Фактори сталого розвитку продуктивних сил. 1. Концепція сталого розвитку.

Тема № 13

1. Концепція сталого розвитку.

2. Типологія індикаторів стійкого розвитку.

3. Пріоритети збалансованого розвитку України.

4. Сучасні аспекти моделювання макроекономічних процесів (с).

1. На конференції в Ріо-де-Жанейро, яка відбулася у 1992 році, був визначений принцип «стійкого розвитку». В цілому, прийшов він з біології, у якій широко застосовується поняття стійкості біологічних і екологічних систем. Пізніше він був використаний комісією Брутланд, котра займалася обґрунтуванням допустимих меж розвитку економіки, нешкідливих для довкілля.

У майбутньому концепція сталого розвитку повинна замінити нині існуючі концепції розвитку, хоча й сама її база повинна пройти не просту стадію доопрацювання. Заключна декларація другої всесвітньої промислової конференції з навколишнього середовища (1991) розглядає сталий розвиток як особливу міжнародну мету, яка веде до реального економічного зростання, оскільки тільки він створює передумови для вирішення проблем навколишнього середовища, скоротити або й зовсім ліквідувати бідність та зменшити ріст населення. Екологічно модифікований розвиток економіки розглядається як єдино можливий шлях розв’язання проблем довкілля шляхом:

- забезпечення природоохоронної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

- управління технічним прогресом;

- заміною обмежених природних ресурсів грішми і технологіями;

- усунення бідності та інших соціальних негараздів, які по-суті і є головним підґрунтям забруднення навколишнього середовища.

Провідні економісти Світового Банку Роберт Гудлед, Герман Дейлі та Сериф Эль Серафі сформували основні положення, які відображають сучасні пріоритети росту:

- економічне зростання значною мірою залежить від вилучення з навколишнього середовища все більших обсягів сировини, обробки їх в економічній системі з наступним поверненням в навколишнє середовище у вигляді відходів;

- цей всезростаючий потік природних ресурсів досяг меж еколого-економічної стабільності на планеті Земля;

- біосфера не встигає відновлюватися;

- світова економіка вже вийшла за межі власної екологічної ніші і збільшення потоків природних ресурсів як наслідок прискорення економічного росту лише посилено нищать регенеративні властивості біосфери;

- природа вимагає покінчити з ерою економічного зростання.

Готтхард Бехманн виділяє чотири базові принципи сталого розвитку:

- сталий розвиток – концепція глобальна, а тому екологічні і соціокультурні проблеми, на котрі спрямована концепція не обмежується національними межами і окремими регіонами;

- сталий розвиток – концепція комплексна, а тому глобальні кризи, екологічна, соціальна, економічна, розглядаються як прояв єдиної кризи цивілізації;

- сталий розвиток – концепція радикальних підходів до вирішення існуючих проблем, а тому вона вимагає відмови від традиційних уявлень, переорієнтації поглядів суспільства щодо вирішення нагальних проблем людства;

- сталий розвиток – концепція динамічна і відкрита, яка відзначається креативністю і необхідністю конкретизації постулатів і конкретних шляхів подальшого розвитку людства.

З екологічної точки зору сталий розвиток ґрунтується на низці принципів:

- коефіцієнт використання відновних природних ресурсів не повинен перевищувати коефіцієнт їх регенерації;

- невідновні ресурси повинні використовуватися лише в обсягах, для яких може бути створена фізично і функціонально еквівалентна заміна, шляхом створення регенеративних ресурсів чи підвищення їх продуктивності;

- використання природних ресурсів має бути справедливим відносно нинішніх і майбутніх поколінь;

- обсяги емісії забруднювальних речовин не повинен перевищувати екологічної місткості навколишнього середовища.

На Саміті тисячоліття Організації Об'єднаних Націй (ООН), що відбувся у вересні 2000 p., 147 держав і урядів, представники 191 країни прийняли «Декларацію тисячоліття», на основі якої був сформульований ряд цілей, цільових показників і кількісних індикаторів, що стали відомими як Цілі у сфері розвитку. Вісім викладених у Декларації Цілей розвитку охоплюють 18 цільових показників і 48 індикаторів, що стосуються питань скорочення бідності, освіти, охорони здоров'я, екологічної стійкості, а також створення глобальних партнерств між країнами. Ставиться завдання досягнення більшості кількісних цільових показників до 2015 року.

У загальному вигляді індикатором є засіб, який спрощено характеризує певну ситуацію, що є частиною складного комплексу або системи. Крім суто економічних індикаторів (наприклад, валовий національний продукт), існують також соціальні та екологічні індикатори (індикатори стану навколишнього середовища).

Класифікація індикаторів стійкого розвитку (СР) проводиться за трьома типами: руху, стану й реакції.

Індикатори руху являють собою індикатори людської активності, процесів і характеристик, які можуть позитивно або негативно впливати на сталий розвиток. Ці індикатори відповідають рівню розвитку компанії, галузі або економіки. Прикладами таких індикаторів є зростання населення держави, регіону, зростання емісії парникових газів тощо.

Індикатори стану фіксують характеристики стійкого розвитку в даному районі на даний момент часу. До них належать густота населення, відсоток міського населення, розвідані промислові запаси палива тощо.

Індикатори реакції визначають політичний вибір та інші реакції на зміну характеристик стійкого розвитку. Ці індикатори вказують на волю суспільства й ефективність вирішення ним проблем стійкого розвитку. Прикладами подібних індикаторів є витрати суспільства на поліпшення здоров'я, стан законодавства, нормування й регулювання суспільних процесів.

Виходячи з кола завдань, що вирішуються за допомогою індикаторів СР, слід виділити додаткову класифікацію показників оцінки соціо-еколого-економічних систем, яка охоплює шість типів показників:

- стану (характеризують поточний стан системи);

- динаміки (характеризують зміни стану в часі);

- рівноваги (аналізують показники стану системи, співвідносячи їх із граничними значеннями);

- мети (характеризують кінцеву мету розвитку системи);

- засобів (характеризують набір засобів, необхідних для досягнення мети);

- результату (визначають успішність досягнення поставлених цілей).

Одна з найбільш повних за охопленням систем індикаторів стійкого розвитку розроблена Комісією ООН зі стійкого розвитку (КСР) (Indicators, 2001). Були виділені чотири області індикаторів: соціальна, економічна, екологічна та інституціональна (табл. 1).

Таблиця 1

Система індикаторів стійкого розвитку