Соціальна спрямованість розвитку регіональної економіки.

Дана закономірність зумовлюється дією таких економічних законів: відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, підвищення продуктивності праці.

За всіх історичних часів кінцевою метою виробництва було задоволення потреб людини, які постійно зростали. В кожному суспільстві мета виробництва різна.

Первіснообщинне суспільство – при низькому рівні знарядь праці, основна мета – боротьба за виживання і забезпечення мінімальних фізіологічних потреб людини.

В капіталістичному суспільстві – одержання максимального прибутку.

В соціалістичному – повне забезпечення потреб людини.

Українське суспільство (трансформоване суспільство): від соціалізму вже відійшло (певною мірою дистанціювалось), а до капіталізму ще остаточно не прийшло. Тому в Україні діють економічні закони і соціалізму і капіталізму.

В Конституції України наша держава проголошена соціальною державою (ст.3) – тобто найвища цінність суспільства – це сама людина. Соціальна спрямованість економіки передбачає таке просторове РПС, за якого досягається найбільший соціальний ефект, забезпечується продуктивна зайнятість населення (а це першооснова добробуту).

Соціальна спрямованість у розміщенні продуктивних сил передбачає:

- інтенсивний розвиток інфраструктури (особливо в сільській місцевості);

- створення сприятливих умов праці;

- зменшення антропогенного навантаження на територію;

- формування раціональної системи розселення.

2. Закономірність сталого розвитку виробництва – це досягнення збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових господарської системи (регіону, країни).

Причини виникнення даної закономірності – це хижацьке використання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, нераціональне розміщення продуктивних сил. Концепція Сталого розвитку була проголошена на Всесвітній конференції глав держав та урядів у Ріо-де-Женейро в 1992 році.

В Україні також розроблена концепція сталого розвитку, якою передбачено:

- шляхи виходу з економічної кризи (у тому числі і енергетичної);

- відтворення природно-ресурсного потенціалу;

- раціональне розселення населення;

- формування ефективної еколого-економічної політики.

Сталий розвиток продуктивних сил не може бути забезпечений у межах окремої країни, для цього потрібна воля і зусилля всіх країн і народів світу, а як показав Всесвітній форум глав держав і урядів в Йоганнесбурзі (2002) така єдність відсутня.