Теоретична основа

Виручка від реалізації (продажу) продукції є основним джерелом коштів підприємства. Це стосується виручки від продажу на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконаних робіт, наданих послуг, а також товарів, придбаних з метою реалізації, причому незалежно від способу розрахунків.

Інформація про обсяг реалізації продукції міститься у “Звіті про фінансові результати”, які складають всі підприємства щоквартально наростаючим підсумком з початку року. Для аналізу широко залучаються матеріали маркетингової служби; бухгалтерського і управлінського обліку: бухгалтерський баланс, матеріали синтетичного обліку на рахунках “Доходи від реалізації”, “Готова продукція”, “Інший операційний дохід”, “Розрахунки з покупцями і замовниками”, матері

На обсяг реалізації продукції впливають фактори, які представлені на рис.1

Схема факторної системи обсягів реалізації продукції

Для аналізу обсягу реалізації використовується рівняння товарного балансу:

Р = Оп + Т + Ок,

де Р – обсяг виручки від реалізації;

Т – обсяг товарної продукції за період, що аналізується;

Оп, Ок – перехідні залишки нереалізованої, а за необхідності також і реалізованої, але не оплаченої продукції, відповідно на початок і на кінець періоду.

Товарний баланс складається в оцінці за оптовими цінами без податку на додану вартість і акцизного збору, що дає змогу вичленити вплив різних факторів на обсяг реалізації. Розрахунок впливу факторів на обсяг реалізації продукції проводиться співставленням фактичних рівнів факторних показників з плановими та розрахуванням абсолютних та відносних приростів кожного з них. Особлива увага приділяється вивченню впливу факторів, які визначають обсяги виробництва продукції:

· забезпеченість підприємства трудовими ресурсами та ефективність їх використання;

· забезпеченість підприємства основними виробничими фондами та ефективність їх використання;

· забезпеченість підприємства сировиною та матеріалами та ефективність їх використання;

Розрахунок впливу даних факторів на обсяги реалізованої продукції робиться одним із прийомів детермінованого факторного аналізу.

22. Види ринків і їх характеристика.

На ринку з допомогою цін досягається збалансування актів купівлі-продажу товарів. Це має надзвичайно важливе значення. Отже, ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Ринок — це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін. Він вирішує три основні проблеми: що? як? і для кого виробляти? (рис. 3.5)

Рис. 3.5. Основні проблеми економіки, які вирішує ринок

Що виробляти, тобто які товари і послуги, визначають покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і приносять прибуток. А тих товарів, що приносять збитки, виготовляти не будуть. Зрозуміло і те, що покупець купить певний товар за ціною, яка його влаштовує, а продавець віддасть його за суму, яка забезпечить йому прибуток. Отже, головна роль у вирішенні питання, що виробляти, належить ціні.

Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками. Виробники прагнуть одержати більше прибутку, тому запроваджують нову техніку і нові технології виробництва. Ті, що їх запроваджують, мають індивідуальні витрати виробництва, нижчі від середніх (суспільних). Отже, знижуючи витрати виробництва, вони будуть отримувати вищий прибуток.

Для кого виробляти товари, визначає попит. Продукція реалізується на ринку споживачам на основі їх платоспроможного попиту і бажання платити за неї відповідну ціну. А ця спроможність залежить від грошових доходів, які, у свою чергу, залежать від того, яких і скільки ресурсів вони (споживачі) постачають на ринок. Доходи населення диференційовані, на їх основі диференціюється попит. Цю диференціацію доходів враховують виробники, бо на її основі диференціюється попит, і відповідно пристосовують до нього виробництво. Та частина населення, яка має низькі доходи, обмежується переважно купівлею предметів першої необхідності та дешевших товарів, а та, що має високі доходи, купує дорогі товари. Стимуляційну функцію ринок виконує тим, що спонукає раціонально використовувати ресурси, упроваджувати науково-технічний прогрес для здобуття високих результатів виробництва. Якщо суб'єкти господарської діяльності не впроваджуватимуть НТП, то вони будуть неконкурентоспроможними і збанкрутують. Розподільча функція проявляється в тому, що через ринок розподіляються засоби виробництва і предмети споживання, а коливання цін зумовлює перерозподіл доходів підприємств і населення. Інтеграційна функція полягає в тому, що ринок об'єднує економіку в єдиний організм, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків між різними галузями виробництва та регіонами країни. Через ринок здійснюються і міжнародні інтеграційні процеси. Деякі економісти виділяють також інформаційну, посередницьку, ціноутворювальну і санаційну функції. Споживчий ринок - окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання. Ринок виробників - організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва. Ринок проміжних продавців - організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе. Ринок державних установ - державні організації, що купують товари або для

23. Методи аналізу ринків збуту товарів.

Аналіз ринку — комплекс дій, спрямованих на вивчення усіх факторів, умов, ситуацій, які впливають на стан і розвиток ринку, на зміни його обсягів, структури, масштабів.

Аналіз ринку проводиться з метою одержання об’єктивної інформації про реальну ситуацію на ринку, виявлення та оцінки сили впливу основних чинників. У ході аналізу виявляють обсяги, структуру, широту і якість попиту, пропозиції за певний час та тенденції розвитку ринку, визначають ступінь збалансованості попиту і пропозиції, встановлюють відхилення між цими категоріями. Особливе значення надається аналізу цін як основному факторові, що формує попит населення. Оцінюють розмір і структуру незадоволеного попиту, ступінь масовості попиту (як відношення кількості споживачів товарів (послуг) до загальної чисельності ймовірних споживачів).

Аналіз ринку дає оцінку обсягів і структури формування попиту, характеристику конкуруючих фірм, їх місце та перспективи на даному товарному чи регіональному ринку. Оцінюються сильні і слабкі місця конкурентів для розробки стратегії і тактики конкурентної боротьби з метою посилення своїх позицій на ринках. Визначаються також ступінь впливу (позитивний чи негативний) науково-технічного прогресу, організаційних чинників на результати ринкової діяльності; відповідність матеріально-технічної бази (гуртових складів, торговельних площ, обладнання, устаткування), форм організації збуту чи торгівлі, маркетингових послуг, інформаційної діяльності, реклами товарів обсягам товарообороту і пред'явленому попиту населення. Дається оцінка ефективності роботи сучасних сервісних служб щодо обслуговування споживачів товарів чи послуг.

Аналіз ринку здійснюється власною аналітичною службою організації або найманими спеціалізованими консалтинго-маркетинговими фірмами. Наявність одержаної у процесі аналізу інформації дає змогу товаровиробникам, торговцям розробляти програми, які забезпечували б бізнесмену зменшення ступеня ризику, пов’язаного з прийняттям комерційних рішень, уникнення помилок щодо випуску товарів, невідповідних запитам ринку та від імовірності неправильного визначення сегментів ринку або каналів збуту товарів, а, навпаки, спрямували б його на випуск товарів, формування асортиментного торгового набору товарів, які за обсягом, номенклатурою, асортиментом і якістю найбільше відповідали б попиту населення, мали переваги над конкурентами і забезпечили б максимальний прибуток.

Методи аналізу. Якість аналізу ринку залежить також від складу, якості та достеменності наявної інформації та використовуваного методологічного інструментарію аналізу і від ступеня комплексності вивчення ринку. Аналіз ринку має включати вивчення усіх основних факторів, що впливають на стан і розвиток ринку, його секторів у таких напрямах:

вивчення місткості (ємності) ринку, його обсягів у регіональному і товарному розрізах; визначення якості товару, його споживних властивостей, відповідності вимогам ринку; всебічний аналіз споживача, його намірів, мотивацій, потреб і попиту; вивчення основних форм і методів організації збуту і споживання товарів.

У практиці ринкових досліджень і прогнозування найчастіше застосовуються такі методи:

економічностатистичних досліджень; багатофакторного математичного моделювання; соціологічних досліджень; експертних оцінок; аналогії; імітаційного моделювання,

екстраполяції. Вибір методів відбувається залежно від специфіки товарного чи регіонального ринку, поставлених поточних або перспективних завдань, інформаційного і технічного забезпечення.

Метод моделювання ринку — метод, що використовується в основному підприємствами, які виробляють товари промислового призначення,

24. Оцінка стану попиту і його динаміки, рівня конкуренції.

Вивчення структури ринку, його типології безпосеред­ньо пов´ язано з визначенням стану конкурентного середо­вища, її оцінкою і дослідженням можливостей обмеження або розвитку конкуренції.

При визначенні основних типів ринків використовуєть­ся Методика визначення монопольного становища і Рекомен­дації за основними типами ринків. Загальна послідовність проведення етапів дослідження представлена на схемі 3.7.

Дослідження починається з визначення товару, щодо якого здійснюватиметься пошук товарів-замінників і його оцінка щодо споживчих властивостей, умов споживання і умов реалізації товару, яке завершується формуванням по­переднього списку товарів-замінників.

Визначення взаємозамінності товарів здійснюється за результатами спостережень. Для визначення товарних меж ринку можуть бути використані дані проведених спостере­жень щодо запитів покупців, можливостей продавців (ви­робників), динаміки цін і попиту (обсягу реалізації) на то­варну групу за певний проміжок часу.

Основою визначення товарних меж ринку є експертна оцінка покупців щодо рівнозначності або взаємозамінності товарів, які складають певну товарну групу. Така оцінка може визначатися шляхом вибіркового опитування покупців (продавців) та інформацією щодо товарознавчої експертизи.

При проведенні дослідження необхідно враховувати, що істотне значення має незначне, але значуще підвищення ціни, оскільки лише воно може визначити реальні товари-замінники. Значне підвищення ціни виявляє більш далекі товари-замінники, тобто до товарного ринку можуть бути включені дуже віддалені товари-замінники, що приведе до помилки при визначенні товарних меж ринку, крім цього для покупця перехід на товар-замінник може бути склад­ним і він не реагуватиме на незначну зміну ціни.

Для визначення товарних меж ринку необхідно врахо­вувати, що не істотним вважається підвищення ціни менш ніж на п´ ять відсотків, як правило, за проміжок часу не менше ніж один рік.

При окреслюванні товарних меж ринку взаємо­замінність товарів (товарної групи) визначається за таки­ми ознаками, як подібність споживчих властивостей і їх замінників, які можна встановити при порівнянні фізич­них, технічних, експлуатаційних, цінових характеристик товарів і їх замінників; функціональна замінність товарів (товарної групи), яка встановлюється шляхом зіставлення цілі споживання товару та його товарних замінників.

У процесі аналізу необхідно враховувати наявність бар´ єрів взаємозамінності, оскільки товар має переваги пе­ред замінником у системі розподілу (торгівля з доставкою додому, по каталогах і т. ін.), або товар має переваги перед замінником в умовах продажу (без навантаження, із запча­стинами і т. ін.) і експлуатації (забезпеченні обслуговуван­ня після продажу).

Для визначення взаємозамінності товарів також може використовуватися інформація на базі опитувань серед підприємств, які діють на аналогічному ринку або вироб­ляють взаємозамінні товари. Крім того, для вирішення пи­тання щодо взаємозамінності товарів можуть проводитися опитування експертів, що володіють відповідною інформа­цією.

При визначенні групи взаємозамінних товарів можуть враховуватися товари, які не виробляються певний час, але є вільні виробничі потужності та існує досвід їх виробництва.

Територіальні (географічні) межі ринку певного товару визначаються шляхом встановлення мінімальної території, за межами якої з погляду споживача придбання товарів, які належать до групи взаємозамінних товарів (товарної гру­пи), є неможливим або недоцільним.

При цьому пороговим показником для визначення тери­торіальних (географічних) меж ринку є п´ ятивідсоткова зміна ціни за проміжок часу не менше ніж один рік. Зокре­ма, якщо покупці певного товару в одному регіоні у відповідь на не істотне, але постійне (а певний проміжок часу) підви­щення цін, почнуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці регіони знаходяться в межах одного географічного ринку цього товару. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному регіоні, замінює товар, який про­дається в іншому регіоні, то ці два регіони належать до різних географічних меж ринків по відношенню до цього товару.

Визначальним для територіальних (географічних) меж ринку є менша здібність до переміщення або попиту, або пропозиції.

Для визначення стану конкуренції на ринку в світовій практиці використовуються декілька показників, найтіс­ніше пов´ язаних з нею: коефіцієнт ринкової концентрації (СК); індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана (ННІ); ступінь (рівень) монополізації ринку; індекс Лінда; індекс Лернера (ІЛ)

Коефіцієнт ринкової концентрації (СК) розраховується як процентне співвідношення суми продажу (обсягів реалі­зації) певного товару значущими суб´ єктами господарюван­ня (продавцями) до загального обсягу ринку за формулою:

де: Q₁ обсяг реалізації певного товару і-м значущим суб´ єктом господарювання;

Q_pm — загальний обсяг реалізації певного товару, обсяг ринку.

25. Аналіз динаміки реалізації продукції.

Обсяг виробництва і реалізації промислової продукції може виражатися в натуральних, умовно-натуральних, трудових і вартісних вимірниках. Узагальнюючі показники обсягу виробництва продукції отримують за допомогою вартісної оцінки. Основними показниками обсягу виробництва служать товарна і валова продукція.

Валова продукція - це вартість усієї виробленої продукції і виконаних робіт, включаючи незавершене виробництво. Виражається в порівнянних і діючих цінах.

Товарна продукція відрізняється від валової тим, що в неї не включають залишки незавершеного виробництва і внутрішньогосподарський оборот. По своєму складу на багатьох підприємствах валова продукція збігається з товарною, якщо немає внутрішньогосподарського обороту і незавершеного виробництва.

Обсяг реалізації продукції визначається або по відвантаженню продукції покупцям, або по оплаті (виручці). Може виражатися в порівнянних, планових і діючих цінах. В умовах ринкової економіки цей показник набуває першорядне значення. Реалізація продукції є сполучною ланкою між виробництвом і споживачем. Від того, як продається продукція, який попит на неї на ринку, залежить і обсяг її виробництва.

Важливе значення для оцінки виконання виробничої програми мають і натуральні показники обсягів виробництва і реалізації продукції (штуки, метри, тонни тощо). Їх використовують при аналізі обсягів виробництва і реалізації продукції за окремими видами та групами однорідної продукції.

Умовно-натуральні показники, як і вартісні, застосовуються для узагальненої характеристики обсягів виробництва продукції, наприклад, на консервних заводах використовується такий показник, як тисячі умовних банок, на ремонтних підприємствах - кількість умовних ремонтів, у взуттєвій промисловості - умовні пари взуття, обчислені на основі коефіцієнтів їх трудомісткості і т.д.

Нормативні трудовитрати використовуються також для узагальненої оцінки обсягів випуску продукції в тих випадках, коли в умовах багатономенклатурного виробництва не представляється можливим використовувати натуральні або умовно-натуральні вимірники.

Аналіз починається з вивчення динаміки випуску і реалізації продукції, розрахунку базисних і ланцюгових темпів зростання і приросту Ряди динаміки-це послідовність чисел, які характеризують зміну того чи іншого соц. економ явища, тобто це ряд розміщених у хронологічній послідовності статистичних показників.

Базисний ряд-коли всі показники порівнюємо з першим. Ланцюговий - коли всі дані порівнюємо з попереднім. Інтервальний ряд- характеризує зміну явищ за певний період часу. Моментний- характеризує стан явища на певний момент часу.

26. Аналіз виконання поставок за державним замовленням.

В умовах ринкових відносин уся виробнича діяльність ґрунтується на системі договорів ділового партнерства, виконання яких є не лише гарантією фінансової стабільності підприємства, а й формою його високого авторитету (іміджу). Провідне місце у системі економічних договорів займають договори з виробництва і поставок продукції (виконання робіт" надання послуг). В Україні зобов'язання за договорами поставки продукції підприємства виконують:

• на державне замовлення;

• за державними контрактами;

• за прямими договорами.

Державні замовлення відображають потреби держави у поставках продукції для задоволення суспільних потреб на прискорення науково-технічного прогресу. Міністерства і відомства визначають обсяг і склад держзамовлень, несуть відповідальність за надання підприємствам важливих матеріально-технічних ресурсів і вирішення питань збуту виготовленої на державне замовлення продукції.

На відміну від держзамовлення державний контракт відображає потребу у поставках продукції державі, але випуск її підприємством фінансує державний бюджет.

Прямі договори поставки — найпрогресивніша форма поставки продукції споживачам підприємствами-виробниками і підприємствами оптової торгівлі. До них належать договори між виробничими об'єднаннями, підприємствами, організація ми-ви роби и нам и та споживачами.

В умовах, коли скорочується частка держзамовлень і розширюється самостійність підприємств у формуванні " портфеля замовлень", суттєво зростає відповідальність трудових колективів за чітке виконання своїх зобов'язань, значно зростає ризик не знайти сфери збуту для власної продукції, якщо імідж підприємства не став гарантом високої якості та конкурентоспроможності.

Головна мета економічного аналізу обґрунтованості та виконання договорів поставки полягає у забезпеченні повного і своєчасного виконання договорів на найвигідніших економічних умовах.

В умовах ринку формується комплекс завдань аналізу виконання договорів поставки, до якого належить аналіз:

• обґрунтованості й ефективності формування " портфеля замовлень";

• виконання замовлень за асортиментом продукції;

• виконання замовлень за якістю продукції;

• виконання замовлень за поставками продукції у визначений час;

• наслідків невиконання замовлень за поставками продукції.

27. Особливості оперативного аналізу реалізації продукції.

Оперативний аналіз відвантаження продукції здійснюється на підставі розрахунку, в якому відображаються планові та фактичні відомості про відвантаження продукції за обсягом, асортиментом за день, наростаючим підсумком з початку місяця, а також відхилення від плану.

міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основою розроблення виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально й прибутково реалізувати.

Темпи зростання обсягу реалізації продукції безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток та рентабельність підприємства. Тому аналіз показників реалізації має важливе значення. Його основні завдання: оцінка рівня виконання плану (прогнозу) та динаміки реалізації продукції;

визначення впливу різних факторів на зміну величини цих показників;

розроблення заходів для збільшення обсягів реалізації продукції.

Джерелами інформації для аналізу є бізнес-план підприємства, оперативні плани-графіки, звітність ф. 5-ЗЕЗ «Звіт про експорт (імпорт) товарів, що не проходять митного декларування», ф. 2 «Звіт про фінансові результати», відомість 16 «Рух готових виробів, їх відвантаження та реалізація» та ін.

Обсяг реалізації продукції визначається за відвантаженою покупцям продукцією.

У чинному законодавстві України операція з продажу (реалізації) продукції жорстко не прив’язана до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення платежу; вона розглядається як господарська операція з передання права власності на продукцію в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Обсяг реалізованої продукції визначається продажною вартістю відвантаженої продукції, зазначеною в оформлених для сплати розрахункових документах, і не залежить від фактичного надходження грошової виручки.

Реалізація продукції — це ланка зв’язку між виробником і споживачем. Від того, як продається продукція, який попит на неї на ринку, залежить і обсяг її виробництва.

Важливе значення для оцінювання виконання планів (прогнозів) мають також натуральні показники обсягів реалізації продукції (штуки, метри, тонни та ін.). Їх використовують для аналізу обсягів реалізації за окремими видами та групами однорідної продукції.

Аналіз починається з вивчення динаміки реалізації продукції, розрахунку базисних та ланцюгових темпів зростання та приросту.

28. Аналіз стану і забезпечення підприємства трудовими ресурсами.

Аналіз трудових показників на підприємстві є одним із засобів удосконалення практики планування і керівництва у сфері праці. Він припускає вивчення рівня та динаміки будь-якого окремого показника в тісному зв’язку і взаємозалежності від зміни рівня і динаміки всіх інших. Аналізу господарської діяльності належить важлива роль в удосконаленні організації оплати праці, забезпеченні її прямої залежності від кількості і якості, кінцевих виробничих результатів. У процесі аналізу виявляються резерви підвищення ефективності та вдосконалення оплати праці, введення прогресивних форм матеріального стимулювання, забезпечується систематичний контроль за мірою праці і споживання.

При аналізі стану забезпеченості підприємств трудовими ресурсами вирішують такі завдання:

• оцінюють трудові ресурси підприємства та його підрозділів;

• визначають ступінь відповідності загальноосвітнього і кваліфікаційного складу трудових ресурсів та їх структури до сучасного науково-технічного рівня виробництва і його організації;

• встановлюють забезпеченість виробництва трудовими ресурсами;

• визначають ступінь обґрунтованості завдань з підвищення продуктивності праці та зниження трудомісткості продукції;

• виявляють резерви підвищення продуктивності праці [4].

Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами проводиться за певними напрямами:

- аналіз кількості та структури трудових ресурсів;

- аналіз руху трудових ресурсів.

Аналіз кількості та структури працівників починається з оцінки їх відповідності трудомісткості виробничої програми та визначення відхилень фактичної кількості до розрахункової чи до минулого періоду. Найважливіші характеристики зміни кількості та структури трудових ресурсів:

• відносне скорочення приросту кількості працюючих відповідно до зростання обсягу виробництва та фінансових результатів господарської діяльності;

• підвищення частки робітників у складі промислово-виробничого персоналу як передумови зростання продуктивності його праці.

Водночас важливе значення має аналіз забезпеченості підприємства кваліфікованими кадрами та надлишку чи нестачі робітників у провідних виробничих підрозділах за професіями та спеціальностями. Періодичний аналіз професійного складу робітників є важливим фактором для поліпшення технічного прогресу і дає змогу виявити нестачу чи надлишок робочої сили тієї чи іншої професії, спеціальності та вжити оперативних заходів щодо поліпшення професійного складу кадрів.

Для аналізу трудових ресурсів використовується інформація звітних форм 2-ПВ “Звіт із праці”, 1-п “Звіт підприємства з продукції”, 6-ПВ “Чисельність окремих категорій працівників підприємства і підготовка кадрів”, а також дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства, інші оперативні дані [1].

Достатня забезпеченість підприємств необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції і підвищення ефективності виробництва. Аналіз впливу трудових факторів на господарську діяльність будь-якого підприємства починається з вивчення забезпеченості підприємства працівниками за кількістю, структурою, кваліфікацією та культурно-освітнім рівнем і характеристикою руху робочої сили.

Метою аналізу є виявлення внутрішніх резервів економії робочої сили в зв’язку з більш раціональним розміщенням працюючих, їхнім завантаженням і використанням відповідно до отриманої професії, спеціальності і кваліфікації. Персонал підприємства поділяється на працівників основної діяльності, обслуговуючих та інших господарств. Аналіз забезпеченості підприємств персоналом проводиться шляхом порівняння їх фактичної кількості з потребою та в динаміці за кілька періодів. Аналіз забезпеченості підприємств робочою силою починають з визначення абсолютного і відносного надлишку чи нестачі працівників у звітному періоді. Вони визначаються шляхом простого зіставлення фактичної і планової кількості працівників за категоріями персоналу. При цьому встановлюються причини надлишку чи нестачі в кадрах. Так, надпланова кількість основних працівників може бути наслідком підвищення трудомісткості продукції, що випускається, чи нераціонального використання працівників. Через тісний зв’язок кількості основних працівників з обсягом виробництва виникає необхідність виявлення їхнього відносного надлишку чи нестачі. Наступним етапом аналізу є вивчення структури кадрів, що здійснюється шляхом зіставлення фактичної і планової питомої ваги кількості кожної категорії працюючих у загальній кількості персоналу. Зміна питомої ваги категорій працюючих у загальній їх кількості характеризується індексом, що визначається як відношення питомої ваги даної категорії працівників у звітному і базисному періодах. При цьому визначаються причини зміни структури кадрів, вивчаються тенденції цього процесу на передових підприємствах, а також нормативні документи, на підставі чого розробляються відповідні заходи щодо раціоналізації структури кадрів.

При плануванні кількості працівників важливо попередньо проаналізувати рух кадрів, що проявляється зарахуванням, звільненням і внутрішнім переміщенням працівників. Цей процес і відповідна йому зміна чисельності називається оборотом робочої сили. При аналізі руху особового складу визначають коефіцієнти обороту з прийому, звільнення та загального обороту. Зіставленням відповідних коефіцієнтів звітного і базисного періодів вивчають оборот робочої сили, причини виходу працівників з підприємства. Їх можна згрупувати в такий спосіб: • природне зменшення (вихід на пенсію за старістю, інвалідність, смерть), призов до армії, відбуття на навчання та ін., дозволені законом; • звільнення внаслідок скорочення обсягу робіт, часткової ліквідації підприємства, закінчення терміну договору та ін.; •вибуття за особистим бажанням, через родинні обставини, за прогули таз інших причин, не передбачених законом. Кількість робітників, звільнених з цих причин, характеризує плинність кадрів. Таким чином, використання кадрів тісно поєднане із поставленими перед підприємствами завданнями. Таке поєднання має кількісний, якісний, часовий і просторовий аспекти і будується таким чином, щоб кадри знайшли застосування відповідно до своїх здібностей, а задачі підприємства виконувалися найбільш ефективно з точки зору строків, якості та обсягу виробництва при оптимальному використані виробничих засобів у визначений відрізок робочого часу.

29.Аналіз руху трудових ресурсів.

Чисельність працівників окремих підприємств і організацій постійно змінюється в часі. Ці зміни відбуваються внаслідок прийому на роботу і звільнення з роботи. Процес зміни чисельності працівників, що приводить до перерозподілу робочої сили між окремими підприємствами, галузями і регіонами, називається рухом робочої сили. '

Рух робочої сили відбувається завжди, і причини таких змін різноманітні. Одні з них викликані причинами демографічного характеру: вступ в працездатний вік і догляд на пенсію після досягнення пенсійного віку. Зміни, що відбуваються в економіці, призводять до міжгалузевого і просторовому перерозподілу працівників, зміни економічної кон'юнктури - до скорочення робочих місць або створення нових робочих місць. Постійний рух обумовлено також інтересами і потребами самих працівників.

При статистичному вивченні руху робочої сили визначається загальний обсяг руху, а також фактори, які впливають на нього. Для цього встановлюються абсолютні і відносні показники обороту робочої сили.

Абсолютними показниками є оборот з прийому, рівний загального числа прийнятих на роботу за певний період за всіма джерелами надходженнями оборот з вибуття, рівний числу звільнених за період з усіх причин звільнень.

При визначенні обороту з прийому виділяється кілька груп працівників за джерелами їх надходження:

1) за напрямком служб зайнятості та працевлаштування;

2) з ініціативи самого підприємства (організації);

3) в порядку переведення з інших підприємств і організацій;

4) після закінчення вищих і середніх спеціальних навчальних закладів (включаючи стипендіатів самих підприємств).

Причинами звільнення працівників є:

1) призов до армії;

2) вступ до навчального закладу з відривом від виробництва;

3) переклад на інші підприємства;

4) закінчення строків договору найму;

5) вихід на пенсію (після досягнення пенсійного віку, інвалідності);

6) смерть працівника;

7) скорочення штату;

8) за власним бажанням;

9) прогули і інші порушення трудової дисципліни.

Серед напрямків вибуття можна виділити необхідний оборот з вибуття, який включає звільнення з причин фізіологічного характеру та звільнення, передбачені законодавством.

Звільнення в зв'язку з скороченням штату відбуваються в результаті спаду або технічного переозброєння виробництва, структурної перебудови, пов'язаної зі скороченням і навіть ліквідацією нерентабельних виробництв.

Для оцінки інтенсивності руху трудових ресурсів використовуються також відносні показники:

коефіцієнт обороту з прийому.

Коефіцієнт обороту з вибуття '.

Коефіцієнт плинності:

Для оцінки ситуації з зайнятістю можна іспользховать коефіцієнт заміщення робочої сили, який визначається як відношення числа прийнятих працівників до числа звільнених за період або як співвідношення між коефіцієнтами обороту з прийому та з вибуття:

У тому випадку, якщо цей коефіцієнт більше 1, то відбувається не тільки відшкодування убутку робочої сили у зв'язку із звільненням, а й з'являються нові робочі місця.

Якщо даний показник менше 1, то це свідчить про те, що скорочуються робочі місця, і якщо при цьому мова йде не про окремому підприємстві або галузі, а про економіку в цілому, то ця ситуація призводить до збільшення безробіття.

Для аналізу ступеня стабільності трудових колективів може бути використаний коефіцієнт сталості складу '.

Дані про рух робочої сили розробляються по підприємствам і організаціям, по галузях, територіальним одиницям та економіці в цілому.

По економіці Росії в цілому коефіцієнт обороту по прийому склав в 1997 р. - 19, 9%, а коефіцієнт обороту з вибуття - 24, 3%. Серед галузей економіки найбільші показники як по прийому, так і з вибуття працівників у будівництві: у 1994 р. вони відповідно рівні 31, 3% і 41, 3%. У промисловості в 1994р. вони становлять відповідно 19, 2% і 26, 8%.

Коефіцієнт заміщення робочої сили по економіці в цілому і по всіх галузях сфери матеріального виробництва менше одиниці. Позитивні тенденції спостерігаються в таких галузях, як кредитування, фінанси і страхування, апарат органів управління, житлово-комунальне господарство та виробничі види побутового обслуговування населення та ін.

30. Аналіз використання робочого часу.

Раціональне використання робочої сили багато в чому залежить від економного і ефективного використання робочого часу. Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності — форма №3-ПВ «Звіт про використання робочого часу» (піврічна). В додатку до статистичної звітності для більш поглибленого дослідження використання робочого часу залучають матеріали фотографії і самофотографії робочого дня, хронометражу, вибіркових спостережень тощо.

Виявленню втрат і непродуктивному використанню приділяється найбільша увага в аналізі використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу сприяє зростанню продуктивності праці внаслідок кращого використання трудових ресурсів.

Для аналізу використання робочого часу для всіх категорій робітників застосовується два показники: середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником (тривалість робочого періоду) і середня тривалість робочого дня (зміни).

Зазначені показники можна оцінити на підставі даних, що містяться у вищеназваній статистичній звітності.

Тривалість робочого періоду, в днях, залежить від кількості вихідних і святкових днів, кількості днів тимчасової непрацездатності, кількості днів відпусток, неявок на роботу з дозволу адміністрації, прогулів тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від нормативної величини встановленого робочого тижня, часу простою протягом робочого дня (зміни), неповного робочого дня (скорочений робочий день, тиждень), часу інших скорочень робочого дня, передбачених законом (для підлітків, матерів-годувальниць) тощо.

Кількість годин, відпрацьованих в середньому одним робітником, є інтегральним показником, який характеризує загальну величину ефективного фонду робочого часу одного робітника.

Фонд робочого часу визначається за формулою:

де ФРЧ — фонд робочого часу;

Ч — чисельність робітників;

Д — кількість днів, відпрацьованих робітником в середньому за досліджуваний період;

- середня тривалість робочого дня.

У ході аналізу слід розрахувати цілоденні та внутрішньозмінні втрати робочого часу. Цілоденні втрати розраховуються за формулою:

ЦВЧ = КРф х (Дф – Дпл) х Тпл,

де індекси “ф” та “пл” означають відповідно величини за планом і фактично.

Внутрішньозмінні втрати:

ВЗЧ = КРф х Дф х (Тф – Тпл).

Якщо ці внутрішньозмінні втрати робочого часу помножити на плановий середньогодинний виробіток, то результат означає зміну випуску продукції за рахунок внутрішньозмінних втрат робочого часу. Якщо в свою чергу цілоденні втрати робочого часу помножити на плановий середньоденний виробіток, то отримаємо зміну випуску продукції за рахунок цілоденних втрат робочого часу.

При проведенні аналізу з’ясовують також непродуктивне використання робочого часу. Наприклад, на середній виробіток негативно впливає непродуктивне використання часу на остаточний брак, виправлення браку, а також через відступи від нормальних умов роботи.

Розділивши втрати продукції через брак на кількість працюючих, кількість робітників або ж кількість відпрацьованих людино-годин, виявляють негативний вплив браку відповідно на середньорічний виробіток працюючого, середньорічний та середньогодинний виробіток одного робітника.

Вплив на середньорічний виробіток непродуктивних додаткових витрат часу, спричинених зміною умов роботи, розра-ховується у такий спосіб. Спочатку суму доплат, встановлених з цієї причини відрядникам, ділять на фактичну середньогодинну заробітну плату. Отриману частку, що виражає кількість втрачених годин, множать на плановий середньогодинний виробіток. При цьому слід лише зауважити, що фактичну середньогодинну заробітну плату визначають шляхом ділення фактично витраченого фонду заробітної плати робітників на кількість відпрацьованих ними людино-годин.

31. Аналіз показників продуктивності праці

Найважливішим показником ефективності трудових ресурсів є продуктивність праці. Продуктивність праці вимірюється виробітком продукції за одиницю часу і витратами часу на одиницю продукції. Звідси маємо два показники:

середній виробіток і трудомісткість.

В економічних розрахунках використовують такі показники виробітку:

1) середньорічний виробіток одного працюючого;

2) середньорічний виробіток одного робітника;

3) середньоденний виробіток одного робітника;

4) середньогодинний виробіток одного робітника.

Трудомісткість визначається на одиницю продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі виробів. Показник трудомісткості можна розрахувати і по загальному випуску продукції, як відношення загальної кількості людино-годин, відпрацьованих усіма робітниками, до обсягу продукції. Цей показник обернено пропорційний показнику годинного виробітку одного робітника.

Показники продуктивності праці можуть відображатися в різних вимірниках (натуральному, трудовому, вартісному).

Аналіз продуктивності праці розпочинають з оцінки показників виробітку.

Завдання аналізу продуктивності праці:

1) вивчення динаміки показників;

2) обчислення впливу факторів на приріст продуктивності праці;

3) визначення резервів підвищення продуктивності праці.

На продуктивність праці одного працюючого (ПП пр). вплив. наступні фактори:

- зміна структури персоналу (П В _р) - зміна тривалості робочого року (Т р р);

- зміна тривалості робочого дня (Т р д);

- зміна середньогодинного виробітку одного робітника (ПП р г).

Зв’язок між показниками можна виразити наступною формулою:

На річну продуктивність праці (ПП р р) одного робітника вплив. фактори:

- зміна тривалості робочого року; - зміна тривалості робочого дня;

- зміна середньогодинної продуктивності праці одного робітника.

Розрахунок впливу факторів здійснюють за такою формулою:

На денну продуктивність праці одного робітника впливають такі фактори:

- зміна тривалості роб. дня; - зміна середньогодинної прод. праці одного роб.

Зв’язок між показниками наступний:

Годинний виробіток робітника є фактором, що впливає на усі показники продуктивності праці.

На годинну продуктивність праці впливають такі фактори, як: технічна озброєність праці, нормування праці та виконання норм виробітку, раціоналізація та винахідництво, кваліфікація робітників, ефективність виробництва, інтенсивність праці та інші.

Розбіжності в темпах зростання по річній продуктивності праці працюючого і робітника можна пояснити зміною структури персоналу (питомої ваги робітників у загальній чисельності працюючих).

Розбіжності в темпах зростання по показниках річної та денної продуктивності праці робітника пояснюються зміною середньої тривалості робочого року.

Основною причиною розбіжностей в темпах зростання по денному та годинному виробітку робітника є зміна тривалості робочого дня.

32. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами

Основні фонди служать матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом нарощування потенціалу основних фондів (екстенсивно), так і через підвищення ефективності їх використання (інтенсивно). Значне нарощування основних виробничих фондів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що знижує ефективність його використання та можливість конверсії. Тому більш економічно виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження його наявного парку, кваліфікований догляд за його роботою.
Мета економічного аналізу полягає у визначенні ступеня забезпечення підприємства основними фондами за умови найінтенсивнішого їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.
Виходячи з принципу системного підходу в процесі економічного аналізу, виділяють такі завдання:
- аналіз обсягу і структури основних фондів та їх відповідності до вимог технічного прогресу й оптимальних параметрів виробництва;
- визначення технічного стану фондів, темпів, форм і методів їх оновлення;
- аналіз використання наявного парку устаткування, стану його екстенсивного й інтенсивного завантаження;
- виявлення внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних виробничих фондів;
- розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання фондів.
Аналіз починають з вивчення динаміки, обсягу, складу і структури основних фондів за їх класифікаційними ознаками:
• промислово-виробничі;
• виробничі фонди інших галузей;
• невиробничі основні фонди.

Фондомісткість - обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.
Фондоозброєність праці визначають як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих фондів (за первісною оцінкою) до числа робітників у найбільшій зміні. Вона характеризує ступінь забезпечення робітників основними виробничими фондами.
Для аналізу ефективності використання основних фондів у частині виробничого устаткування використовують показники використання наявного устаткування і його завантаження в часі роботи.
При аналізі фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють з розрахунковим, з даними попередніх періодів, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств даної галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини.

Фондовідда́ ча — це відношення вартості випущеної продукції у вартісному виразі до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

33. Аналіз показників складу структури і руху основних засобів

Для оцінки стану та ефективності використання основних засобів підприємства використовують такі групи показників:

1 група – показники забезпечення підприємства основними засобами.

1. Фондомісткість характеризує рівень забезпеченості підприємства основними засобами і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до чистого доходу (виручки) від реалізації.

2. Фондоозброєність показує скільки основних засобів припадає на одного працівника підприємства і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до середньооблікової чисельності працюючих.

3. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства показує питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу.

2 група – показники стану основних засобів.

4. Коефіцієнт зносу основних засобів відображає рівень зносу основних засобів і визначається як відношення суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

5. Коефіцієнт придатності основних засобів показує, яка частина основних засобів є придатною для експлуатації і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до балансової вартості основних засобів.

6. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує частку введених нових основних засобів у загальній вартості основних засобів і визначається як відношення вартості введених в експлуатацію нових основних засобів до балансової вартості основних засобів.

7. Коефіцієнт вибуття основних засобів показує частку виведених з експлуатації основних засобів у балансовій вартості основних засобів.

8. Коефіцієнт приросту основних засобів показує рівень збільшення (зменшення) основних засобів внаслідок введення нових основних засобів та виведення з експлуатації зношених чи застарілих основних засобів.

3 група – показники ефективності використання основних засобів.

9. Фондовіддача основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму чистого доходу (виручки) від реалізації на одну гривню основних засобів.

10. Рентабельність основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму валового приб. на одну гривню основних зас.

Для аналізу інтенсивності руху основних засобів використовують такі пок:

· Коефіцієнт оновлення, який розраховується відношенням вартості основних фондів, що надійшли на підприємство за звітний період, до первісної вартості засобів праці на кінець періоду.

· Коефіцієнт вибуття, який розраховується відношенням вартості основних фондів, що вибули за звітний період, до первісної вартості засобів праці на початку звітного періоду.

· Коефіцієнт приросту (коли надходження перевищує вибуття), який розраховується відношенням різниці надходження і вибуття основних засобів до первісної вартості основних фондів на початку періоду.

34. Аналіз показників ефективності використання основних виробничих засобів

При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:

1) узагальнюючі;

2) конкретні.

До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- фондовіддачу;

- фондомісткість;

- фондоозброєність праці;

- рентабельність основних фондів;

- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;

- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.

Під фондовіддачею (f_B) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (Ф_СР). Її можна розрахувати за формулою (6.18):

Фондомісткість (fм) представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою (6.19):

Під фондоозброєністю праці (fn) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів працівниками підприємства, який розраховується як співвідношення вартості активної частки основних виробничих фондів Ф (II, III, IV) (тобто II, III та IV груп основних виробничих фондів за наведеною в п.6.2 класифікацією) і чисельності промислово-виробничого персоналу в максимально завантажену робочу зміну підприємства (Чпвп), тобто за формулою (6.20):

Під рентабельністю основних фондів (Rф) розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фср), тобто за формулою (6.21):

Коефіцієнт введення основних виробничих фондів у виробництво (коефіцієнт оновлення) (квв) показує, на яку суму було введено фондів (ФВв) порівняно з їх вартістю на кінець підзвітного періоду (Фкл) і розраховується за формулою (6.22):

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів з виробництва (кВиє) показує, на яку суму були вилучені фонди (ФВив) порівняно з їх вартістю на початок підзвітного періоду (Фпп). Він розраховується за формулою (6.23):

35. Аналіз використання виробничого устаткування

Аналіз рівня використання виробничого обладнання передбачає наступне:

- оцінку показників, що характеризують використання виробничого обладнання.

- визначення резервів підвищення ефективності використання обладнання.

- визначення впливу використання виробничого обладнання на обсяг продукції.

Рівень використання виробничого обладнання характеризується такими показниками, як:

1.Коефіцієнт використання наявного обладнання.

2.Коефіцієнт використання встановленого обладнання.

3.Коефіцієнт змінності роботи обладнання.

4.Коефіцієнт екстенсивного навантаження.

5.Коефіцієнт інтенсивного навантаження.

6.Інтегральний коефіцієнт.

Коефіцієнт використання наявного обладнання визначається як відношення кількості одиниць діючого обладнання до кількості наявного обладнання. Коефіцієнт використання встановленого обладнання визначається як відношення кількості одиниць діючого обладнання до встановленого обладнання.

Аналізуючи перший і другий показники, з’ясовують наявність реальних резервів залучення у виробництво наявного устаткування, обладнання, його встановлення і використання. В процесі аналізу виясняється, яке конкретне обладнання не встановлене і за якої причини. Аналіз дозволяє передбачити заходи про його можливе залучення у виробництво чи реалізацію на сторону.

Аналіз екстенсивного використання обладнання пов’язаний з вивченням часу його роботи. Аналіз використання обладнання за часом роботи здійснюється на основі балансу часу роботи обладнання, складовими елементами якого є календарний фонд часу, режимний фонд часу, можливий, плановий та фактичний фонди часу.

Календарний фонд часу обладнання розраховується як добуток кількості календарних днів у досліджуваному періоді, тривалості доби (24 години) та кількості одиниць обладнання.

Для того, щоб визначити режимний фонд часу роботи обладнання, необхідно знайти добуток кількості одиниць обладнання, кількості робочих днів в досліджуваному періоді і тривалості робочого дня в годинах з врахуванням коефіцієнта змінності.

Можливий фонд часу роботи обладнання розраховується як різниця між режимним фондом часу і часом, передбаченим на ремонт обладнання.

Плановий фонд часу – час, необхідний для планового випуску продукції. Фактичний фонд часу – час, необхідний для фактичного випуску продукції.

Порівнюючи календарний і режимний фонд часу, виявляють можливості більш ефективного використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнта змінності.

Здійснюючи порівняння режимного і можливого фондів часу, аналізують використання обладнання за рахунок скорочення часу на здійснення ремонтів.

Співставляючи фактичний фонд часу з плановим, визначають відповідні зміни в часу роботи (понадпланові втрати або збільшення часу роботи обладнання порівняно з планом).

Одним з показників використання обладнання за часом є коефіцієнт змінності. Він розраховується як відношення загальної кількості верстато - годин до кількості одиниць обладнання. Підвищення коефіцієнта змінності свідчить про зменшення втрат часу роботи обладнання, що, в свою чергу, призводить до збільшення обсягу продукції.

Коефіцієнт екстенсивного навантаження визначається як відношення фактичного часу роботи обладнання до максимально можливого або планового часу.

Використання обладнання необхідно аналізувати не тільки за часом, але і за потужністю. Це здійснюється за допомогою коефіцієнтаінтенсивного навантаження, який розраховується як відношення фактичного виробітку продукції за одиницю часу роботи обладнання до максимально можливого або планового виробітку.

Інтенсивний шлях розвитку підприємства передбачає досягнення більшої частки приросту обсягу продукції за рахунок збільшення виробітку продукції за одиницю часу роботи обладнання порівняно з часткою приросту продукції, виготовленої внаслідок підвищення ефективності часу роботи обладнання.

Обсяг продукції можна виразити як добуток часу роботи обладнання на виробіток продукції за одиницю часу. Виходячи з цієї залежності визначають вплив екстенсивного та інтенсивного використання обладнання на обсяг виробництва продукції.

Загальним показником використання обладнання є інтегральний коефіцієнт, який визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного навантаження. Він характеризує збільшення обсягу продукції (зменшення) внаслідок зміни часу роботи обладнання та його продуктивності.

36. Аналіз виконання плану матеріально-технічного забезпечення

Зміст економічного аналізу матеріальних ресурсів в першу чергу вимагає вивчення забезпеченості підприємства матеріалами.

В процесі забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами в першу чергу перевіряють якість плану матеріально-технічного постачання. Перевірку реальності плану починають з вивчення норм і нормативів, що покладені в основу розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах. Потім перевіряється відповідність плану постачання потребам виробництва продукції й утворення необхідних запасів виходячи з прогресивних норм витрати матеріалів.

Важливою умовою безперебійної роботи підприємства є повна забезпеченість потреби в матеріальних ресурсах джерелами покриття. Вони можуть бути зовнішніми і внутрішніми. До зовнішніх джерел відносяться матеріальні ресурси, що надходять від постачальників відповідно до укладених договорів. Внутрішні джерела - це скорочення відходів сировини, використання вторинної сировини, власне виготовлення матеріалів і напівфабрикатів, економія матеріалів у результаті впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Реальна потреба в завезенні матеріальних ресурсів з боку - це різниця між загальною потребою у визначеному виді матеріалу і сумою власних внутрішніх джерел її покриття.

В процесі аналізу забезпеченості підприємства матеріалами вирішуються такі завдання:

1) перевіряється правильність розрахунку реальної потреби в матеріалах;

2) здійснюється оцінка забезпеченості планової потреби договорами, укладеними з постачальниками;

3) здійснюється оцінка ступеня виконання договорів;

4) аналізується відповідність фактичного надходження матеріалів з реальною потребою в них;

5) визначається вплив забезпеченості підприємства матеріалами на обсяг продукції.

При аналізі виконання плану матеріально-технічного постачання необхідно:

· встановити повноту охоплення заявками всіх необхідних підприємству матеріалів;

· перевірити правильність усіх розрахунків потреби в матеріальних ресурсах як на здійснення виробничої програми, так і на зміну залишків незавершеного виробництва, на ремонтно-експлуатаційні нестатки;

· перевірити правильність залишків матеріалів на початок і кінець планового періоду (тобто очікуваних і перехідних залишків);

· скласти баланс забезпеченості і перевірити об'єктивність фондів на матеріальні ресурси;

· перевірити заходи щодо мобілізації внутрішніх ресурсів;

· після перевірки обґрунтованості планових показників потреби в матеріальних ресурсах проводиться аналіз виконання плану матеріально-технічного постачання.

Ефективність договірної роботи підприємства оцінюється наступними показниками:

- коефіцієнт задоволення заявок (К 1):

Аналіз задоволення планів виробництва товару в постачаннях матеріальних ресурсів відображає забезпеченість договорами на їх поставку і оцінюється за допомогою наступних показників:

- коефіцієнт забезпеченості плану виробництва постачаннями:

- коефіцієнт забезпечення по фактично виконанню договорів на постачання:

37. Аналіз складських запасів матеріальних ресурсів

Певна неритмічність, а також недопостачання можуть бути повністю або частково нейтралізовані за допомогою складських запасів матеріалів та інших ресурсів. Отже, такі запаси виконують функцію амортизатора в постачанні. При аналізі дається оцінка загальної величини складських запасів, динаміки їх залишків, комплектності, наявності непотрібних і зіпсованих матеріалів та сировини. Як критерій при аналізі використовують нормативи, що розраховуються за групами і окремими видами матеріалів або сировини. Нормативі мають не тільки грошове, а й натуральне (дні запасу) вираження.
Незаповнення нормативів може спричинити неритмічність виробництва, навіть його тимчасові зупинки. Зайві запаси, або понаднормативні залишки, також небажані, оскільки потребують додаткових приміщень і фінансових ресурсів.

Основними причинами відхилень від нормативів є:

• зміна суми вступних складських запасів для виробництва;

• відхилення, пов'язані з надходженням ресурсів на підприємство;

• зміна обсягів випуску продукції.

• зміна норм витрат ресурсів на виробництво окремих видів, продукції;

• асортиментно-структурні зрушення у виробництві;
• недоліки в плануванні, обліку і зберіганні сировини й матеріалів;

38. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів

Система узагальнюючих та індивідуальних показників, які використовують для оцінювання ефективності використання матеріальних ресурсів. Методика розрахунку їх та аналізу. Фактори зміни загальної, часткової і питомої матеріаломісткості продукції. Методика визначення їхнього впливу на матеріаломісткість і випуск продукції.

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовують систему узагальнюючих та індивідуальних показників.

До узагальнюючих показників належать прибуток на гривню матеріальних витрат, матеріаловіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат, частка матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів.

Прибуток на гривню матеріальних витрат є найбільш узагальнюючим показником ефективності використання матеріальних ресурсів. Його визначають діленням суми одержаного прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат.

Матеріаловіддачу визначають діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує, скільки вироблено продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії і т. ін.).

Матеріаломісткість продукції - відношення суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції - показує, скільки матеріальних витрат необхідно або припадає фактично на виробництво одиниці продукції.

Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат визначають відношенням індексу валової продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і, разом з тим. розкриває фактори її зростання.

Частку матеріальних витрат у собівартості продукції об числюють відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат становить відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, наскільки економно використовують матеріали в процесі виробництва, чи немає перевитрат порівняно з установленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і, навпаки, якщо менше 1, то матеріальні ресурси використовували економніше.

Індивідуадльні (часткові) показники застосовують для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів (місткість сировини, металомісткість, місткість палива, енергомісткість тощо).

Питому матеріаломісткість визначають для характеристики рівня матеріаломісткості окремих виробів. її можна обчислити як у вартісному вираженні (відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни), так і в натуральному або умовно-натуральному вираженні (відношення кількості або маси витрачених матеріальних ресурсів на виробництво і-то виду продукції до кількості випущеної продукції цього виду).

39. Особливості оперативного аналізу забезпечення підприємства виробничими ресурсами та ефективності їх використання

Оперативний аналіз здійснюється безпосередньо в ході господарської діяльності або одразу після підбиття її підсумків (за декаду, тиждень, добу, зміну). Основна мета: об’єктивна, оперативна оцінка ситуації, своєчасне виявлення та вимірювання впливу вирішальних чинників, розкриття причин, що їх обумовлюють, та резерви з метою прийняття оптимальних оперативних управлінських рішень.

Джерелами інформації: дані оперативного обліку є щоденні первинні дані, які економічно правильно відбивають справжнє становище на дільниці, в цеху, на підприємстві.

Оперативний аналіз характеризується такими особливостями: 1) терміновістю, тобто наближенням строків проведення аналізу до часу здійснення виробничо-фінансових операцій, що полегшує й прискорює виявлення та усунення недоліків, ви­криття винних;

2 ) дійовістю, оскільки щоденне (щогодинне) проведення аналізу сприяє негайному усуненню недоліків і ви­користанню виявлених резервів; 3) достовірністю, оскільки ві­домою є величина відхилення фактичних показників від плано­вих або нормативних за кожний день роботи; 4) масові