Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Термостійкі тампонажні цементи
Як зазначено вище, за температурою (°С) використання тампонажні цементи поділяються на такі групи:
для низьких температур < 15 для нормальних температур 15-50 для помірних температур 50-100 для підвищенних температур 100-150 для високих температур 150-250 для надвисоких температур > 250 для циклічно змінних температур -
Найважливішою умовою термостійкості цементу є утворення в процесі його твердіння термодинамічно стійких за даних гідротермо-баричних умов сполук. Окрім того, необхідно, щоб ці сполуки мали добрі структуроутворювальні властивості (без цього не можна одержати високої міцності та низької проникності пористого тіла, яке утворюється). Добрими структуроутворювальними властивостями характеризуються кристали з високим ступенем дисперсності й анізодіамет-ричності форми і з вираженою здатністю до утворення фазових контактів - контактів зростання. Бажано, щоб ці стійкі сполуки утворювалися не з проміжних, так званих метастабільних сполук, а зразу ж, на перших стадіях процесу твердіння. Кожний процес перекристалізації у вже сформованій структурі цементного каменю супроводжується порушенням її міцності [200]. Найменш термостійкими є цементи алюмінатного твердіння - глиноземистий, гіпсоглиноземистий. Під час вибирання складу термостійких цементів належить орієнтуватися на одержання головним чином низькоосновних гідросилікатів кальцію - тобермориту чи подібного йому ксонотліту C-S-H (І), гіроліту, трускотиту. Для цього до високоосновних базових тампонажних матеріалів, наприклад, до портландцементу і основного доменного шлаку, додають оксид кремнію Si02 [200].
Якщо температура в надрах в інтервалі використання цементів є не дуже високою (до 120°С), то доводиться використовувати суміші портландцементу з різними видами оксиду кремнію. Портландцемент як базовий в'яжучий матеріал доцільно в деяких випадках використовувати і до 160°С. Однак уже вище 120°С доцільно, а понад 160°С, безумовно, слід використовувати менш активні в'яжучі речовини, які містять двокальцієвий силікат у Р- і у-формах. Використання за цих умов високоактивної в'яжучої речовини як основи нераціонально - її виробництво обходиться дорожче, для застосування доводиться вводити уповільнювачі тужавіння. І, крім того, присутність у суміші високоактивного компоненту викликає утворення на перших стадіях твердіння великої кількості метастабільних сполук, наступна перекристалізація яких у кінцеві стійкі сполуки призводить до погіршення властивостей цементного каменю. У багатьох випадках як компонент, який містить кальцій, вдається використати промислові відходи - шлаки доменного та спеціальних чавунів, нефеліновий шлам та ін. Цементи з цих матеріалів є найбільш економічними та термостійкими. На цій підставі розроблено як термостійкі цементно-кремнеземисті суміші, шлако-піщані, беліто-кремнеземисті та вапняно-кремнеземисті тампонажні цементи. Термостійкі цементно-кремнеземисті суміші отримують шляхом додавання до звичайного тампонажного або до термостійкого цементу тонкоподрібненого кварцового (з високим вмістом кремнезему Si02) піску. У США для утворення цементно-піщаної суміші найбільше використовується термостійкий цемент [200]. Рекомендується змішувати молотий, високого ступеня дисперсності, кварцовий пісок з цементом у співвідношенні від 1: 3 до 1: 1. Використання таких сумішей пояснюється універсальністю додатку подрібненого кварцового піску - він добре поєднується зі всіма цементами, які застосовуються у США, і майже не впливає на інші властивості цементного розчину. Високий ступінь подрібнення кремнезему є необхідним для збереження седиментаційної стійкості за умови незмінного водовмісту і швидкої хімічної взаємодії кремнезему з продуктами гідратації цементу. Якщо ступінь дисперсності кремнезему менше 350 м2/кг, то доводиться зменшувати водовміст розчину, що тягне за собою підвищення густини, а також збільшувати вміст додатку понад розрахований на його повне хімічне зв'язування в реакції з гідроксидом кальцію, який виділяється під час гідратації мінералів портландцементу. Цементно-піщані суміші за невисоких температур характеризуються повільними, порівняно із звичайним цементом, загущенням і тужавінням це-
ментного розчину. За високих температур спостерігається лише невелике уповільнене загущення порівняно з цементом без додатку, яке не дає змоги відмовитися від застосування уповільнювачів. Основні технологічні властивості портландцементно-кремнеземистих сумішей подано в табл. 2.33-2.35. Таблиця 2.33 - Час загустіння портландцементних розчинів із додатком меленого кварцового піску
Таблиця 2.34 - Міцність цементного каменю з цементно-піщаних сумішей при ___________ В/Т = 0, 45 __________________________________________
Таблиця 2.35 - Коефіцієнт водопроникності цементного каменю при ад = 0, 43 ___________ (30% кварцового піску в суміші) і В/Т = 0, 5 _________________
У шлакопіщаних цементах з піском природної величини немолотий пісок характеризується пониженою активністю порівняно з подрібненим. Тому шлакопіщані розчини з його додаванням мають більш ранні терміни тужавіння і підвищену міцність каменю. Додавання піску природної величини до шлакового розчину також сприяє покращенню зчеплення каменю з металом. Очевидно, що в разі збільшення температури і тиску підвищуються сили зчеплення. У шлакопіщаних цементах з помеленим кварцовим піском помелений пісок є активнішим уповільнювачем тужавіння порівняно з немеленим піском (тобто з піском природної величини). Окрім цього, додатковий уповільнювальний ефект виявляє спільний помел шлаку і піску. Вплив піску полягає в зміні ступеня основності суміші та утворенні низькоосновних гідросилікатів кальцію. Помел піску призводить до збільшення його активності, а внаслідок цього, і до зміни структурно-механічних властивостей розчину і каменю. Змінюючи кількість піску, який додається під час спільного помелу, можна зменшити активність шлакопіщаних розчинів. З додаванням глин терміни тужавіння і час загущення цих розчинів збільшуються. Необхідно відзначити, що потрапляння глинистого розчину в шлакопіщаний розчин може збільшити статичну напругу зсуву останнього приблизно у 2 рази. Для запобігання цього небажаного ефекту належить застосовувати буферні рідини - воду та ін. Поряд зі шлакопіщаними цементами, які приготовлені змішуванням компонентів, використовують шлакопіщані цементи спільного помелу (ШПЦС) [200]. Цементи типу ШПЦС призначені для цементування обсадних колон і встановлення цементних пробок у нафтових та газових свердловинах за різних геолого-технічних умов, у тому числі для ізоляції сольових відкладів галіту, бішофіту та інших магнієвих солей. У залежності від призначення цей цемент випускається двох видів (табл. 2.36). Цифри 120 і 200 у шифрі цементу означають температуру випробування за технічними умовами. Таблиця 2.36- Область використання цементу типу ШПЦС
Цементи ШПЦС-120 відрізняються від ШПЦС-200 прискореним затвердінням внаслідок додавання 10% портландцементу. Терміни тужавіння розчинів з цих цементів легко регулюються недефіцитними реагентами-уповільнювачами (сульфіт-спиртовою бардою, гіпаном, хромпіком).
Для регулювання термінів тужавіння (часу загущення) можуть застосовуватися також карбоксилметилцелюлоза (КМЦ), синтетична винна кислота (СВК), дубителі, окзил, модифікований крохмаль, конденсована сульфіт-спиртова барда (КССБ) та ін. Цемент тампонажний для циклічно змінних температур типу ЦТПН (ТУ-39-1057-85) призначений для цементування паронагнітальних свердловин з температурою робочого агента до 350°С. До складу ЦТПН входять: доменний гранульований шлак (за ГОСТ 3476-74), не більше 30%; кварцовий пісок (за ГОСТ 22551-77), не більше 30%; тампонажний портландцемент ПЦТ-ДО-100 (за ГОСТ 1581-85) чи портландцемент марки не нижче 400 (за ГОСТ 10178-76), не більше 60% [200].
Фізико-механічні властивості цементу типу ЦТПН і розчину такі:
Питома поверхня SПИТ, м2/кг 320±30 Діаметр розтікання розчину Dp, см 18-22 Час тужавіння (температура t = 22 ± 2°С і тиск р = 0, 1 МПа), год.: початку тужавіння τ Птуж, не раніше 2-00 кінця тужавіння τ ктуж, не пізніше 7-00 Напруга міцності σ (через 48 год. твердіння за температури t = 22°С і тиску р = 0, 1 МПа), МПа: згину σ зг, не менше 1, 5 стискування σ ст, не менше 24 Цемент тампонажний для паронагнітальних свердловин типу ЦТПН призначений для цементування свердловин з термічним діянням на продуктивні пласти при циклічно мінливій температурі від 20 до 250°С (табл. 2.37) [563]. Постачається в одноразових контейнерах. Успішно використовується у ВАТ „Пурнефтегаз", „Коминефть", Казахстані та інших районах. Шлакопіщаний тампонажний армований цемент типу ШПЦА (ТУ 39-909-83) призначений для цементування нафтових та газових свердловин, у тому числі для ізоляції соленосних відкладів [200]. Цемент типу ШПЦА допускається використовувати для приготування полегшених та обважнених тампонажних розчинів. У залежності від умов використання тампонажні шлакопіщані армовані цементи підрозділяються на дві марки: ШПЦА-120 - для цементування свердловин у межах помірних та підвищенних геостатичних температур в інтервалі 80-160°С; ШПЦА-200 - для цементування свердловин у межах підвищенних та високих геостатичних температур в інтервалі 130-250°С (табл. 2.38). Цемент типу ШПЦА - гідравлічна в'яжуча речовина, яка одержується ретельним змішуванням до однорідного стану спільно подрібнених висушеного гранульованого доменного шлаку (понад 70%) і кварцового піску (до 50%) з наступним додаванням для цементу марки ШПЦА-120 портланд-
Таблиця 2.37- Характеристика цементів типу ЦТПН (за ТУ 39-0147001-081-92)
цементу (тампонажного ПЦТ-Д0 або марки не нижче 400) з армувальним додатком (хризотиловим азбестом) і пластифікатором-уповільнювачем (технічним лігносульфонатом) чи змішуванням у сухому вигляді спецце-ментів ШПЦС-120 та ШПЦС-200 для приготування відповідно ШПЦА-120 та ШПЦА-200 з армувальним додатком у заводських умовах і введенням у матеріал пластифікатора-уповільнювача в заводських чи промислових умовах. Беліто-кремнеземистий цемент (БКЦ) містить у своєму складі головним чином подрібнені беліт (P-2CaOSi02) та кварцовий пісок (Si02) [200]. Як белітовий компонент використовується белітовий шлам - відходи виробництва глинозему з нефелінових порід, вміст P-2CaOSi02 в якому становить 80-85%. Характерні особливості цементу типу БКЦ -повільне тужавіння за високих температур, що дає змогу використовувати його без уповільнювачів за температур 180-200°С; висока температурна стійкість цементного каменю та погана водоутримувальна здатність, внаслідок чого в ході замішування БКЦ водоцементне відношення (В/Ц) повинно бути рівним 0, 38-0, 42. Густина розчину 1800-1900 кг/м3.
Таблиця 2.38 - Основні показники цементу типу ЩПЦА і розчину
Примітка. * А - ударостійкість тампонажного каменю; kB - вміст гідрофобних пластифікувальних додатків, інтенсифікаторів помелу і реагентів-уповільню-вачів.
Якщо водоцементне відношення є великим, то спостерігається підвищене водовідділення, для запобігання якого іноді вводять невеликий (до 5%) додаток бентонітової глини. За температур нижче 180°С цемент характеризується уповільненим твердінням у перші 2-3 доби з наступним швидким зростанням міцності. Підвищена температуростійкість в'яжучих речовин пояснюється повільною гідратацією. Різновид беліто-кремнеземистого цементу - беліто-трепельний цемент, який призначений для отримання розчинів пониженої густини. Цемент містить 60 мас. ч. нефелінового шламу, 30 мас. ч. кварцового піску та 10 мас. ч. трепелу чи опоки. Розчин не розшаровується, якщо В/Ц=0, 7-0, 8, має густину 1550-1600 кг/м3, у свердловинах з температурами до 200°С може використовуватися без уповільнювачів. Вапняно-кремнеземисті тампонажні цементи містять гідратне гашене вапно і оксид кремнію [200]. У ході реакції гідроксиду кальцію Са(ОН)2 (суспензія готується, як правило, на основі гашеного гідратного вапна) з оксидом кремнію Si02 утворюються гідросилікати кальцію: Вид і склад гідросилікату залежать від ступеня основності вхідної суміші СаО і Si02 та температури. За.температур до 40°С реакція синте-
зу гідросилікату з Са(ОН)2 та Si02 проходить дуже повільно, навіть якщо оксид кремнію брати у високоактивній формі у виді діатоміту чи силікагелю. Використати прискорювачів тужавіння та твердіння тут є неефективним. У температурному інтервалі 40-80°С добре використовувати суміші гашеного вапна з діатомітом, трепелом чи порошкоподібним попелом кам'яного вугілля, тоді одержуються седиментаційно стійкі суспензії з високим водовмістом, які швидко твердіють, особливо в результаті додавання фторидів натрію, кальцію, алюмінію, але які потребують уповільнення процесу тужавіння. Ефективні уповільнювачі - солі винної, фосфорної та борної кислот. Суспензії вапна та кристалічного кремнезему досить швидко твердіють за температур вище 120°С, а без додатку уповільнювача мають короткий термін збереження пропомпо-вуваності. За температур понад 120°С затверділі вапняно-кремнеземисті тампонажні розчини з активними мінеральними додатками характеризуються поступовим зниженням міцності та підвищенням проникності внаслідок перекристалізації первинно утворених метастабільних гідросилікатів кальцію в термодинамічно стійкі гілебрандит, ксонотліт, тобер-морит та гіроліт у залежності від ступеня основності вхідної суміші. Тому найбільш сприятливою є область використання цих матеріалів від 40 до 120°С у складі тампонажних розчинів пониженої густини. Якщо використовувати вапняно-попелові суміші з густиною розчину 1600-1700 кг/м3 та В/Т 0, 55-0, 60, то міцність утвореного каменю є вищою, ніж у більшості інших тампонажних розчинів такої ж густини. Склад термостійких цементів вибирають таким чином, щоб за температури їх використання як продукти гідратації утворилися стійкі за даних умов сполуки [200]. Цим, однак, не вдається досягнути абсолютної термостійкості, оскільки не відбуваються процеси перекристалізації в сторону збільшення частинок гідратних новоутворень. У випадку хімічно менш активних матеріалів процеси перекристалізації вдається уповільнити. Мелений шлак, який використовується як тампонажний цемент, забезпечує термостійкість цементного каменю до 120°С. За температур 120-160°С найбільш бажаними є піщанисті портландцемента з основністю, близькою до 0, 8. Вони утворюють достатньо термостійкий камінь, який легко піддається регулюванню уповільнювачем, і мають більш постійний склад та властивості порівняно зі шлакопіщаними цементами. За вищих температур перевагу належить віддавати безклінкерним низькоосновним цементам - шлакопіщаним та белітокремнеземистим. За температур вище 200°С останні повинні мати основність біля 1, а шлакопіщані - 0, 8 в усьому рекомендованому температурному інтервалі.
|