проблеми розвитку.

Металургійний комплекс – це сукупність галузей добувної і обробної промисловості, підприємства якого видобувають руди чорних і кольорових металів, виробництва чавуну, сталі, прокату, коксу, вогнетривів, нерудну сировину для металургії обробляють метали.

Значення металургійного комплексу в розміщенні продуктивних сил:

1. є основою розвитку машинобудування, металообробки і будівництва;

2. є матеріальною базою всього комплексу важкої індустрії України;

3. є джерелом валютних надходжень до бюджету країни від продажу металургійної продукції на ринку;

4. районоутворююче значення:

а) створює умови для розвитку тих виробництв, які споживають багато;

б) створює сприятливі умови для харчової та легкої промисловості;

в) створює сприятливі умови для розвитку інфраструктури, де зайняті

г) створює сприятливі умови для розвитку хімічної промисловості, які споживають відповідно доменного виробництва.

Галузева структура металургійного комплексу:

1. чорна металургія;

2. кольорова металургія

Проблеми розвитку:

1. підвищення рівня витрат;

2. невелика кількість запасів кольорової сировини;

3. знос основних фондів;

4. незбалансованість у виробництві на споживання металопродукції.

25.Чорна металургія України, її значення, сучасний стан і проблеми розвитку.

Чорна металургія - галузь промисловості, що включає в себе видобуток, збагачення, й агломерування залізних, марганцевих, хромітових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробнтцтво вогнетривів та допоміжних матеріалів для них.

Провідна роль у цьому належить металургійній переробці(чавун-сталь-прокат).

Структура чорної металургії:

1.Сировинна частина комплексу чорної металургії;

2.Основне металургійне виробництво;

3.Переробка металургії;

Значення чорної металургії:

1.Районоутворююче значення: до типових супутників належить теплова енергетика, металомістке машинобудування, хімічна промисловість;

2.Є основою розвитку металомісткого машинобудування. Метолообробки і будівництва;

3.Є джерелом валютних надходжень до бюджету країни від продажі чорної металургії.

Фактори розміщення металургійного виробництва:

1.Наявність палевно- сировинних і водних ресурсів;

2.Екологічна безпека;

3.Екологічна освоєність території;

4.Розвиненість транспортної мережі та інфраструктури;

5.Попит на металопродукти;

Принципи розміщення підприємств чорної металургії

1.Орієнтація на паливо і поклади коксівного вугілля: Донбас

2.Орієнтація на поклади залізної руди: Придніпровя

3.Між сировиною паливом: Приазовя

4.Припортова чорна металургія, яка орієнтується на експорт чавуну, сталі і прокату.

5.Припортова чорна металургія у тих країнах, які потребують багато металу для власних потреб.

Райони чорної металургії в Україні:

1.Придніпровський р-н:

Причина формування: наявність рудних ресурсів.

Вузли: Дніпропетровський, Криворізький, Запоріжський.

2.Донецький р-н:

Причини формування: наявність паливних ресурсів.

Центри: Донецької і Луганських обл.(крім Маріуполя).

3.Приазовський р-н:

Центр: Маріуполь.

Проблеми чорної металургії:

1.Підвищений рівень витрат

2.Майже повна орієнтація на експорт;

3.48-49 % сталі виплавляється у мартенівських печах;

4.Знос основних фондів;

5.Зменшення виробництва сталі із металобрухту,

6.Незбалансованість у виробництві і споживанні металопродукції.

26.Кольорова металургія України: її значення, структура, принципи розміщення

основних галузей та основні центри.

КМ — галузь важкої промисловості, яка включає видобуток благородних металів, їх збагачення та переробку. Її продукція — чисті метали та їх сплави — широко застосовується у всіх галузях машинобудування, особливо в електротехніці, радіотехніці, приладобудуванні, транспортному машинобудуванні, атомній, хімічній промисловості, медицині.

Особливості кольорової металургії: комплексне використання рудної сировини і комбіноване виробництво з іншими галузями.

Основні фактори щодо розміщення підприємств кольорової металургії: сировинний (виплавка міді, нікелю, ртуті), транспортний, енергетичний (алюміній, цинк), трудо- ресурсний, екологічний.

Структура: Алюмінієве виробництво (виробництво алюмінію з глинозему. Посідає провідне місце в структурі виробництва кольорової металургії України (30 % продукції). Основні підприємства галузі: потужний Миколаївський глиноземний завод, Запорізький і Броварський (Київська обл.) алюмінієві заводи. Сировина: боксити (Дніпропетровськ), алуніти (Закарпатська), нікеліни (Азов’я). У Запоріжжі – первинний алюміній). Титано- магнієва промисловість (у Запоріжжі – титано-магнієвий комбінат. Титан видобувається і збагачується в Іршанську (Житомирська обл.), Криму. Сировина: калійно-магнієві солі

(Стебник, Калуш), титанові руди (Житомирська, Дніпропетровська). Ртутна промисловість (Ртуть добувають у Микитівці (Донецька обл.) – Микитівський ртутний комбінат. Магнію — у Калуші (Івано-Франківська обл.) Проблеми: виснажене родовище, підвищений рівень витрат, низький попит). Цинкова промисловість (у Констянтинівці (Донецька обл.) – ВАТ «Укрцинк»). Нікелева промисловість (феронікель — на Побужжі (Кіровоградська обл.)). Золотодобувна (в с. Мужієве в Закарпатті, де працює золотополіметалічний комбінат). Україна не повною мірою забезпечена кольоровими металами. Значну частину імпортує з інших країн (мідь, олово — з Росії, Казахстану, Вірменії, Узбекистану; свинець — із

Казахстану).

27.Машинобудівний комплекс, його галузева структура та народногосподарське

значеня. Фактори впливу на розвиток і розміщення підприємств машинобудування.

Машбуд комплекс – сукупність галузей буд. про-ті, що виробляють машини, устаткування для потреб н/г, а також техніку оборонного призначення. Розвиваються автомобілебудування. промисловість металевих конструкцій, верстатобудівна та інструментальна, гірничошахтне й гірничорудне машинобудування тощо.

У розміщенні галузі вирішальним фактором є наявність висококваліфікованих кадрів, стійкі транспортні зв*язки, спеціалізація і кооперація виробництва.Глузева структура: за трудомісткістю і матеріаломісткістю машинобудування можна поділити на важке, загальне і середнє, вир-во точних приладів та механізмів.

Загальні фактори розміщення: НТП (зміна технологій вир-ва, удосконалення предметів та знарядь праці, впровадження автоматизованих си-м управління, зміна характеру трудової діяльності), трудові рес-си (середнє і точне), Споживчий (важке і загальне і транспортний, природні умовиі рес-си (особливо водні), сировинний (важке). До важкого відносять виробництво металургійного, гірничошахтного обладнання, локомотиви. Центри важкого машинобудування розміщенні в районах Донбасу, Придніпров*я. Основним фактором розміщення є споживчий. Для загального машинобудування фактором розміщення є споживчий. Для середнього трудовий. До середнього машинобудування відносять виробництво засобів звязку, елктронно-промислові. Середнє машинобудування не дуже металомістке, але трудомістке.

Значення: 1) рівень розвитку машбуд. є одним із показників промислового і наукового розвитку держ., 2) ств. нові засоби вир-ва + продукція, яка необхідна для споживача, 3) забезпечує обороноздатність держави, 4) районоутв. значення.

28. Фактори та регіональні особливості розміщення галузей важкого і загального машинобудування.

Підвищення ефективності машинобудівного вир-ва визначається не лише впровадженням у

вир-во нових темпів машин і устаткування, вдосконаленням його галузевої структури,

реконструкцією та технічним переозброєнням. Великі можливості приховані у

вдосконалення теритоіальної організації галузі, кращій розміщуваності її підприємств. На

це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання виробничих

потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба регіонів у продукції

галузі, забезпеченість паливом, електроенергією, транспортом та інше.

Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових

ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів.

Отже, за своїми тенденціями у розміщення підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:

· -галузі, які харак-ся високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що

випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-

транспортне, енергетичне машинобудування). Підприємства таких галузей доцільно

розташовувати у районах металургійних баз.

· -галузі, які хар-ться середньою мелаломісткістю, невисокою працемісткістю і

транспортабельністю готової продукції за евеликих обсягів її випуску (виробництво

обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних і с\г машин)

Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах споживання

продукції.

· -галузі, які випускають масову продукцію з високою прцемісткістю й

фондомісткісю(автомобіле і тракторобудування, устаткування для легкої, харчової

промисловості)Зазвичай розташовуються у центрах машинобудівої промисловості з

наявністю кваліфіковних кадрів.

· -галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала

металомісткість, підвищена фондомісткість(радіотехнічна і електронна промиловість,

приладобудування)Розміщуються у районах високої технічної культури, що мають

висококваліфіковані кадри, експерементальні бази, науково-дослідні інститути.__

29. Фактори та регіональні особливості розміщення галузей середнього і точного машинобудування.

Середнє машинобудування: автомобільне машинобудування, авіаційна промисловість,

транспортне машинобудування

Фактори: наявність трудових кадрів, розвинуті науково-технічні заводи

Автомобільне будування

- є великим споживачем на ринку капіталу, сировини, устаткування, робочої сили.

- Є джерелом прогресивних технологій

- Головним споживачем засобів автоматизаці

- Сприяє розвитку енерго-збережних технологій.

Центри: Луцьк, Запоріжжя, Кременчук, Львів(автобуси)

Транспортне: орієнтація на споживача, трудові ресурси. Центри: Харків, Вінниця,

Дніпропетровськ.

Тролейбуси: Київ, Дніпропетровськ

Літакобудування: орієнтація на кваліфіковані кари і технологію Центри: Київ, Харків.

С/г машинобудування орієнтується на споживача. Центри: Харків, Кіровоград,

Дніпропетровськ, Тернопіль, Олександрія, Херсон.

Особливе місце займає тракторобудування (Харків)

Умови розміщення точного машинобудування:

1. Наявність кваліфікованих кадрів;

2. Наявність науково - дослідницьких інститутів.

Галузева структура:

1. Електротехнічна: Київ, Харків, Запоріжжя.

2. Електроне у всіх областях крім Волинської

3. Приладобудування: Київ, Харків, Запоріжжя, Донецьк, Львів, Одеса.
30. Роль хімічного комплексу у розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. Загльні фактори розміщення підприємств хімічної промисловості.

Хімічний комплекс – це комплекс галузей промисловості, що забезпечують господарство

мін. добривами, органічними кислотами, содою, сіллю, фарбами, паливно-мастильними

продуктами, синтетичними волокнами і ін. Від його розвитку значною мірою залежить

науково-технічний прогрес.

Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей про-

мисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та

інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

А також дозволяє замінити деяке виробництво з натуральної сировини.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімпрому: самородна сірка в

Прикарпатті, родовища калійних солей, поклади кам’яної солі у Донбасі, Закарпатті і

Прикарпатті. Запаси самосадної солі в озерах і лиманах Причорномор’я та Криму.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з урахуванням

факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної

продукції.

Фактори розміщення:

1) сировинний фактор:

а) орієнтація на органічне паливо (газ, нафта, вугілля).

б) орієнтація на хімічну сировину (калійна сіль, кухонна сіль та ін.)

в) орієнтація на електроенергію: полімери

г) орієнтація на водні ресурси.

2) трудовий фактор: цей фактор має невеликий вплив на розміщення хімічної

промисловості, бо ця галузь має невелику трудомісткість.

3) споживчий фактор виробництво основної хімії (сірчаної кислоти, добрив крім калійних),

продукції побутової хімії.

4) екологічний фактор.

5) технологічний фактор: вдосконалення технологій та впровадження безвідходних

технологій.

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Вода

входить до складу деяких хімічних продуктів, це сприяє тяжінню хімічних підприємств до

районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою (віскозний шовк, синтетичний каучук,

целюлоза).

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної

енергії

Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до

теплоелектростанцій (віскозний шовк, капронове волокно, синтетичний каучук).

Споживчий чинник впливає головним чином на виробництво основної хімії. При

розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника.

На форми розташування хімічної промисловості також впливає технологічний фактор.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних

виробництв, має науково-технічний прогрес. Впроваджуються безвідходні технології,

автоматизація виробництва.

31. Фактори та регіональні особливості розміщення підприємств гірничо – хімічної та фармацевтичної промисловосі України.

Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для неорганічної хімії.

Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток сировини: сірки, фосфатів і

калійних солей, кухонної солі, карбонату.

Гірничо-хімічна промисловість орієнтується на сировину. Продукцією гірничо-хімічної

промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Явора, кам’яна сіль

Артемівська і Слов’янська, вапняки Донецької області та Криму. Галузь сконцентрована

переважно в Карпатському(самородна сірка, К солі), Донецькому(камяна сіль, мінеральні

барвники) і Придніпровському економічних районах.

Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії

світу. Важливими факторами розміщення цієї галузі є наявність промислової бази та

сировини, трудових ресурсів. Раніше українські препарати воготовлялись на російських

субстанція, а зараз закуповують західні аналоги. Сировина з Німеччини, Індії, Швейцарії,

Китаю. Виробництво ліків є у Харкові, Дарниці, Горлівці, Львові, Одесі. Підприємства:

хіміко-фармацевтичні заводи, мікробіологічної пром. (антибіотики), медичне скло,

науково-дослідницькі інститути

32. Регіональні особливості розвитку і розміщення підприємств основної хімії.

Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво

мінеральних добрив.

Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й

природного газу. Споживчий фактор поширюється переважно на виробництво мінеральних

добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти.

Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних

коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї, а також на трасі газопроводів в районах

інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в

припортовому районі Одеси.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів; споживання. Їх

виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Калуші (Івано-Франківська

обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його

значною матеріаломісткістю.

Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач —

фосфатне виробництво, то й виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у

центрах переробки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива. Содове

виробництво переважно сконцентроване у Донбасі, який має великі запаси кухонної солі.

33. Лісопромисловий комплекс України: регіональні особливості розвитку та розміщення. Проблеми та перспективи розвитку.

ЛК – сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну обробку і переробку.

Значення: у кожній галузі, модно. Майже завжди орієнтується на сировину. Структура: Лісозаготівельна (Первинна обробка, транспортування сировини + вантажно- розвантажувальні роботи. Наявність сировини і трудових рес- ів. Центри: Чернівці, Берегомет, Брошнів, Вигода, Рахів, Свалява, Стрий – у Карпатах, Костопіль, Ковель – у Поліссі). Деревообробна (Лісопильна – Берегомет, Брошнів, Ковель, Костопіль, Малин, Коростень, фанерна – Львів, Чернівці, Київ, Костопіль, вир-во буд. мат. – Київ, Харків, Запоріжжя, Одеса, Кривий Ріг, Донецьк, меблева промисл. – Київ, Харків, Бровари, Ірпінь, харків, Одеса, Львів. Орієнтується на сировину, споживача). Целюлозно – паперова (Паперове і картонне. Сировина, водні рес-си, електроенергія. Центри: Обухів, малин, Корюківка, Свалява, Рахів, Херсон).

Проблеми: дефіцит сировини, її некомплексна обробка.

Перспективи: раціональне, використання лісових рес-ів, реконструкція і модернізація у напрямку підвищення ефективності, застосування нових технологій – енергозбереження, ресурсозбереження, збільшення механізації – зменшення трудових витрат, ств.безвідходних виробництв.

34. будівельний комплекс: регіональні особливості розвитку та розміщення, його роль у народному господарстві.

Будівельний комплекс — це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Промисловість будівельних матеріалів складається: 1)з видобутку природної сировини(камінь, пісок, глина, гравій, крейда, гіпс тощо); 2) з виготовлення матеріалів і конструкцій(цегла, шифер, цемент, залізобетон, різноманітні будівельні конструкції, скло).

Значення:

1) створює основні фонди для народного господарства; 2)місто утворюване значення.

Розміщення підприємств:

- тяжіє до сировини (у зв’язку з низькою транспортабельністю продукції і сировини);

- - тяжіє до районів споживання.

Основні галузі:

1)галузі які займаються видобутком і обробкою мін. буд.. сировини2) виробництво в’яжучих матеріалів;

3) вир-во буд.. конструкцій; 4) скляна і фарфорова промисловість.

Цементна промисловість умови розміщення(сировина, паливо, відходи чорної і кольорової мет.)

Території розміщення(Донбас, Дніпр., Харків, Львів, Рівн., Хмелин.Єнакієве, Краматорськ, Балаклея.) Промисловість буд., конструкцій, умови розм..(споживачі в онов. тяжіє до великих промислових центрів).Цегельна промисловість, умови розм.(споживач, джерела електроенергії)Вир-во скла, умови розм.(паливна база).Основні центри –Костянтинівна(Донбас), Лисичанськ, Львів, Запоріжжя. Цементна промисловість розміщується біля родовищ мергелю, вапняків, доломітів, крейди, а також біля металургійних заводів.. Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтоване на споживача, насамперед, у великих містах. Головні центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Кривий Ріг та ін. Керамзитові і термозитові блоки виготовляють у Керчі, Одесі, у Житомирській, Київській, Львівській, Харківській та ін. Проблеми: Для галузі характерний низькій рівень механізації та автоматизації технологічних процесів, невеликий асортимент і низька якість продукції. Шляхи вирішення: потрібні модернізація і реконструкція підприємств галузі підвищення темпів самого виробництва. Потужні будівельні орг-ції створені у великих містах. Фарцево-фаянсова галузь- Славута, Полтава, Суми, Баранівка, Буда, Користинь, Дружковка..Нині в-во буд мат-в більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організації. Таким чином, будівельна індустрія і пр-сть буд матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей н/г, РПС і розвиток регіонів. Буд-во створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруд, призначеня для всіх видів виробничої і невир-чої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить буд-во житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, буд-во промислових і с/г-х п-в, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо Територія України дуже багата на різноманітні запаси високоякісної сировини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяють родовища крейди(Донецька, Сумська, Харківська, Луганська обл.)скляних пісків(Львівська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська обл.). Добувають мармур, лабрадори, бальзат, піщаники, туфи, гіпс. Величезні запаси гранітів - у Житомир. обл. Сировина для виготовлення бетону є майже у всіх обл. країни. Величезні запаси різноманітних глин. Таким чином, для розвитку даної галузі немає необхідності імпортувати сировину, а навпаки є можливість у великій кількості її експортувати

35. АПК: галузева структура і особливості розвитку в ринкових умовах.

В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту.

АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

· Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

· Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

· Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

· агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

· агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

· агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

· агропромисловий вузол — складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру)

Проблеми розвитку АПК в Україні:

- Впровадження багатоукладної системи власності; - Застосування ефективних систем землекористування; - Впровадження сучасних технологій вирощування с/г культур; - Розвиток вітчизняного виробництва сучасних с/г машин, зокрема, засобів масової механізації; - Розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо; - Запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій; - Розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості; - Державна підтримка АПК через переорієнтацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку с/г виробника.

36. Територіальний поділ праці: його роль у формуванні регіональних соціально – економічних систем. Система коефіцієнтів для визначення галузей спеціалізації регіонів.

Територіальний поділ праці – це процес виробничої спеціалізації території, який зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

ТПП передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва, між виробництвом та споживанням. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, відмінності між народами.

Виділяються наступні різновиди ТПП:

а) генеральний – між країнами та окремими районами;

б) внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами;

в) біля економічного центру (міста і т.д.);

г) постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз’єднані;

д) фазовий – один і той же вид продукції надходить з різних місць;

е) епізодичний – непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.

Одержання дешевого продукту в район з більш сприятливими природними і економічними районами сприяє їх спеціалізації. Для визначення галузей спеціалізації використовують ряд показників:

1) коефіцієнт міжрайонної спеціалізації (відношення кількості продукції галузі, що вивозиться, до кількості всієї продукції галузі в міжрайонному обміні країни);

2) коефіцієнт товарності (відношення вартості продукції, що вивозиться з регіону, до загальної вартості продукції, яка виробляється у регіоні; в окремих випадках можна використовувати продукцію в натуральних показниках);

3) коефіцієнт локалізації галузі на території району (відношення її частки в загальному виробництві всієї продукції в районі до частки тієї самої галузі в країні);

4) коефіцієнт виробництва продукції в районі на одного жителя визначають як відношення частки галузі району в товарній чистій продукції до частки населення регіону відносно населення країни.

Галузі, в яких коефіцієнт локалізації і виробництва продукції на одного жителя більший від одиниці і продукція яких значною мірою вивозиться за межі регіону, належать до галузей виробничої спеціалізації регіону.

На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні. Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

37. Фактори регіонального розвитку.

Фактори: ТПП (вплив мають і сеціаліація, і кооперація, і комбінування); економіко- географічне положення; концентрація вир-ва (територіальне зосередження ек діяльності на обмеженій території); природоресерсний потенціал (залежить регіональна структура гос); тредовий потенціал (кількісний і якісний склад трудових ресурсів, використ.. труд.. рес-ів); наявність великих населених пунктів, рівень розвитку інфраструктури.

Типологія регіонів:

1. залежно від структури економіки регіону:

- індустріальні; - індустріально-аграрні; - аграрні;

2. по відношенню до адміністративно-територіального поділу:

-регіон – адміністративна одиниця; -регіон – не адміністративна одиниця;

3. залежно від стану зовнішньоекономічних зв’язків:

- експортно-орієнтовані; - імпортно-орієнтовані;

4. залежно від природної географії і геополітичного характеру стикування

- стратегічно важливі регіони; - прикордонні регіони; - переферійні;

5. за рівнем соціально-економічного розвитку регіонів

а) критерії виділення:

- ВВП на душу населення; - показники демографічного розвитку; - показники якості життя; - показники техногенного навантаження; - показники інвестактивності;

б) фактори, що впливають на рівень соц.-ек розвитку:

- Пр.. рес-си (наявність або відсутність)

- Центри збуту

- Забезпеченість транспортною мережею

- Рівень розвитку та впровадження на підприємствах НТП

- Демографічна і трудоресурстна си-ма

в) групи:

- високорозвинені(динамічні): з прогресивним станом економіки; високим рівнем життя населення; стабільною культурною, політичною і економічною ситуацією;

- проблемні регіони: розвиток яких з певних причин відстає від середньо державного рівня; слаборозвинені (географічні і історичні фактори)

депресивні регіони

38. Диференціація регіонів за рівнем соціально – економічного розвитку. Депресивні території України.

Типологія за рівнем соціально-економічного розвитку регіонів

а) критерії виділення: - становище місцевих бюджетів; - доходи населення; - ВВП на душу населення; - показники демографічного розвитку + ринку праці; - показники якості життя, соц. стандарти; - показники техногенного навантаження; - інвестиційна та інноваційна активність; - рівень розвитку інфраструктури

б) поділ: - високорозвинені(динамічні): з прогресивним станом економіки; високим рівнем життя населення; стабільною культурною, політичною і економічною ситуацією; - проблемні регіони: розвиток яких з певних причин відстає від середньо державного рівня; слаборозвинені (географічні і історичні фактори)депресивні регіони

Характеристики слаборозвинених регіонів: - обмежений рівень і нераціональна структура зайнятості- несприятливі умови для активізації інвестицій і для розвитку соціальної сфери.

Депресивні – такі проблемні регіони, які не в змозі самостійно (без зовнішньої допомоги) вирішити свої гострі проблеми.

Причини депресивності: - несприятлива демографічна і трудоресурсна ситуація; - низький рівень розвитку ПС;

- недосконала територіальна структура суспільства; - природні катастрофи; - антропологічні і технічні катастрофи; - соціально-політичні конфлікти; - наявна структурна криза виробництва.

Причини появи проблемних регіонів в Україні: - несприятлива демографічна ситуація, яка веде до зменшення населення; - наявність екологічних проблем; - виснаження родовищ корисних копалин.

Депресивні регіони: Волинський, Житомирський, Рівненський, Тернопільський,

Хмельницький, Чернівецький, Кіровоградський, Сумський, Чернігівський, херсонський,

Черкаський.

Інструменти стимулювання розвитку депресивних регіонів:

1) Встановлення спеціального інвестиційного і інноваційного режиму діяльності.

2) Державні капіталовкладення у розвиток інфраструктури.

3) Надання фін. допомоги малим підприємствам.

4) Впровадження спец. податкової політики.

5) Реструктуризація підприємств + диверсифікація вир-ва + закриття збиткових підприємств.

6) Надання підпр-вам державних замовлень.

7) Допомога населенню (надання кредитів), перекваліфікація, буд-во житла.

39. Соціально – економічна суть районування. Фактори економічного районування. Значення економічного районування.

Значення економічного районування.

Економічне районування – науково обґрунтований поділ держави на економічні райони, які склалися історично або у процесі розвитку ПС на основі територіального поділу праці.

Економічний район – умовно однорідна територія в середині великої за площею країни.

Принципи економічного районування:

- одномасштабність в межах одного рівня ієрархії – розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення в межах району до економічно доцільних відстаней; величина економічних потенціалів району повинна бутиблизькою;

- наявність сформованого виробничого комплексу з явно вираженою спеціалізацію.

Повинен включати галузі: профілюючі; галузі які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комплексну переробку сировини; галузі що забезпечують промисловими й побутовими товарами.

-Принцип чітко визначеного ЕГП.

-Непорушність меж адміністративно-територіального устрою.

Типи економічних районів:

1. за рівнем охоплення території: - макрорайони; - мезорайони – відповідають економічним районам; - мікрорайони – адміністративні райони.

2. за співвідношенням ядер і периферії: - моноцентричні – наявність першого яскравого ядра (Київський); - поліцентричні (Придніпровський); - децентричні.

3. за віковими характеристиками (у світі): - резервні території (слабкий розвиток продуктивних сил, недостатня участь у територіальному поділі праці, але є значний природний ресурсний потенціал) – Канада, США (Аляска), Росія (Далекий Схід) - райони початкового розвитку (вже відкриті родовища корисних копалин, є населення для їх освоєння); - остаточно сформовані райони (наявність комплексного господарства, стала галузева структура, високий рівень використання природних ресурсів із залученням відходів). Значення: ек районування повинне бути осг=новою формування ек поіти држави; сприяє ек ефективності викоритання рес-ів району; сприяє підвищенню соц-ек розвитку.

40. Економічне районування, як складова процесу розміщення продуктивних сил. Мережа економічних районів України.

Економ. Район. – це процес, в результаті якого на терит. будь-якої країни утворюються потужні осередки господарства з прилеглими територіями, що до них тяжіють.

Економічний район – умовно однорідна територія в середині великої за площею країни.

Ознаки економічного районування:

1. Має відносну постійність різних економічних показників.

2. Має певний набір галузей, які розвиваються на основі територіального поділу праці.

3. Відрізняється індивідуальною територіальною структурою.

Функції:

- створення територіального управління господарством регіону.

- Вдосконалення територіальної структури господарства.

- формування і реалізація держ. Регіональної політики

- підвищення ефективності використання ресурсного, вироб. і НТП

- сприяння аналізу прогнозування регіонального розвитку і створення рег. програм.

Мережа економічних регіонів.

Етапи районування в Україні.

1. початок 1921 р. Розділили на 2 економічні райони. До війни – 1 економічний район.

2. Післявоєнний період (1952 р.): Центральний, Південно-Східний, Північно-Східний, Південно-Західний, Західний економічні райони.

1957 р. Була розроблена сітка економічних районів (11 ек. районів).

1960 р. – 14 ек. районів.1962 р. – 7 ек. районів.

3. 1998 р. – 3 етап.

Донецький (Донецька, Луганська), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька), Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська), Центральний (Чернігівська, Кіровоградська). Північно-Західний (Волинська, Рівненська), Подільська (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закапартська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська), Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим).

Нова сітка економічних районів.

Донецький (Донецький, Луганький), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська), Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Центральний(Київський, Чернігівська), Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернівецька), Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька), Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим).

41. Сутність, мета та завдання регіональної економічної політики.

В цілому регіональна економічна політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику. Вона грунтується на врахуванні широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, що і дає змогу ефективно впливати на регіональний розвиток. При визначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення яких сприяє загальному економічному піднесенню регіонів.

регіональна економічна політика — це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.Об’єктами регіональної економічної політики можуть бути різні адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб’єктами — органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Державна регіональна економічна політика грунтується на положеннях Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», інших нормативно-правових актів.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її головною метою є збільшення національного багатства країни на основі підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного використання їх природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрірегіональної збалансованості. Ця мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку.

На основі чіткого визначення мети державної регіональної економічної політики обгрунтовуються її основні завдання.

Завдання РЕП(екон сфера)

• покращ. стр-ру господ. комплексу регіону
• ств. сприятливих умов розвитку підприємництва і ринк. інфраструктури при проведенні приватизації держ майна, земел реформи та інших держ перетворень
• формув і розв ВЕЗ та терит пріор розв
• облаштування держ кордонів і налагодж зв’язків між прикордонними регіонами на основі євро регіон співпраці
• удоскон екон районув У та узаконення на найвищому рівні мережі екон районування

Завдання РЕП(соц сфера)

• покращ демограф ситуації
• забезпеч повної зайнятості насел
• збільш рівня добробуту та стабілізації рівня житла насел
• гарантув продовол забезпеч регіонів, вихід на прод ринки світу
• формув рац сис-ми розселення шляхом збереж існуючих і ств. Нових насел пунктів

Завдання РЕП(екол сфера)

• запобігання і ліквідація забрудн довкілля в регіонах
• ефективне використ ПР і їх відтворення
• впровадж екон механізмів природокорист
• екол обґрунтуване розміщ прод сил у регіонах У

Принципи РЕП

• П конституційності й законності
• П єдності
• П координованості(узгодж реформ)
• П децентралізації (перерозп влади на користь міс влади)
• П програмності
• П партнерства
• П відкритості
• П відповідальності

42. Загальна характеристика механізму реалізації РЕП.

Механізм(важелі)- сист конкрет екон важелів та організ екон засобів, за едопомог яких здійсн держ вплив на просторову орг-ю прод сил, забезпечується соц екон розв регіону, вдоскон структура їх господ комплексу

Екон важелі: Податкові, Цінові, Зовн торгівельні регулятори, Митні, Викорсит дотацій, субсидій, субвенції

Дотація-часткове покриття витрат, субсидія-повне фінансування

Субвенція -вид грош допомоги місцевим орг влади з держ бюджету, яка на відміну від дотацій надається на фінансування певного заходу і підлягає поверненню у разі не цільового використання коштів

Адмін важелі використ коли:

• Використ нац багатства дер-ви
• При вирішення геополіт аба екол проблем міжнародного масштабу
• При соц захисті населення

Адмін важелів:

• Контроль за монопол ринками
• Розробка стандартів і контроль за їх використ
• Встановл квот і лімітів
• Встновл стандартів якості життя
• Захист нац інтересів на міжнародному рівні

Нормативно-правові важелі

Осн складові механізму РЕП

• Відповідна законодавча база реалізації РЕП
• Бюджетно-фінансове регул розв ЕК-ки регіону
• Прогнозування та програмування регіон розв
• Ств ВЕЗ та терит пріор розв
• Транскордонні співробітництва регіонів У

Законодавча база механізмів реалізації РЕП- визначає взаємовідносини дер-ви і районів ті відповідні організ стр-и управл соц екон процесами

На суч етапі екон розв дер-ви через законодавчу базу проводять політику спрямовану на підв екон самойст районів. Водночас вона координує дія-сть місц влади на осн визнач співвідношу держ і місц бюджетів, розв інфр-ри об’єктів місц та загальнодерж призначення формув централізованих фондів різного цільового призначення.

Закони реалізації

· ЗУ Про місцеві державні адміністрації

· ЗУ Про місцеве самоврядування в У

· ЗУ Про бюджетну систему У

· ЗУ Про Статус АР Крим

· ЗУ Про місцеві податки та збори

· ЗУ Про стимулювання розвитку регіонів

43. Бюджетно – фінансове регулювання регіонального розвитку.

Фінансові ресурси регіону- сукупність фондів грошових засобів, які ств в процесі розподілу\перерозподілу ВВП(ВРП) і спрямовуються на економічний та соц розвиток амін терит одиниць

До місц фінансів відноситься:

· Місцеві бюджети

· Фінансові ресурси під-в

· Фінансові ресурси орг-й комун і форми власності

Осн напрямки зміцнення фінанси бази території

• Підв ролі в бюджетній ситст місц податків і зборів
• Підв питомої ваги доходів (закріпл у бюдж доходів)
• Чітке визнач порядку надання дотацій, субсидій, субвенцій місц бюджетам
• Контроль за формув місц фінансів депресивних територій

Бюджетна система – сукупність бюджетів різних рівнів побудованих з урахуванням екон відносин, державного амін терит устроїв і врегульованих нормами права

Осн завд: ств такого касового викон бюджету який б забезпечив ефективне її функціон в ча стині збору та використання коштів

Причини необхідності:

• Функціонув дер-ви та забезпеч її нац безпеки
• Існування товарно грошових відносин
• Потреби розширеного відтвор нац екон та забезпеч соц гарантій її насел
• Потреби забезпеч екол безпеки дер-ви

Відповідно бюджетного кодексу У бюджетна система – дворівнева

І- держбюджет

ІІ-місцевий

• Бюджет АРК
• Бюджети Києва і Севастополя
• Обласні бюджети
• Районні бюджети
• 2001-бюджети терит громад(міські сільські селишні бюджети)

Ознаки держ бюджету:

плановість - осн функцонув бюджету є його плановий хар-ер; правовий хар-ер бюджет має силу нормативно – законодавчого акту; тривалість -бюджет скл і функціонує протягом певного терміну; реалізація гарантій - бюджет забезпеч реаліз екон соц та екол гарантій; дотримання вимог нац безпеки - спрямив на збереж екон суверенітету

Місцевий бюджет- план формув використ фінансових ресурсів для забезпеч завдань і функцій, які здійсн органами влади

Місцевий бюджет розлядається як:

• Правовий акт
• План доходів і видатків
• Економічна категорія

Місцевий бюджет поділяється на:

• Поточний бюджет- всі відходи витрати на поточні потреби
• Бюджет розвитку – гроші на реаліз соц екон чи екол програм

Бюджетна політика- сукупність заходів дер-ви з організації та виорися бюджет ресурсів для забезпеч екон та соц розвитку

Сучасна бюдж політика спрямована на визнач чітких правил надання дотацій, субсидій, субвенцій

У світі викон бюджету контролюють

• Банківська сис-ма
• Казначейська сис-ма(Україна)

44, Мета, фактори створення та основні риси вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні.

Вільні економічні зони можна класифікувати наступним чином:

– вільні економічні зони, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;

– вільні економічні зони як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів;

– вільні економічні зони, в яких поєднуються характеристики перших двох зон.

Згідно з рішеннями Кіотської конференції (1973), під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.

Згідно із законодавством України спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок використання та дії законодавства України.

Поняття вільної економічної зони (ВЕЗ) – част терит дер-ви на якій встановл спец правовий режим екон дія-сті й порядок застосув законодавства країни орієнтованого на посилення зовн екон зв’язків насамперед за рахунок залуч іноземного капіталу

Територія пріоритетного розвитку – це частина території, держави на якій склалися не сприятливі соц-екон. і екологічні умови, незадовільна зайнятість та низький рівень заходів нас. і на якій впровадж. спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць, а також покращ. економічної або екологічної ситуації.

Перелік цілей створення СЕЗ досить широкий, ним охоплюються всі найважливіші питання прискорення економічного і соціального розвитку нашої країни— від залучення інвестицій до поліпшення використання природних і трудових ресурсів.

Мета створення СЕЗ залежить від економічного та соціального стану країни або того чи іншого ЇЇ регіону. Очевидно, що визначенню мети новостворюваної СЕЗ повинно передувати техніко-економічне обґрунтування доцільності створення такої зони, функціонального призначення та галузевої спрямованості її діяльності.

Якщо така мета визначена точно, на основі ґрунтовного аналізу стану тієї чи іншої території, вона стає рушійною силою соціально-економічного перетворення, запорукою ефективності новоствореної СЕЗ.

При обговоренні проблематики СЕЗ майже відсутні посилання на які-небудь недоліки законодавства про створення та функціонування СЕЗ. Частіше за все підкреслюється, що це законодавство відповідає самим вимогливим європейським і світовим стандартам, з чого випливає, що недоліки функціонування реальних СЕЗ перш за все обумовлені певними прорахунками при обґрунтуванні доцільності створення зони та визначення мети її діяльності.

Приклади: СЕЗ «Закарпаття», СЕЗ у Луганській області, СЕЗ в Одеській та Миколаївській областях.

Фактори створення ВЕЗ:

- вигідне ЕГП

- розміщення поблизу великих транспортних вузлів

- близькість державного кордону

- наявність у достатній кількості ресурсного потенціалу.

- забезпеченість об’єктами виробничої соц. інфраструктури.

- відсутність обмежень екол. хар-ру

Мета створення ВЕЗ:

- активізація господарської діяльності (підприємства)

- залучення іноземних інвестицій

- залучення і впровадження нових технологій і ринкових методів

- покращення використання трудових і природних ресурсів

- прискорення соц-екон розвитку

Основні риси ВЕЗ:

- відсутність мита або мін його рівень

- спрощення процедури оформлення експортно імпортних операцій

- пільговий режим оподаткування

- сприятливий кредитний режим

- спец режим інвестиційної діяльності

45.Класифікація ВЕЗ за організаційно-функціональною ознакою:

1. Торгівельно-складські знони – товари іноземного походження можуть продаватися без держ мита.

- Зона вільної торгівлі (обмежені або скасовані мита, спрощена процедура експортно-імпортного контролю за товарами);

- Вільні порти (+ вантажно-розвантажувалні роботи);

- Митні склади (перехрестя транспортних шляхів);

- Зони дьютіфрі (безмитний дрібний розпродаж товарів)

2.Промислово-виробничі зони (займаються не лише торгівлею, а й виробничою діяльність)

- Експортно-виробничі зони

- Імпортно-виробничі зони

3.Науково-технічні зони (частина території з високою концентрацією високотехнологічних виробництв, які розташовані поблизу великих наукових центрів)

- Інноваційні праки

- Технопарки

- Технополіси

4.Сервісні зони (території з пільговим режимом підприємницької діяльності для фірм та організацій, які надають страховки)

- Офшорні зони – зареєстровані підприємства не мають права здійснювати жодної ек діяльності

- Банківські зони – пільгові, банківські підприємства

5.Туристично-рекркаційні ств в регіонах і мають природний, історично-культурний потенціал з метою збереження для активізації гос діяльності.

46.Досвід створення ВЕЗ і територій пріоритетного розвитку в Україні. Закон Укр

«Про загальні засади створення і розвиток ВЕЗ» (1992)

1999 – державна програма щодо розвитку ВЕЗ

1995 – перша ВЕЗ

2003 – мараторій на створення ВЕЗ та їх розвитку

2004 – зміни до закону «Про держ бюджет», скасування мараторію.

2007 – проект змін до закону Укр «Про загальні засади створення і розвитку ВЕЗ», поява пільг.

ВЕЗ: Сиваш, Трускавець (Львів), Яворів, Закарпаття, Миколаїв, Інтерпорт «Ковель», Славутич (Київ), Донецьк, Азов (Донецька обл., Маріуполь), Портофранко (Одеська), Рені (Одеська), Порт «Крим»

Закарпаття: має прикордонне положення, багаті рекреаційні ресурси. У життя впроваджені проекти «Єврокар», автопорт «Чоп», ВАТ «Закарпатінтерпорт» Яворів: Виробниче об*єднання «Сірка» не дає нормально розвиватися рекреаційним ресурсам. Проблеми: дренажування підземних вод, затиснення грунтів, транскордонне окиснення.

47. Значення міжрегіонального та прикордонного співробітництва у розвитку регіонів. Досвід створення євро регіонів в Україні.

Міжрегіональне співробітництво – це будь-які зв'язки, що встановлюються між регіонами різних дер­жав.

Прикордонне співробітництво передбачає співпрацю між те­риторіями, розташованими вздовж кордонів сусідніх держав.

Значення цих форм співробітництва:

· здійснюється розвиток експортно-орієнтованих вир-в.

· створення спільних підприємств

· спільні транзитні трансп. кордони.

· стимулює іноземні інвестиції.

· забезпечення комплексного вик-ня прир. рес.

· забезпечення комплексного вик – ня прир. рес.

· сприяють міжнар. стабільності в регіоні.

Заходи:

спрощення процедури прикордонного митного іміграційного контролю для громадян, які постійно проживають в прикордонній території.

врегулювання міграційного процесу і проблеми зайнятості населення, яке проживає в прикордонних областях.

розвиток прикордонної торгівлі і сприяння створенню спільних підпр-в

спрощення митного оформлення експортно-імпортних операцій

укладання міжнародних угод, які стосуються розвитку прикордонного співробітництва.

розвиток спільної інфраструктури.

Міжрегіональна співпраця розглядається в усьому світі як за­сіб, спроможний зменшити соціально-економічні відмінності між найбільш розвинутими регіонами і відсталими, тобто скоротити міжрегіональні диспропорції.

Міжрегіональне і прикордонне співробітництво націлено на вирішення конкретних соціально-економічних проблем кожної території.

У країнах Західної Європи процес інтегрування національних економічних систем вперше розпочався з середини XX ст., запо­чаткувавши утворення так званих «Єврорегіонів» (це форма транс­кордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон).

Головна мета їх створення — вирішення спільних проблем в інтересах населення країн, що співпрацюють (реалізуються проекти, спрямовані на вирішення проблем зайнятості населення, економічної та екологічної безпеки, розвит­ку інфраструктури, туризму, спільних комунікацій).

Формування єврорегіонів здійснюється на добровільній основі.

Україна має великі потенційні можливості у налагодженні прикордонного співробітництва з безпосередніми сусідами. В Україні 2/3 областей є прикордонними. В свою чергу Україна активно підтримує створення єврорегіонів.

Україна бере участь у 7 єврорегіонах: Карпати, Буг, Нижній Дунай, Верхній Дунай, Дніпро, Слобожанщина

Ярославна (2007 р.)

Карпатський єврорегіон був утворений у 1993 році (в Дебрецині, де міністри закордонних справ України, Польщі й Угорщини підписали декларацію про створення єрорегіону). Словаччина має статус асоційованого члена даного регіону. З боку України в регіон «Карпати» входять: Закарпатська, (Ужгород), Львівська, Івано-Франківська, і Чернівецька області (+5 областей Угорщини, 3 воєводства Польщі, 6 районів Словаччини).

Євро регіон «Буг» був створений у 1995 році. До нього увійшли Волинська область та 4 воєводства Польщі. Даний регіон має вигідне транспортно-географічне положення (через нього проходять важливі транспортні шляхи). Серед екологічних проектів найбільше зна­чення має проект «Чистий Буг».

У 1998 р. Одеська обла­сть увійшла до єврорегіону «Нижній Дунай», за участю Молдови та Румунії. Триває робота з формування єврорегіону «Верхній Прут» за участю Чернівець­кої області з боку України та повітів Румунії і Молдови.

В грудні 2006 року Україна і 6 прикарпатських країн підписали договір про співпрацю (Карпатська декларація щодо охорони і розвитку регіонів).

ЗНАЧЕННЯ: на основі вигідного геополітичного розташування в регіоні здійснюється розвиток експортно-орієнтованих виробництв, створюються міжнародні господарські об'єкти, транзитні транспортні коридори, забезпечується комплекс­не використання природних ресурсів. Функціонування єврорегі­онів забезпечує не тільки позитивний економічний ефект, а й сприяє міжнародній стабільності в регіоні.

48.Міжнародний поділ праці та його значення у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків.

Сучасний світовий розвиток характеризується по­силенням економічних зв'язків і взаємодії між країнами. В першу чергу, це пов’язано з необхідністю вирішення глобальних проблем, які стоять перед людством. В су­часних умовах жодна країна світу не може повноцінно розвиватися без участі в міжнародному співробітництві.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилася, не може нормально розвиватися поза сві­товим господарством, без тісних економічних зв'язків з інши­ми країнами світу.

Міжнародні економічні зв'язки — це сис­тема господарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці.

Саме ці зв'язки сприяють:

- зростанню національного доходу;

- прискореному роз­витку науково-технічного прогресу;

- підвищенню рівня життя населення країни;

- впли­вають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміц­нення їх партнерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

І наша незалежна Україна на сучасному етапі розвитку потребує входження у світове господарство на принципах рівноправності у взаємовідносинах. Світові економічні зв’язки потрібні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу.

Нині Україна здійснює зовнішні економічні зв'язки майже з 190 країнами світу. Але в більшості випадків Україна ще не може бути рівноправним партнером.

Особливості сучасного рівня розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України:

1. Після розпаду колишнього Радянського Сою­зу відбувся розрив господарських зв'язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією. Через це Україна втратила ча­стину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало під­приємств через відсутність комплектувальних виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготов­лених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також випла­вленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не мо­жуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за за­рубіжні аналоги на 30—50 %.

2.Низька конкурентоспроможністю продукції на світових ринках (навіть ті товари, на які є попит на зов­нішніх ринках, дуже часто не відповідають міжнародним станда­ртам);

3. Переважання в експорті України паливно-сировинних ресурсів (більше 70 %);

4. Низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелек­туальної власності (патентів, ліцензій, ноу-хау) в експорті (до 10 %);

5. Незначна частка в експорті товарів, які виро­бляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

6. Висока частка бартерних операцій у зовнішньоеко­номічній діяльності та господарській діяльності всередині країни;

7. Відсутність стабільного законодавства, науково об­ґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі Украї­ни, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням міжнародних економічних зв'язків.

Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі.

Кож­на країна світу концентрує на своїй території виробництво пев­них видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі соціально-економічні і природні передумови. У вироб­ництві продукції галузей спеціалізації країна повинна мати певні переваги перед іншими країнами світу.

Для цього вона повинна мати:

- кваліфіковані кадри;

- розвинуту науково-дослідну базу;

- до­статній природно-ресурсний потенціал;

- вигідне економіко-геог­рафічне положення;

- специфічні агрокліматичні умови;

- значний попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її конкурентоспроможності.

Міжнародний територіальний поділ праці – це процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншими країнами..

Розрізняють три типи міжнародного поділу праці:

1. Загальний ТПП – розподіл праці у сфері виробництва: добувна, обробна промисловість, сільське господарство (при цьому міжнародна спеціалізація окремих країн визначається наявністю сприятливих природно - кліматичних умов, при цьому країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні);

2. Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні певних галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами (цьому типу ТПП властивий вищий рівень диверсифікації виробництва т