Поняття про діяльність. Принципи єдності діяльності та свідомості.

Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв’язки організму з середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають їх до відповідних реакцій, дій.

Діяльність – специфічно людська форма ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни і перетворення речей і явищ залежно від людських потреб.

Але активність тварин і діяльність людини суттєво відрізняються за своїми психологічними аспектами. Активність тварин – поведінка. Вона обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних потреб в їжі, розмножуванні, захисті.

Людська діяльність за своєю сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, в процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх людських потреб, що виникли і розвинулися історично. Діяльність людини свідома і цілеспрямована.

Особистість як предмет діяльності, задовольняючи власні потреби, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну і розумову активність, досягаючи поставленої мети.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, в передбаченні результатів, регуляції дій, у прагненні до вдосконалення.

Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов’язані з її органічними та культурними потребами, в яких людина відчуває необхідність. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об’єкти з метою пізнати і опанувати їх. Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні (їжа, одяг, житло) і культурні (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні) потреби.

ЄДНОСТІ СВІДОМОСТІ І ДІЯЛЬНОСТІ ПРИНЦИП сформульований С.Л.Рубинштейном на початку тридцятих років на основі розкриття методологічної ролі в психології філософської категорії діяльності. На основі цього принципу дається визначення психіки і свідомості як єдності знання і переживання, відображення і відносини, ідеального і екзистенційно-онтологічного. Однак єдність свідомості і діяльності не є їх тотожністю, їх взаємозв'язок реалізується на основі їх якісного своєрідності; діяльність являє собою реально-практичний спосіб зв'язку людини та її свідомості зі світом, вихід в дійсність, тоді як свідомість - ідеальний.

Для Рубінштейна найважливішою була проблема взаимопереходов свідомості і діяльності, яка існує тільки тоді, коли визнається, що кожна складова має свою специфічну якісну визначеність. Свідомість володіє своєю специфічною активністю, що проявляється в пізнанні, розумінні світу, самовизначенні в ньому особи і регуляції її діяльності. Можна говорити, що свідомість не тільки відображення світу, а й вираження ставлення до нього суб'єкта. Згідно Рубінштейну, свідомість репрезентує індивіду в теперішньому часі все те, що мало місце в будь-якому іншому часі і просторі. Свідомість як ідеальне здатне будувати моделі, конструкти, що інтегрують специфічне суб'єктивне смислове час і простір.

Суб'єктивність - друга найважливіша характеристика свідомості проявляється в його ціннісному характері, у здатності переживання, вираження свого ставлення до світу, виборі.
Зв'язок свідомості і діяльності постулюється положенням: «свідомість (і особистість - додамо ми сьогодні) проявляється і розвивається в діяльності». Цей зв'язок носить двосторонній характер: в діяльності реалізуються цілі, мотиви, устремління, домагання суб'єкта і його здібності (що Д.Н.Узнадзе позначив терміном «об'єктивація») і одночасно відбувається зворотний вплив реалізованих можливостей суб'єкта на його свідомість, здібності, їх подальший розвиток.