Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Теорія «центральних місць» Вальтера Крісталлера
В. Крісталлер виклав свою теорію в докторській дисертації «Центральні місці в Південній Німеччині» (1933). Це теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) у ринковому просторі. Центральне місце – це економічні центри, які забезпечують своєю продукцією і себе і свою округу (сільську місцевість і поселення міського типу). За Крісталлером зони обслуговування і збуту мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники, і вся заселена територія покривається такими шестикутниками і вся заселена територія покривається шестикутниками без просвіту (крісталлерівська решітка). Таким чином мінімізується середня відстань для збуту продукції або поїздок у центри для покупок і обслуговування. Кожне центральне місце має тим більшу зону збуту, чим вище його рівень ієрархії. Крім продукції, необхідної для зони свого рангу (свого шестикутника), центр виробляє товари і надає послуги, типові для всіх центрів нижчих рангів. ВИСНОВОК: Теорія центральних місць В. Крісталлера дозволяє сформулювати загальні уявлення про розселення на тій чи іншій території. На її основі можуть бути створені найбільш економічні структури ринкових зон, забезпечені найкоротші маршрути пересувань, розроблені оптимальні адміністративно-територіальні органи управління.
Модель «центр — периферія» В класичному вигляді була розроблена Джоном Фрідманом наприкінці 60-х рр. XX ст. і викладена в книзі «Політика регіонального розвитку». Суть: Кожна економіка являє собою пов'язані воєдино і взаємодіючі між собою зони. У просторі якість економіки, рівень економічного розвитку, техніка, культура змінюються залежно від руху від центральних районів до периферійних. Ці райони - антиподи: центр, що об'єднує найпрогресивніше (місце зародження нововведень), і велика периферія — середовище поширення нововведень. Протилежність центру і периферії проявляється на всіх рівнях: глобальному, регіональному, державному. Периферія неоднорідна — вона має внутрішню (ближню) периферію, яка тісно пов'язана з центром і отримує безпосередньо від нього імпульси до розвитку, і зовнішню (дальню), на яку центр не здійснює впливу. Постійне домінування центру над периферією забезпечується постійною інноваційною діяльністю: у центрі найбільш інтенсивні контакти, доступ до інформації. Крім агломераційного ефекту, економічне домінування центру забезпечується за рахунок викачування ресурсів із периферійних районів, що посилює і закріплює відмінності між ними. Галузі, які не відповідають більше статусу центру витісняються на ближню, а потім і віддалену периферію. Цей процес, що отримав назву «дифузія застарілих нововведень», сприяє розвитку периферії, але й закріплює її підпорядковане становище
|