Споживання вугілля

На території України з усього вугілля, що видобувається її ву­гільною промисловістю, споживається 98% обсягів видобутку і тільки близько 2 % — постачається на експорт.

Основні споживачі: електроенергетика (32, 5 %), коксохімії і металургії (49, 7 %), комунального господарство (9, 9 %).

Територіальні аспекти споживання вугілля: Основними споживачами вугілля є Донецька, Дніпропетров­ська, Луганська і Запорізька обл, де частка поставок вугілля становить 35 %, 23 %, 10 % і 7 %. Це в основному донецьке вугілля для потреб коксохімічної промис­ловості та енергетики. В інші області (близько 25 % поста­вок) постачається як донецьке вугілля, так і Л-В та буре вугілля Дніпровського басейну і тільки на енергетичні пот­реби (для енергетики, та інших споживачів). Л-В вугілля поставляється в західні обл (Вінницька, Івано-Фр, Львівська, Волинська та ін.), буре вугілля ви­користовується головним чином в районах його видобутку (Кі­ровоградська обл) для виробництва брикетів.

Крім поставок на території України, здійснюються поставки вугілля на експорт та імпорт. Поставки вугілля на експорт здійсню­ються з Луганської, Донецької та Дніпропетровської областей — здебільшого в Молдову, Білорусь і країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля (11, 0 млн т) — в основному з Росії та Казахстану для потреб коксохімічної промисловості і покриття дефіциту енер­гетичного вугілля в електроенергетиці.

Соціально-економічні проблеми вугільної промисловості:

Сучасний період вугільної промисловості характеризується припиненням спаду виробництва (обсяги видобутку вугілля з 1987 по 1997 років щорічно знижувались і тільки з 1998 року почали зростати. За інформацією Держкомстату у 2006 р. Україна збільшила видобуток вугілля на 2% у порівнянні з 2005 р.); високою собівартістю; і у зв’язку з необхідністю дотування шахт – масовим закриттям. 90% підприємств – вважаються збитковими, а дотації йдуть в основному на видобуток коксівного вугілля для металургійної промисловості.

1. Реформування галузі (проводиться в напрямку закриття шахт, що веде до звільнення великої кількості шахтарів, масового безробіття, надлишку робочої сили в даних регіонах);

Вугільна промисловість України у 90-ті роки XX століття переживала важкі часи. Наприкінці 1990-х років в Ук­раїні було розроблено державну програму «Вугілля України», яка через 3 роки після її прийняття була практично зірва­ною (дані 2002 р.). Однак процес закриття вугільних шахт в Україні дещо вповільнився. Цілком зрозуміло, що проблеми вугільної промисловості накопичувалися протягом десятиліть. Цьому також сприяла і недооцінка власної вугіль­ної промисловості в Україні. За­пасів вугілля може вистачити на кілька сотень років. Сьогодні вугілля розглядають як найбільш доцільне дешеве паливо для теплових електростанцій України.

2. Низький рівень соціального захисту і охорони праці

За даними 2001 р., у вугільній промисловості зареєстровано 224 смертельні випадки. Коефіцієнт смертельного травматизму на 1 млн т видобутку ву­гілля становив 2, 9. Це один з найбільш високих рівнів травматиз­му у світі. Причому виплати за позовами перебу­вають на низькому рівні; на 1.01.02 р. заборгованість становила 435 млн грн.)

3. Шахтарські регіони - це зони екологічного лиха

- розробка вугільних родовищ негативно впливає на гід­рохімічний режим експлуатації поверхневих та підземних вод (скиди високо мінералізованих вод забруднюють природні водойми, а очисні споруди – відсутні; внаслідок гірничих виробок осушені сотні джерел, колодязів, свердловин) + зниження якості питної води;

- поси­люється забруднення повітряного простору (відсутність очисних споруд);

- погіршується родючість земель (площа земель, зайнятих відвалами - 7 тис. га).

Значної шкоди навколишньому середовищу завдає масове вибуття шахт з експлуатації (у 2001 р. здійснені ліквідаційні роботи на 99 вуглевидобувних підприємствах), особли­во методом «мокрої консервації», який незворотний і веде до за­топлення шахтних полів до 50 %, просіданню денної поверхні, заболочуванню її і зменшенню площ орної землі, а також піднят­тю рівня, засоленню і забрудненню ґрунтових вод та вод природ­них джерел і річок. Розробка буровугільних родовищ веде до виведення з викорис­тання величезних площ (більше 10 000 га) високоякісних земель, які після відпрацювання, як правило, не рекультивуються