Основи антропософії Р. Штайнера

Засновником вальдорфської педагогіки є австро-німецький громадський діяч, філософ, педагог-новатор Рудольф Штайнер (1861—1925). Цей напрям ґрунту­ється на ідеях антропософії (грец. antropos — людина і sophia — мудрість) — духовно-наукового руху, основа­ного на уявленні про соціальний організм, який утво­рюють економічна (господарська), політично-правова і культурна сфери, обслуговувані певними інститутами. Завдання господарської сфери полягає у виробництві матеріальних благ. Для його здійснення, на думку Р. Штайнера, має існувати самоуправління. Політично-правова сфера покликана забезпечити рівноправність громадян, виконання написаних громадою законів, перед якими всі рівні. Сфера культури — джерело сил, у якому людина реалізовує свою неповторну індивіду­альність. Основним у філософії Р. Штайнера є розвиток творчої свободи в людині.

На цьому принципі була побудована робота вальдорфської (від назви тютюнової фабрики «Вальдорф-Асторія», директор якої, Еміль Мольт, у 1919 р. став іні­ціатором заснування і меценатом навчального закладу) школи і дитячого садка, які мали власні статути та освітні програми, колегіальне самоуправління. Згодом вальдорфські виховні заклади на території Німеччини були закриті, а їх педагоги за часів правління А. Гітлера зазнали репресій. У повоєнний час розвинувся новий напрям вальдорфської педагогіки — організування лікувально-педагогічних общин у багатьох країнах світу. Послідовники Р. Штайнера ставлять завдання побудувати спільне життя на основі християнської моралі і згідно з принципами антропософії.

Мета антропософії полягає в тому, щоб дати не фраг­мент наукового дослідження, а найповніше, цілісне уявлення про суть людини, тобто істину. Людина — це маленький космос, а космос — велика людина. Світ, природа та історія точно відображають людину, яка поєднує світ, природу та історію в мініатюрі. Антропософська педагогіка розглядає природу дитини відповід­но до давньоіндійського вчення про карму: людина про­живає кілька взаємопов’язаних у духовному плані жит­тів, діяння в одному з яких мають незворотні наслідки для наступного. З огляду на це вихователь повинен реа­лізовувати глобальну програму розвитку дитини, а не приземлену життєву чи вузьку навчальну.

Принципово важливим положенням є ідея посту­пального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв’язку із соціальним оточенням. Р. Штайнер виокре­мив семирічні етапи розвитку людини, які мають «вирі­шальні трансформації».

Він звернув увагу на троїстий характер психіки дитини, що охоплює інтелект, почуття, волю. Усі пові­домлення, які вона отримує від дорослого, повинні бути сповнені життям, «рости разом із нею».

За визначенням Р. Штайнера, дитина дошкільного віку є «суцільним органом чуття». У перші сім років свого життя вона діє як своєрідне око: її внутрішній зір витворює картину побаченого, запам’ятовує виявлену емоцію, що зумовлює подальшу зорієнтованість орга­нізму на неї впродовж життя. Приблизно в сім років зі зміною зубів завершується формування фізичного орга­нізму. Після цього можна розпочинати шкільне навчан­ня. Звичайно, діти і в дошкільному віці вчаться читати, писати, але це шкідливо для них, бо «фізичні органи мають набути певної форми, повинні визначитися і тен­денції їх структурних відношень». Антропософський погляд на суть людини, яка росте, полягає в пізнанні її «прихованої природи», утвореної з фізичного (організ­му), ефірного (своєрідного відображення фізичного тіла зсередини — «руху внутрішніх соків»), астрального (чуттєвого світу) та Я-тіла (носія душі людини). Стано­влення особистості є серією почергових виходів з оболо­нок і народження цих тіл через певні проміжки часу, у яких виявляються життєві ритми дитини. Педагог повинен свідомо працювати з ритмами і водночас пам’я­тати, що, закарбовуючись в ефірному тілі, вони стають основою здорового душевного життя дорослої людини, носієм її здорових звичок.