Вікові особливості сприйняття прозових творів

В період настання ранньої юності (10-11 кл.) зовні все виглядає дещо по-іншому, більш благопристойно: сидять, слухають (або роблять вигляд, що так). Говорять і пишуть не завжди те, що відчувають і думають, а те, що від них хочуть почути (небезпека формування двох моралей).

Якщо уроки літератури їх не зачіпають, то вони фактично відсутні. При тому можуть любити і цінувати мистецтво, але не співвідносити з тим, що робиться на уроках літератури.

У таких випадках літературний розвиток стає некерованим. І це якраз в той момент, коли у школярів найбільш сильною є потреба у вмілому і тактичному керуванні.

Рання юність – це пора духовного і фізичного розвитку людини, пора особливо інтенсивного формування світогляду. Складається система поглядів, переконань.

У юних складається критерії підходу до себе і навколишнього світу, це відбивається і на ставленні до мистецтва.

Не дивлячись на менш інтенсивний, ніж у 9 кл., ріст літературного розвитку (скорочується бюджет часу), інтерес до мистецтва стає більш глибоким і постійним. Поряд з літературою може зародитись захоплення музикою, театром. Читання для багатьох стає просто органічною потребою. Закріпляється естетичне ставлення до мистецтва в цілому. Старшокласники усвідомлюють, що «образи в літературному творі – це образи життя, але не саме життя, а тільки її художнє відтворення» [26, 86] – філософ літератури Асмус.

Ще одна цитата молдавська:

«На відміну від підлітка, який в значній мірі зосереджений на пізнання самого себе,... учень старших класів бажає пізнати цей внутрішній світ з метою пошуку в ньому свого місця, а також для того, щоб отримати опору для поглядів і переконань, які в ньому (учневі) формуються» [26, 102].

В старших класах дуже потрібна цілеспрямована система літературного розвитку. Бо широко побутує думка, що для повноцінного сприйняття мистецтва не потрібна спеціальна підготовка, що якщо учень начитаний і розвинений, то він сам оволодіє культурою читання. Це не так.

Якраз на заключному етапі літературного розвитку особливо гостро відчуваються недоліки викладання літератури в середніх класах.

Якщо в попередніх класах викладання літератури йшло на рівні повідомлень, переказів, то в старших класах учні відповідатимуть сухо, схематично. Індивідуальна неповторність художнього образу їх не хвилюватиме. Вони, як правило, правильно зуміють сформулювати ідею, звести все багатство твору для логічного висновку.

В цілому емоційно-образні переживання у старшому шкільному віці послаблені, безпосередність у сприйнятті мистецтва дещо губиться.

Складність програмних творів, їх насиченість філософськими, естетичними проблемами призводять до великого навантаження. Розвиток абстрактного мислення іде досить інтенсивно, а це подавляє емоції і образне бачення школяра.

Однак якщо поєднати інтелектуальність сприйняття і хоча б трохи емоційну і естетичну сутності, то це призведе до глибокого розуміння авторського бачення і ідейно-художнього змісту твору.

Якщо в середніх класах учні з логічним складом мислення явно програють таким собі відкрито емоційним школярам, то про учнів старших класів цього сказати не можна. Перші (з логічним складом) підходять до почуття через роздуми, через осмислення авторської думки, котра народжує в них емоції, і це дозволяє їм сприймати красу художнього слова.

У емоційних за сприйняттям школярів навпаки, переживання, естетичне задоволення породжує думку.

В старших класах значно посилюється також диференціація учнів одного класу. Яскраво проявляють себе ті, хто хоче займатися літературою в подальшому житті.

Від вчителя в старших класах вимагається висока літературознавча культура, культура аналізу, диференційований підхід до різних груп школярів, вміння щадити самолюбство школярів, а одночасно вимагається виховати в них самооцінку і пробуджувати любов до мистецтва.

Вчителеві важливо знати, які психологічні особливості характерні для учнів різних вікових груп. Це дозволяє йому вміло, тактовно керувати процесом літературного росту своїх підопічних.