Організація господарства Августа Льоша

Головна праця нім. вченого А. Льоша «Просторова організація господарства» (1940).

Льош розширює склад чинників і умов які впливають на розміщення підприємства: транспортні витрати, природні відмінності, технічний прогрес, особисті якості підприємства, ефект монополій, податки, конкуренція на ринку. Правильно обране місце розміщення підприємства забезпечить отримання максимального прибутку.

Основними елементами рівнянь моделі рівноваги є функції попиту і витрат. Стан рівноваги характеризується такими умовами:

1) місцезнахо­дження кожної фірми має переваги для ви­робників і споживачів;

2) фірми розміщуються так, що територія повністю використовується;

3) існує рівність цін і витрат (немає надлишкового доходу);

4) усі ринкові зони мають мінімальний розмір;

5) межі ринкових арен проходять по лініях байдужості.

Теорія полюсів зростання

Родоначальником теорії полюсів зростання і центрів розвитку вважається французький учений Ф. Перру. Він обґрунтував кла­сифікацію галузей виробництва за тенденціями їх розвитку, вио­кренивши:

- галузі, які розвиваються повільно (текстильна, вугіль­на, суднобудівна та ін.),

- галузі, які розвиваються, але не здійсню­ють істотного впливу на розвиток інших галузей (виробництво предметів споживання),

-галузі, які швидко розвиваються і втягують у процес розвитку інші галузі (верстатобудування).

Місце розташування комплексу галузей, які динамічно розвива­ються, Перру назвав полюсом розвит­ку.

ЗНАЧЕННЯ: В основі ідеї полюсів зростання лежить уявлення про провідну роль галузевої структури економіки, і у першу чергу пріоритет­них галузей, що створюють нові товари та послуги. Ті центри і ареали економічного простору, де розташовуються підприємства галузей, що лідирують, стають полюсами тяжіння чинників ви­робництва, оскільки забезпечують найбільш ефективне їх вико­ристання. Це веде до концентрації підприємств і формування по­люсів економічного зростання.

Закономірності у розміщення продуктивних сил та формуванні економіки регіонів.

Закономірності рпс-своєрідне розміщення виробництва на території країни.

Соц. спрямованість як закономірн. розвитку РПС.

Соц. спрямованість економіки передбачає таке просторове РПС, за якого досягається найб. соц. ефект.

- інтенсивний розвиток інфраструктури;

- створення сприятливих умов праці;

- забезпеч. зниження антропогенного навантаження;

- формування раціональної системи розселення.

Планомірність і керованість.

Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку є прийняття Держ. програм соц.-економ. розвитку регіонів. Можуть бути:

- короткострокові (на 1 рік);

- сердньострокові (до 5 років);

- довгострокові (10 – 15 – 30 років).

Економічно ефективне рпс: найбільш. Ефект має досяг. За рахунок найменших витрат. Е_ф=ефект/витрати.

Ефект розгляд на 3 рівнях: 1.Державний(ВВП), 2.Регіональний(ВРГ), 3.Локальний(рівень підприємств).

Витрати= L(експлуатац. Витрати)+Е_н(Норм коеф.)*К(капіталовкладення). Е_н=1/Т, Т-термін окупності витрат.

Територіальний поділ праці: передбачає відбір виробництв, що до яких склалися найкращі передумови(форми спеціалізації).