Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
За їх фізико-хімічним складом
При обводненні свердловин знижується коефіцієнт нафтовилучення: значна частина нафти залишається в пласті, збільшується собівартість тонни видобутої нафти за рахунок відкладання солей, корозійного зношування обладнання та ряду інших факторів. Одним із перспективних способів боротьби з обводненням видобуваної продукції при розробці нафтових родовищ є хімічний метод [619]. Ізоляція припливу пластових вод у свердловину за допомогою хімічних речовин основана на зміні фазових проникностей для води і нафти. Мета оброблення - змінити (погіршити) умови для фільтрації води та залишити на попередньому рівні або покращити проникність породи для нафти. У ході запомповування хімреагентів у привибійну зону пласта (ПЗП) в поровому просторі формується ізолювальна маса, яка перешкоджає надходженню води у свердловину. Як речовину, що утворює в ПЗП тампонувальний матеріал, використовують різні смоли, полімери, кремнійвмісні сполуки і т.д. Один і той же хімреагент у залежності від умов використання може виконувати роль осадоутворювача, отверджувача або гелеутворювача. На сьогодні для ізоляції водоприпливу широко використовують в'яз-копружні суміші (ВПС), двофазні або багатофазні пінні системи, різноманітні емульсії, полімербітумні і гіпсополімерні суспензії і т. д. Деякі композиції на основі хімічних речовин подано в табл. 2.1. Усі методи PIP базуються на використанні водоізоляційних композицій (сумішей) із декількох хімічних продуктів (матеріалів), кожний з яких виконує свої специфічні функції. Звідси весь асортимент хімічних продуктів для PIP можна розділити на два класи - водоізоляційні і допоміжні (рис. 2.4; табл. 2.2) [499]. Водоізоляційні продукти виконують головну роль під час утворення закупорювального матеріалу. У залежності від фізико-хімічного принципу утворення закупорювального матеріалу усі водоізоляційні продукти ді- Таблиця 2.1 — Композиції речовин для ізоляції припливу пластових вод
Продовження таблиці 2.1
ляться ще на три підкласи: осадоутворювальні, гелеутворювальні і твердіючі. Слід відзначити, що полімери кислот акрилового ряду відносяться і до першого, і до другого підкласів [499]. Допоміжні продукти виконують роль отверджувачів, осаджувачів, стабілізаторів, каталізаторів і наповнювачів-модифікаторів, які регулюють фізико-хімічні та експлуатаційні властивості водоізоляцій-них матеріалів. Завдання обмеження припливу води з допомогою хімічних реагентів полягає в зниженні водопроникності і підвищенні або збереженні на попередньому рівні проникності привибійної зони пласта (ПЗП) по нафті, але більшість хімічних методів вирішують, в основному, першу частину завдання і частково другу.
Таблиця 2.2- Класифікація хімічних матеріалів для PIP
У привибійну зону пласта запомповують розчин водоізоляційного хімічного реагенту, який протягом певного часу (фактор часу) формує в поровому (або тріщинному) просторі ПЗП водоізолювальну масу, котра утворюється вибірково тільки в просторі, зайнятому водою. Необхідною умовою для формування ізолювальної маси, окрім фактора часу, є фактор „парності". Це означає, що процес необхідних хімічних і фізико-хімічних перетворень у пласті, тобто процес утворення тампонувальної маси в ПЗП, буде протікати тільки за наявності двох компонентів: основного компонента, який називається водоізоляційним реагентом, і допоміжного. Слід зауважити, що в залежності від умов використання одні і ті ж речовини можуть бути реагентами осадоутворення, гелеутворення і затвердіння. Наприклад, полімери кислот акрилового ряду утворюють у ПЗП і осади, і гелі. Це відноситься і до класу допоміжних речовин. Формалін, уротропін, поліетиленполіамін (ПЕПА), хлористий кальцій, бензо-сульфокислота, соляна і алкілована сірчана кислоти виступають як от-верджувачі, осаджувачі і каталізатори реакцій затвердіння. Як наповнювачі-модифікатори використовують похідні целюлози, органічні похідні кремнію (аеросили), нейтралізований чорний контакт (НЧК), кислий гудрон, смоли ФР-12 і ТС-10 (входять до складу в'язко-пружних сумішей на основі поліакриламіду).
До стабілізаторів відносять похідні целюлози, а також поверхнево-активні речовини (типу ДС РАС, КССБ і сульфонол), які стабілізують аеровані піни. У табл. 2.3 подано назви основних та допоміжних речовин і дані процесу утворення закупорювального матеріалу. Для обмеження водоприпливу розроблено понад 40 композицій на базі більш ніж 50 різних хімічних реагентів. Кожна з цих сполук пов'язана з відповідним методом застосування. Основна маса цих методів за зменшенням технологічної ефективності розташовується наступним чином (методи названі за визначальними реагентами): 1) гіпан; 2) водорозчинні фенолформальдегідні смоли ТСД-9, ТС-10; 3) поліакриламід; 4) закріплювач „М" із соляною кислотою; 5) піноцементи; 6) гіпаноформаль-дегідна суміш (ГФС); 7) смола СФЖ із ПАР і соляною кислотою; 8) гідрофобний тампонажний матеріал ГТМ-3 [174]. Водоізолювальні сполуки є основаними на двох класах речовин: похідні акрилових кислот; синтетичні смоли. Понад 60 % усієї кількості хімічних реагентів, що випускаються промисловістю з метою обмеження водоприпливу, припадає на частку похідних акрилових кислот, кополімерів акрилової кислоти і їх композицій з іншими хімічними речовинами [174]. Основою робочих тампонажних розчинів можуть бути:
1) синтентичні смоли, які твердіють із розчину (ТСД-9, ТС-10, СФК-60, та інш.); 2) водонерозчинні полімери (реагент К-4, поліетилен, полістирол); 3) водорозчинні полімери, які в контакті із отверджувачами (електроліти, пластова вода, мінеральні кислоти) утворюють гель (гіпан, поліакриламід - ПАА, метас, тампакрил); 4) термопластичні полімери, які утворюються за високої температури в результаті почергового запомповування двох реагентів (концентрованої фосфорної кислоти і фурфурилового спирту); 5) кремнієорганічні сполуки (дихлорполіорганосилоксани); 6) аніонні поверхнево-активні речовини - ПАР (мило, водорозчинні солі органічних кислот під час реакції з полівалентними катіонами вод утворюють кальцієві і магнієві солі у вигляді колоїдних осадів); 7) органічні сполуки (в'язка розгазована нафта; вуглеводневі розчинники, насичені мазутами, бітумом, парафіном; емульсії нафти; нафтосір-чанокислотні суміші); 8) неорганічні речовини (водорозчинні силікати; гідратоване вапно; лужні розчини; сульфіди заліза, міді, нікелю, цинку, кадмію, кобальту, свинцю, олова; гідроксиди алюмінію, хрому, нікелю, марганцю; сірка; гранульований магній), які дають осади в процесі взаємодії з пластовою водою;
9) алкоголяти металів, які в процесі взаємодії з пластовою водою утворюють гель. Дисперсійним середовищем суспензій служать рідини на водній чи вуглеводній основі, а також тампонажні матеріали, які фільтруються в пори пласта. Як дисперсну фазу (наповнювачі) запропоновано використовувати частинки (порошок, гранули, куски, волокна, стружку) цементу, глини, парафіну, високоокислених бітумів (структуроутворювача, пом'якшувача, рубракса), поліолефінів (полімерів низького тиску, пром-розчинного і бензинового потоків), магнію (порошок, гранули, стружка), шкаралупи грецького горіха, деревинної тирси, шкіри (волокно, подрібнені шматочки), гуми (гумова крихта), азбесту (волокно), гашеного вапна, піску, гравію, обважнювачів бурового розчину, нейлонових кульок і т.д. Запропоновано спосіб гелеутворення неорганічних водних або спиртових силікатів шляхом введення в суміш сполуки, здатної генерувати кислоту в пластових умовах. Спосіб здійсненний за температури від -10 до +175°С і рН менше 5 [5]. Запропоновано метод закупорювання пропластків, зон і тріщин великого простягання і проникності в неоднорідних пластах. У пласт у будь-якому порядку запомповують водний розчин гелеутворювача, котрий реагує із силікатами, і водний розчин силікату лужного металу з відносно низькою концентрацією гелеутворювача. Розчин, що запомповується першим, може містити полімерний загусник. Концентрація силікату лужного металу в розчині становить 0, 75-25%, гелеутворювального агента (кислота або кислоутворювальні речовини, солі амонію, алюмінію або алюмінату лужного металу) - 0, 25-0, 75 маси частин на 1 частину лужного матеріалу. Встановлено, що задовільні результати отримано при за-помповуванні 0, 5-530 м3 розчину гелеутворювача і 1-1000 м3 розчину силікату на 1 м товщини пласта. Як розділювальну (між розчинами) інертну рідину використовують воду або розчин хлориду натрію - до 160 м3. Для селективної зміни коефіцієнта проникності пластів запропоновано в них запомповувати суміш, що містить алкоголят металу і металеві сполуки із числа нерозчинних у воді окислів, гідроокисів і карбонатів, диспергованих у жирних кислотах, сульфонатах і фенолятах [5]. Для тимчасової ізоляції пластів або закінчування свердловин пропонується лужна вода, яка загуснена водорозчинними солями амфотерних металів - алюмінію, хрому, цинку, свинцю, олова, миш'яку [5]. Запропоновано суміш, яка являє собою неводний (гас, дизельне пальне, нафта, продукти її перегонки і т. д.) розчин кислої солі жирних амінів зі змочувальним агентом або ПАР. Оптимальне співвідношення компонентів розчину: амінова сіль - 18-20%, ПАР або змочувальний агент -30-45%, неводна фаза - 30-40% [5].
Таблиця 2.3- Характеристика умов використання деяких водоізоляційних сумішей і закупорювальних матеріалів
Продовження таблиці 2.3
Примітка. * Олігоміри тверднуть у композиції з алкокси-(ацетокси-)трихлорсиланом
За фізико-хімічним складом хімічні продукти, що використовуються для виконання ремонтно-ізоляційних робіт, можна конкретніше ще подати в такому асортименті [428, 499]. 1. Синтетичні смоли (олігомери) 1.1 Фенолоформальдегідні смоли-ТСД-9, ТС-10 (ТУ 38-10928-74); БР-12 або СФ-282 (ТУ 05-1202-75); ФР-50А (ТУ 6-05-1544-72); ФРЕС (ТУ 38-10928-74); СФК-3 (ТУ 38-40938-78); ВР-1 або СФІ-3012 (ГОСТ 20907-75); 1.2 Сечовиноформальдегідні смоли - СФ-17 (ТУ 6-05-800-76); закріплювач „С" (ТУ 6-05-800-76); 1.3 Конденсовані аміни - ТДА (толуілендіамінова смола). 2. Полімери 2. 1 Насичені полімери 2.1.1 Поліолефіни - поліетиленова крихта (ГОСТ 16338-85); 2.1.2 Поліізобутилен; 2.1.3 Поліетилен (ПНТ, ППП, ПБП); 2.2 Полімери акрилових кислот і їх похідні 2.2.1 Кополімери поліакрилової кислоти і їх похідні - гіпан (ТУ 6 01 166-74); поліакриламід (ПАА) гелеподібний (ТУ 38-10-928-74) і сухий (ТУ 6 16 157 78); 2.2.2 Кополімери метаакрилової кислоти - метас (ТУ 6-01-254-74); флокулянт „Комета" (ТУ 6-01-622-76); 2.2.3 Кополімер метаакрилової кислоти з діетиламонієвою сіллю -МАК-ДЕА (ТУ 6-01-10-52-79). 2.3 Ненасичені полімери 2.3.1 Полібутадієн ДВКБ-70 і його кополімер - ДМВП-ЮХ (ГОСТ 9501-60); 2.3.2 Латекси - СКС-30 або СКС-50 (ТУ 38-10-388-77); СКД-1 (ГОСТ 11604-79); 2.3.3 Дієнові епоксидні смоли - епоксидні смоли ЕД -16, ЕД-5 (ГОСТ 10697-72). 2.4 Епоксидні полімери 2.4.1 Епоксиаліфатична смола ТЕГ-1 (МРТУ 6-05-1223-69); 2.4.2 Епоксифенольна смола ГТМ-3 (АРЕФС) (ГОСТ 1561-75). 2.5 Поліуретани 2.5.1 Поліефіруретаїди-ізоціанати - клей КІП-Д (ТУ 6-01-1010-75). 2.6 Похідні целюлози 2.6.1 Складні ефіри целюлози - карбоксиметилцелюлоза КМЦ-500; КМЦ-600 (ГОСТ 5568-70); 2.6.2 Прості ефіри целюлози - ОЕЦ (оксиетильована целюлоза) (ТУ 6-05-221-317-74); МЦ (метилцелюлоза) (ТУ 6-01-717-72).
3. Кремнієорганічні сполуки 3.1Органохлорсилани - метилтрихлорсилан, фенілтрихлорсилан (ТУ 6-02-100-73); 3.2 Олігомерні органосилокеани - етоксиалкілхлорсилоксани ТСН, ТСЕ (ТУ 6-02-31-78); полідіорганосилоксани; рідке скло (ГОСТ 13078-81); етилсилікат ЕС-2; 3.3 Силікати - метоксиаеросил (ТУ 6-18-185-74); діетиленглікольаеро-сил (ГОСТ 14922-77). 4. Неорганічні сполуки 4.1 Кислоти - соляна (ГОСТ 857-78); алкілована сірчана (ГОСТ 2184-77); 4.2 Солі-елекроліти - хлористий кальцій (ГОСТ 450-77); 4.3 Гранульований магній. 5. Мономери 5.1 Аміди кислот - акриламід (МРТУ 90-70-64); 5.2 Олефіни - стирол (ГОСТ 100-03-81). 6. Вуглеводневі сполуки нафти 6.1 Продукти сульфування нафти - НЧК (нейтралізований чорний контакт) (ТУ 38-1016-76); контакт Петрова (кислий гудрон) (ОСТ 3801-116-76); 6.2 Окислені бітуми - високоокислений бітум Х-1 (бітумний структуроутворювач) (ТУ 38-20184-70).
7. Органічні низькомолекулярні сполуки 7.1 Альдегід - формалін (ГОСТ 1625-75); 7.2 Аміни і похідні - уротропін (ГОСТ 1381-73); 7.3 Поліетиленполіамін (ПЕПА) (ТУ 6-02-594-70); 7.4 Кислота органічна - бензолсульфокислота (ТУ 6-14-25-74). У табл. 2.4 показано найбільш поширені матеріали, які використовуються для ізоляції припливу вод у видобувні свердловини [428, 499], а на рис. 2.5 - основні види PIP і використовувані при цьому різні матеріали [499], при цьому частина із PIP може бути виконана із використанням вказаних матеріалів (суцільні лінії), а в ряді PIP матеріали використовуються як допоміжні компоненти (пунктирні лінії), сприяючи підвищенню ефективності водоізоляційних робіт. Нижче коротко описано основні фізико-хімічні та експлуатаційні властивості всіх основних груп цих реагентів [174]. Класи хімічних реагентів, які об'єднуються в ті чи інші групи, характеризуються різними фізико-хімічними і експлуатаційними властивостями, природою і механізмом утворення закупорювального матеріалу. Наприклад, усі смоли утворюють закупорювальний матеріал внаслідок затвердіння.
Таблиця 2.4- Найбільш поширені ізоляційні матеріали й умови їх використання
Спільною рисою фенолоформальдегідних смол, включаючи і на основі сланцевих фенолів, є властивість тверднути в присутності формаліну або в окремих випадках, наприклад із ТС-10, уротропіну незалежно від характеру насичуючої пласт рідини. Каталізаторами затвердіння можуть слугувати луги, наприклад каустична сода, а в окремих випадках кислоти. Рис. 2.5- Основні види PIP із використанням цементної суспензії
Продуктами затвердіння є нерозчинні високополімери сітчастої будови. Реагенти цієї групи являють собою рідини з динамічним коефіцієнтом в'язкості в межах 40-600 мПа-с. Із смол знаходять використання і сечовиноформальдегідні смоли, які здатні тверднути в присутності формаліну під діянням органічних або мінеральних кислот. Вони являють собою рідини, розчинні у воді. їх динамічний коефіцієнт в'язкості становить 40-200 мПа-с. Ацетоноформаль-дегідна смола (АЦФ-3) є олігомерною сполукою, здатною тверднути під діянням лугу. У водоізоляційну суміш на її основі може входити і мінеральний наповнювач. Характерною особливістю реагентів класу акрилових полімерів і їх похідних є розчинність у найбільш доступному розчиннику - воді, що дає їм велику перевагу над іншими класами реагентів і можливість утворювати закупорювальну масу в пласті за рахунок мінералізованих вод, які його насичують. Реагенти цього класу можна використовувати у водоізо-
ляційних сумішах у поєднанні з електролітами, формаліном, сірчаною кислотою та ін., які утворюють або осад (гелі), або в'язкопружні закупорювальні маси, котрі стійкі в середовищі мінералізованих і прісних вод. Реагенти на основі акрилових кислот і їх похідних є гелеподібними продуктами (гіпан, поліакриламід, кополімер МАК-ДЕА) або порошкоподібними речовинами. їх робочі розчини мають масову концентрацію 0, 5-18% і динамічний коефіцієнт в'язкості до 1500 мПа-с. Представники поліолефінів (поліетилен і поліізобутилен) використовуються у вигляді дисперсій. Рідиною-носієм слугують нафта або вода, загущена полімером. Закупорювальний матеріал утворюється внаслідок виділення полімеру під діянням води, яка призводить до втрати агре-гативної стійкості дисперсії. Латекси утворюють закупорювальний матеріал внаслідок коагуляції під діянням мінералізованих пластових вод. У водоізоляційну суміш разом із латексами можуть входити емульгатор і вуглеводнева рідина. Вони є водними дисперсіями синтетичних каучуків та мають динамічний коефіцієнт в'язкості 50-300 мПас. Епоксидні смоли утворюють закупорювальний матеріал під діянням отверджувачів, що містять рухомі водневі атоми. Це, як правило, поліа-міни (наприклад, поліетиленполіамін). Вони можуть використовуватись у композиції з толуілендіаміновими смолами в ацетоні. Ці смоли є висо-ков'язкими рідинами. До класу поліуретанів відносяться клей КІП-Д і уретановий форпо-лімер УФП-50 АО, що є за своєю хімічною природою поліефіруретандіізо-ціанатами. Тверднуть вони під діянням води і використовуються у вигляді розчинів у вуглеводневих розчинниках або ацетоні. Похідні целюлози - карбоксиметилцелюлоза, метилцелюлоза і ок-сиетилцелюлоза - на даний час використовуються в основному як модифікатори цементних тампонажних розчинів, а карбоксиметилцелюлоза -і як стабілізатор пін. Реагенти цього класу являють собою тверді порошкоподібні речовини, добре розчинні у воді. Кремнієорганічні сполуки, які містять у своєму молекулярному ланцюгу хлор, алкокси- і гідроксильні групи, в певних умовах під діянням води тверднуть з утворенням високополімеру просторової будови. Причому а -, ω - дихлор(гідро)полідіорганосилоксанові олігомери тверднуть у композиції з алкокси(ацетокси)трихлорсиланом. Реагенти являють собою рідини, їх динамічний коефіцієнт в'язкості сягає 500 мПа-с. Із органічних сполук слід відзначити метоксиаеросил і діетилен-глікольаеросил (АДЕГ), що використовуються як модифікатори цементного розчину з метою покращення його реологічних властивостей і скорочення термінів схоплення.
Із класу неорганічних сполук при ізоляції використовують рідке скло, яке під діянням соляної кислоти із гелеподібного стану переходить у нерозчинний кремнезоль. Його можна використовувати і в композиції з поліакриламідом. Як каталізатор реакцій затвердіння багатьох смол використовуються соляна кислота і бензолсульфокислота, а також каустична сода. Сульфувальним осмолювальним агентом нафти є алкілована сірчана кислота (АСК). У результаті реакції утворюється кислий гудрон - закупорювальний матеріал. Акриламід і стирол відносяться до класу мономерів і утворюють закупорювальний матеріал за рахунок реакції полімеризації в пластових умовах. Акриламід являє собою кристалічний порошок, добре розчинний у воді, токсичний. Стирол - рідина, її динамічний коефіцієнт в'язкості 0, 781 мПа-с, токсична, замерзає при температурі -30°С. Із вуглеводневих продуктів нафти нейтралізований чорний контакт і кислий гудрон входять у так звані в'язкопружні суміші на основі поліакрил-аміду і виконують допоміжну роль, будучи армувальними домішками. Структуроутворювач Х-1 (окислений бітум) використовується у вигляді стабілізованої за допомогою КССБ дисперсії у вуглеводневих розчинниках. Закупорювальна маса утворюється при виділенні реагенту під діянням води. Хлористий кальцій, формалін, уротропін, поліетиленполіамін є широко розповсюдженими речовинами, використовуються як „зшивальні" та осаджувальні агенти і відносяться до класу допоміжних матеріалів. У ході аналізу методів обмеження припливу вод встановлено, що закупорювальний ефект у пластах досягається за рахунок кольматації пор утвореними осадами, гелеутворенням або затвердінням тампонажних сумішей. Усунення негерметичності конструкційних вузлів свердловини відбувається, як правило, при затвердінні тампонажних сумішей. У зв'язку з цим у залежності від фізико-хімічного принципу утворення закупорювального матеріалу всі водоізоляційні реагенти поділяються на три класи: осадоутворювальні, гелеутворювальні та стверджувані. Причому деякі матеріали відносяться до двох класів: осадо- і гелеутворю-вальних. Це перш за все полімери кислот акрилового ряду. Осадження цього класу полімерів, поліолефінів, латексів відбувається під діянням мінералізованих вод або електролітів і має для двох останніх класів коагуляційний характер. Гелеподібний стан тампонажних сумішей на основі акрилових полімерів досягається за рахунок введення в них різних структуроутворювачів: формаліну (ВПС, ГФС), смоли ТЕГ-1 або переходу золя рідкого скла в гелеподібний стан. Гелі утворюються за рахунок виникання структур як хімічної, так і фізичної природи (сили
міжмолекулярної взаємодії). До стверджуваних матеріалів відносяться практично всі синтетичні смоли і реагенти, що мають олігомерну будову. Синтетичні смоли, які відносяться до класу олігомерних сполук, займають провідне місце серед водоізоляційних матеріалів, а олігомери за розміром молекул - проміжне положення між мономерами і полімерними сполуками. Олігомери, котрі містять реакційноздатні групи, є як би заготівками для отримання полімерних сполук. У результаті цього вони можуть вступати в реакції полімеризації, поліконденсації і поліприєднання. До першої групи відносяться епоксидні смоли, які містять у молекулі не менше двох епоксидних або кінцевих гліциділових груп і в присутності таких отверджувачів, як, наприклад, триетаноламін, тверднуть за механізмом полімеризації. Полімеризаційні композиції епоксидних смол володіють підвищеною адгезією до металу і їх можна рекомендувати для герметизації експлуатаційної колони. Широким за кількістю є друга група - смоли, які тверднуть за механізмом поліконденсації під діянням формальдегіду, шляхом утворення реакційноздатних груп. До них відносяться смоли на основі сланцевих фенолів, рідинні фенолоформальдегідні смоли (СФЖ-3012, ВР-1), резор-циноформальдегідні смоли. Перед запомповуванням у свердловини готують композиції із смоли, отверджувача - формальдегіду - і каталізатора (найчастіше лужного), від співівідношення яких залежить час затвердіння смоли у свердловинних або пластових умовах. Ізоціанатні олігомерні сполуки (УФП-50 АО, клей КІП-Д) тверднуть за механізмом реакції поліприєднання і відносяться до класу уретанових форполімерів. Відмінною їх рисою є здатність тверднути під діянням води і висока реакційна здатність відносно неї. Використання як початкової сировини великотоннажних відходів виробництв і дешевизна ставлять ці матеріали в ряд перспективних, хоча їм притаманні деякі недоліки внаслідок незадовільних фізико-механічних властивостей утвореного закупорювального матеріалу. Це скорочує тривалість його ефективного діяння. До класу полімерних водоізолювальних матеріалів можна віднести і мономерні сполуки, такі як акриламід і стирол. Акриламід у присутності зшивального агента метиленбіс-акриламіду під діянням ініціювальної системи полімеризується із утворенням нерозчинного полімеру просторової будови. Утворений закупорювальний матеріал володіє невеликим набуханням, що покращує ефект ізоляції. Другий представник мономерів -стирол - в умовах високотемпературних пластів під діянням тепла піддається термополімеризації, утворюючи нерозчинний полімер. Загальна класифікація полімерних, олігомерних і мономерних матеріалів для обмеження водоприпливів і фізико-хімічні принципи утворення закупорювального матеріалу із них подано на рис. 2.6.
Рис. 2.6 -Класифікація полімерів і полімероутворювальних реагентів за фізико- хімічним процесом утворення закупорювального матеріалу
Похідні акрилових кислот практично можна знайти у всіх трьох групах, названих на рис. 2.6. Гамма нових властивостей, нетоксичність і технологічність використання сприяють їх широкому впровадженню у виробництво [174].
|