Характеристика мотиваційної сфери особистості (інтереси та інші мотиви).

Всю сукупність мотивів, які формуються і розвиваються впродовж життя особистості, називають мотиваційною сферою особистості. Мотиваційна сфера особистості являє собою складне інтегральне психологічне утворення і виконує функції спонукання, спрямування і регулювання діяльності.

Мотиваційна сфера представлена: 1) актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності;

2) потенційними мотивами, які сформовані, але не проявляються в діяльності.

Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією. В цілому мотивація є сукупністю причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність. Вона є специфічним видом психічної регуляції поведінки і діяльності, а у найбільш широкому сенсі мотивація визначає поведінку.

Термін «мотивація» є більш ширшим ніж термін «мотив» і використовується в психології в двоякому сенсі: 1) те, що позначає систему чинників, які детермінують поведінку (зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення тощо) і 2) характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Мотивація є процесом безперервного вибору і ухвалення рішень на основі зважування поведінкових альтернатив.

Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, зсередини спонукаючою до здійснення певних дій.

У цілому мотиваційна сфера динамічнаі розвивається в залежності від обставин, але деякі мотиви відносно стійкі, домінуючі і утворюють стрижень усієї сфери (в них проявляється спрямованість особистості).

Динамічність мотиваційної сфери особистості виражається в тому, що мотивація може посилюватися або послаблюватися, можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів.

У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації:

1) центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність людини;

2) зона мотивації, пов'язана з потребами, що постійно і легко задовольняються – значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність;

3) зона мотивації, в основі якої потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей.

Зовнішнє стимулювання (в тому числі соціальне) може змінювати організацію спонукань людини, переводити потенційні мотиви в зону активної мотивації.

Взагалі мотиваційна сфера особистості відноситься до власне регуляційного блоку психічних явищ.

За розвиненістю мотиваційну сферу людини оцінюють за наступними параметрами: широта, гнучкість і иєрархієзованість.

Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних чинників – диспозицій (мотивів), потреб і цілей. Чим більше у людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більше розвиненою є його мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної сфери виражається в тому, що для задоволення мотиваційної спонуки більш загального характеру (більш високого рівня) може бути використане більше різноманітних мотиваційних спонукачів нижчого рівня. Скажімо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки за допомогою телебачення, радіо і кіно, а для іншого за допомогою ще читання різноманітин книг, періодичних видань, спілкування з людьми.

Але широта і гнучкість характеризують мотиваційну сферу людини по-різному: широта — це різноманітність потенційного кола предметів, здатних служити для даної людини засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість — рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організації мотиваційної сфери: між мотивами і потребами, мотивами і цілями, потребами і цілями.

Наступна характеристика мотиваційної сфери — це ієрархієзованість мотивів. Людині властива ієрархія мотивів –від найбільш загальних, які характеризують спрямованість її діяльності (концепція життя, система цінностей), до ситуативних, пов'язаних із задоволенням певних потреб у конкретній ситуації. Серед цих мотивів одні з них мають більше, інші – менше значення. Одні мотиви і цілі сильніше за інші і виникають частіше; інші — слабкіше і актуалізуються рідше. Чим більше відмінностей в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархієзованість мотиваційної сфери.