Психологічні теорії памяті

Попри велику кількість публікацій в науці й понині не існує єдиної й довершеної теорії пам'яті. Найпоширенішими є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна, діяльнісна, фізіологічна, фізична й біохімічна теорії.

Асоціативна теорія. Вона є найдавнішою. Ґрунту­ється на вченні Арістотеля про три типи асоціацій — за суміжністю, схожістю і контрастом. Найважливішим у цій теорії є поняття «асоціація» — зв'язок, поєднання між явищами. Воно виступає як обов'язковий принцип усіх психічних утворень, за яким, якщо якісь психічні явища виникають у свідомості одночасно або послідовно одне за одним, то між ними утворюється зв'язок. Асоціативна теорія виявилась односторонньою. За її до­помогою не можна пояснити багатьох важливих особливостей людської пам'яті, зокрема її вибірковості та залеж­ності процесів пам'яті від особливостей організації мате­ріалу.

Гештальтпсихологічна теорія. Прийшла вона на змі­ну асоціативній у другій половині XIX ст. Її основополож­ники вважали, що механізми пам'яті визначаються зако­нами формування гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам'ятову­ється. Гештальтисти зауважили, що погано структурований матеріал запам'ятовується важко, а добре структурований — легко. Однак насправді не лише організація матеріалу ви­значає ефективність пам'яті. Ця теорія ігнорувала актив­ність суб'єкта, а тому теж виявилася однобокою.

Біхевіористична теорія. Представники її розвивали погляди асоціоністів щодо рефлекторних механізмів фор­мування індивідуального досвіду. Асоціації вони тлума­чили як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціо­нальних зв'язках між вправами, від яких залежали резу­льтати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, мі­ра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальності відмінності між людьми.

Когнітивпа теорія. Згідно з нею пам'ять є сукупніс­тю різних блоків і процесів перероблення інформації, ко­жен із яких виконує чітко встановлену роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис інформації, другі — будують когнітивну схему орієнту­вання в особливостях інформації, треті — тимчасово збе­рігають інформацію, а четверті — подають її в певній фор­мі. Проте ця концепція має недоліки — не враховує актив­ність суб'єкта в процесі запам'ятовування.

Діяльнісна теорія. Сформувалася вона на основі робіт л. Виготського, п. Зінченка, а. Смирнова та інших учених. Вони вважали, що закономірності пам'яті визначаються тим, що людина робить із матеріалом для запам'ятовуван­ня і яке місце він займає в її діяльності. Ця теорія не ігнорує досягнення інших концепцій, а творчо використо­вує їх при поясненні природи та закономірностей пам'яті.

Фізіологічні теорії пам'яті. В основі їх — вчення і. Павлова про утворення умовних тимчасових зв'язків, на яких базується формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс як акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим тлумачиться як фізіологіч­на основа акту запам'ятовування. Велику роль при цьому відіграє підкріплення.

Фізична теорія пам'яті. Вона теж орієнтована на виявлення фізіологічних механізмів пам'яті. Згідно з нею проходження нервового імпульсу через групу нейронів за­лишає після себе певний слід, тобто електричні та механічні зміни у синапсах. Припускається, що відображення об'єкта, наприклад огляд його оком по контуру, приводить до утворення в мозку певної просторово-часової нейронної струк­тури. Тому її ще називають теорією нейронних моделей.

Біохімічні теорії. Розвиток сучасної науки дає змогу вивчати механізми пам'яті на молекулярному, біохімічно­му, рівні. На основі досліджень вітчизняних, американських і шведських біохіміків виникла гіпотеза про двоступінчастість процесу запам'ятовування. На першій стадії за безпосередньої дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні змі­ни в клітинах, що вважається фізіологічним механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка ґрунтується на першій, є тривалішою і спричиняє незворотні хімічні зміни у клітинах, а саме, утворення нових білкових речовин. Ця стадія є основою довготривалої пам'яті. Окремі тези цієї гіпотези підтверджено в дослідах на тваринах. Прихильники біохімічної теорії вважають, що в основі механізмів закріплення, збереження і відтворення слідів — різні перегрупування молекул нейронів, насамперед молекул нуклеїнових кислот, під дією подразника. Встановлено, що тривале подразнення нейрона збільшує в ньому вміст рибонуклеїнової кислоти (РНК) і надає йому змоги резону вати на повторні впливи знайомих подразників. Практич­но необмежена можливість змінюватися у молекул РНК є базою для збереження великої кількості слідів збуджень. Вважають, що РНК є носієм індивідуальної пам'яті. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм генетичної, спадкової пам'яті.