Фактори сталого розвитку продуктивних сил

Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-економічні та техніко-економічні.

Природно-географічні фактори включають характеристику природно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів. Для раціонального розміщення продуктивних сил України необхідно: визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки; розробити екологічні вимоги до охорони і раціонального використання надр у нових економічних умовах. в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на розміщення продуктивних сил необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісокористування. В цілому географічне положення України є сприятливим для економічного розвитку. Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктивних сил країни чи певного регіону в структуру світового економічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Комплексний аналіз демоекономічних факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і можливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації, низькою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарського комплексу тощо.(формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та відповідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціальне небезпечних.) Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.

З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-економічних факторів постійно зростає.

12. Вплив прир.передумов на територіальну організацію вир-ва.Значення прир-ресурсного потенціалу у розвитку і розміщенні прод.сил.

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у реґіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатніх температур; верстатобудування може здійснюватися у реґіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили виробництво товарів ширвжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо.

Природно-ресурсний потенціал — сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості, засоби. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

Структура ПРП:

мінеральні водні земельні лісові рекреаційні кліматичні та ін.

Основним критерієм поділу була ек.роль прир.факторів в сусп..вир-ві.Прир.умови- тіла і сили природи, які мають істотне знач.для життя і діяльності сус-ва, але не беруть безпосередньої участі у вир-чій і невир-чій діяльності людей.

Ек.класифікація ПРП:

- пром..

- сільсько-госп.

- невироб.сфери (водойми, лісві масиви, рекреац.ресурси)

Оцінка прир.рес. (за значенням):

1) балансові

2) позабалансові (ек.невигідно експлотувати.)

Природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.

Природні умови, до яких належать клімат, рельєф, геологічна будова, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (сільське господарство в Сахарі або на Крайній Півночі, транспорт у гірських районах) та вважатись несприятливими, а в іншому – створювати додаткові умови для прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатніх температур, родючість рівнинного ґрунту. Металогенічні пояси у гірських системах сприяють розвитку добувної, а потім – і переробної промисловості.

Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни.

До природних ресурсів України зараховуються земельні, кліматичні, рекреаційні ресурси, рослинний та тваринний світ, ресурси Чорного та Азовського морів, корисні копалини, внутрішні води тощо.

Площа лісів становить 8, 6 млн га: за їхній рахунок Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Площа сільськогосподарських угідь налічує 41, 8 млн га (з них – 33, 2 млн га ріллі). Основні типи ґрунтів: сірі, лісові, чорноземні, дерново-підзолисті, бурі лісові.

13. Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

– чисельність населення, його динаміка;

– розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

– статево-вікова структура населення;

– національний склад населення та його територіальні особливості;

– трудові ресурси та їх структура;

– регіональні особливості трудоресурсної ситуації;

– ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятості.

До основних показників, які характеризують населення в Україні, належать його чисельність, густота, національний склад і статево-вікові характеристики.

Чисельність населення країн та регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху (зміна кількості населення природним шляхом, внаслідок - народжень і смертей), а також завдяки міграціям (переміщення людей з одних регіонів до інших).

Демографічна статистика розрізняє поняття «наявне населен­ня» та «постійне населення».

Наявне населення – це люди, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання.

Постійне населення — це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження.

Чисель­ність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.

Зниження чисельності населення України веде за собою погіршення статево-вікової структури насе­лення (його старіння), режиму відтворення, забезпеченості на­родного господарства трудовими ресурсами відповідної якості.

Відтворення населення — це процес постійної заміни поко­лінь людей.

Для характеристики перебігу процесів відтворення викорис­товують такі показники: за­гальний коефіцієнт народжуваності, загальний коефіцієнт смертності та загальний коефіцієнт природного приросту.

Густота населення. Україна належить до держав з високою густотою населення. У ці­лому по країні густота населення становить 82 чол. на 1 км². Розмі­щення населення по території повною мірою відповідає особливос­тям розміщення виробництва, її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша густота населення характерна для Українського Полісся та півдня країни. Тут вона становить менш як 60 чол. на 1 км². Причому в Чернігівській області густота населення не до­сягає і половини від середнього показника по Україні. Такий рі­вень заселеності тут зумовлений особливостями господарської діяльності. Рідко заселений і південь України, особливо Херсон­ська та Миколаївська області. Найвищий показник густоти насе­лення в Україні характерний для Східного регіону, де він пере­вищує 130 чол. на 1 км², а в Донецькій області — 185 чол./км². Висока густота населення характерна і для західних областей України, в Львівській області вона становить 124 чол./км², у Чер­нівецькій — 115 чол./км².

Статево-вікова структура населення. Основною глобальною тенденцією на сучасному етапі є зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Цей процес отримав назву «старіння населення», є серйозною соціально-демографічною проблемою для будь-якого суспільства (яка до того ж практично не має реальних шляхів вирішення).

Збільшення кількості осіб похилого віку обумовлює зростання державних витрат на їх соціальне забезпечення. Якщо одночасно не збільшується (або збільшується меншими темпами) кількість платників податків (якими переважно є особи працездатного віку), то збільшується розмір податку до Пенсійного Фонду.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переваження жінок в загальній чисельності її населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та міграцією за межі держави, що впливає на чисельність чоловіків – з другого. У віковій групі до 25 років включно чисельність чоловіків більша, ніж жінок; у віковій групі понад 26 років чисельна перевага – на боці жінок. І ця перевага збільшується з кожною віковою групою.

Етнічна структура Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації – українців. За даними останнього перепису населяння, українці становили 77% усіх жителів України. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни – понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності – 1% населення України. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав – білоруси, угорці, румуни, поляки, а також: греки, татари, вірмени, цигани, німці та ін.

Найбільш етнічно різноманітні регіони України — Чер­нівецька, Одеська, Закарпатська області та АР Крим. Найближча до однонаціональної — Тернопільська область, де з кожних 50 мешканців лише 1 не українець.

Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим. Чисельність наявного населення в Україні на 1 лютого 2012р. стано-вила 45617, 5 тис. осіб.

Упродовж січня 2012р. чисельність населення зме-ншилася на 16, 1 тис. осіб. Водночас у шести регіонах країни зафіксовано при-ріст населення: Закарпатська область, Севастополь (міськрада), Рівненська область, м.Київ, Волинська та Київська області (від 2, 4 до 0, 6 особи на 1000 наявного населення).

Зменшення чисельності населення країни відбулося за рахунок природного скорочення – 18, 1 тис. осіб, водночас зафіксовано міграційний приріст населення – 2, 0 тис. осіб. Залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю живонароджених: на 100 по-мерлих припадало 70 народжених. Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — найвищий потенціал

демографічного відтворення. Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та

Придніпров'я. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо

урбанізованих регіонах України. Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з

різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

14.Трудові ресурси України, їх структура. Трудоресурсна ситуація, її регіональні особливості.

Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального виробництва певної території.

Вона залежить від чисельності і динаміки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури господарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють:

- трудодефіцитні (недостатня кількість трудових ресурсів внаслідок природного скорочення або міграцій);

- трудонадлишкові (переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць);

- трудорівноважні (відповідність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями).

За сучасної соціально-економічної ситуації характерною ознакою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'язано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утримується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо завантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:

1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);

2. працюючі пенсіонери;

3. працюючі підлітки (особи до 16 років).

Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

(міграція- +13, 4 тис.ос., тривалість життя-69, 3, зайнятість – 18, 5 млн.чол., рівень зайнятості – 65, 2%, зареєстровано безробітніх – 751 тис.ос., рівень без роб.-9, 8%, ек.неактивне населення – 7, 9млн.чол – дані на 2009 р.)

15. Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості. Проблема безробіття.

Ринок праці — це система суспільних відносин, що ґрунтується на товарно-грошових засадах у сфері розподілу, обміну і використання робочої сили.

Ринок праці та його кон'юнктура визначаються сукупним попитом на робочу силу та сукупною її пропозицією.

Сукупний попит — це загальна потреба господарства у найманій робочій силі. Вона залежить від кількості робочих місць у галузях економіки, інтенсивності структурних і технологічних зрушень у ній, характеру інноваційної та інвестиційної політики, руху робочої сили тощо.

Сукупна пропозиція робочої сили визначається чисельністю економічно активного населення, яке працює або активно шукає роботу.

Поточна пропозиція включає такі категорії населення: працівників, які прагнуть змінити місце роботи; офіційно зареєстрованих безробітних; осіб, які працюють або прагнуть працювати на умовах вторинної зайнятості.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Ефективно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. В зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Причини безробіття:

- структурні зрушення в ек., пов’язані з упровадженням нових техн..і устаткування

- сезонні зміни в рівні вир-ва окремих галузей ек

- зміни в демограф.структурі населення

- пошуки найб.вигідних умов праці.

Види безробіття:

- довгострокове

- структурне – виника в результаті техн..прогресу, що викликає зміну попиту на працю деяких проф..(тривале)

- циклічне – зумовлене зниженням сукупного попиту

За останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується. В Україні кількість зареєстрованих безробітних у березні 2012 року знизилася на 2, 9% (15, 6тис. осіб) і станом на 1 квітня склала 531 тис. Велике безробіття зафіксоване серед жінок, також серед міського населення Основними умовами для віднесення людей до категорії безробітних є відсутність роботи, активний її пошук і готовність приступити до неї. Безробітні можуть шукати роботу самостійно або за сприяння державної служби зайнятості. Такий показник, як «Рівень зареєстрованого безробіття», враховує лише частину осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в загальній чисельності населення працездатного віку. Такого показника, як «прихований рівень безробіття», не існує, як не існує й показника «офіційний рівень безробіття».

16. Фактори формування єдиного народногосп.комплексу У.та його основні риси.

Поняття “господарство” трактується в літературі в широкому та вузькому розумінні і розглядається на різних територіальних рівнях. При широкому тлумаченні терміна під господарством розуміють результати усіх видів діяльності людини, в ході якої створюються споживчі вартості, тобто матеріальні і духовні блага та послуги. Життєдіяльність людей заснована на праці. Праця – це процес, який відбувається між людиною і природою з використанням певних засобів виробництва. Важливою передумовою суспільно корисної праці є її ефективність, тобто здатність до створення продуктів чи послуг певної кількості та якості. Їх досягнення вимагало уже на світанку нашої цивілізації суспільного розподілу праці.У міру розвитку продуктивних сил цей розподіл праці ускладнювався. З’являлись усе нові виробництва, потім галузі, розширювалось коло природних ресурсів, що залучалися до виробничого процесу. Відповідно ускладнювалися та ставали все більш різноманітними види діяльності людини, розгалужувалася структура господарства окремих країн та світу в цілому. Залежно від рівня розгляду цієї проблеми виділяють:

– народне господарство однієї країни;

– світове господарство як суму господарств усіх країн світу.

Світове господарство формується на основі міжнародного поділу праці та багатоаспектних інтеграційних процесів, які особливо посилились у другій половині ХХ століття. Залежно від їх змісту та масштабів просторового прояву в світі формуються різноманітні суспільно-інтеграційні утворення світового, регіонального, міждержавного рангу. Так, у сфері фінансово-інформаційної діяльності формуються світові ринки капіталу та інформації; в економічній сфері – різноманітні транснаціональні компанії, а на міждержавному рівні – економічні союзи країн. Найбільш яскравим прикладом є Європейський Союз, Північно-Американська економічна інтеграція та ін. Міждержавні ринки праці та капіталу формуються на основі міграційних потоків трудових ресурсів та інвестицій у країнах Європи та Близького Сходу, Західної і Східної Європи і т.д.

У світовий інтеграційний простір поступово входить і Україна. Віками вона розвивалась як важлива складова частина Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Це вплинуло на структуру господарства та географію її зовнішніх економічних зв’язків. 80% промислового потенціалу країни не мали замкнутого технологічного циклу на її території. 70% усіх господарських зв’язків припадало на Росію.

Фактори:

1) висока госп.освоєність територій.

2) Різноманітність прир-рес.потенціалу

3) Сприятливе геполітичне положення

Особливості:

· Наявність потужного пром..та агропром.комплексів

· Переважає в пром..вир-ва засоби вир-ва

· /Переважно екстенсивний розв.с/г з недосконалою с-мою землеробства.

· Велика частка у структурі госп-ва підприємств ВПК

· Застарілі технології, зношеність основних вир.фондів

· Високий рівень тер-зосер.госп-в

· Недостатній розв.рекреац.комплексу

· Недостатній розв.вир.інфраструктури

· Наявність розв.інновац.комплексу

· Низька забезп.рес.

17. Структура єдиного народногосп.комплексу У.та хар-ка його основних складових.

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.

Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін. (Рис. 1).

Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва. У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Найголовніші з них – освіта, наука, охорона здоров’я та ін.

Кожна з цих сфер виконує певні функції. Виробнича – забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами, а невиробнича – в основному послугами матеріального та нематеріального характеру. Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і нині зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах – близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-екномічного прогресу.

Галузі можуть не тільки дробитися, але й об’єднуватися у великі функціональні комплекси – важливі ланки функціональної структури виробництва – міжгалузеві виробничі комплекси. МВК – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або ж розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси

18. Промисловість У.як найважливіша структурна ланка госп.комплексу. Форми організації пром..вир-ва.

Промисловість – найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Найбільш промислово розвинені регіони (70% випускають): Донецька обл., Дніпропетр обл.., Луганська, Запорізька, Полтавська, Харківська, м.Київ.

Найменш розвинені(більше 2% випускають):

Волинська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Кіровоградська.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація.

15 регіонів України, у них на 1-ому місці харчова промисловість, переробка с.г