хто їх виховує, лікує і доглядає за ними. Це лікувально-педагогічна і соціально-терапевтична община, в якій інтегрується спільне життя, праця й навчання хворих і здорових людей. До неї приєднуються і студенти, що мають відповідну освіту в галузі лікувальної педагогіки. Наприкінці XX ст. існувало понад 70 таких общин у 16 країнах Європи, Америки й Африки.

Консультаційними центрами для закладів, що спо­відують ідеї вальдорфської педагогіки, є Спілка вільних вальдорфських шкіл (Штутгарт), Міжнародне об’єднан­ня вальдорфських дитячих садків (Ганновер), Робоче об’єднання лікувально-педагогічних закладів (Вуппер- таль). Для підготовки викладачів і вихователів діють педагогічні семінари (3—4 роки навчання). Видаються часописи, зокрема «Мистецтво виховання», що вихо­дить у Штутгарті з 1927 р.