Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Фактори, що стримують проведення реструктуризації в Україні
|
|
| Мікроекономічного рівня | Макроекономічного рівня |
| 1. недостатній розвиток ринкового середовища і конкуренції. Значна частина підприємств користується протекціоністською підтримкою держави, що стримує реорганізацію, а тимчасові переваги не сприяють підвищенню ефективності економіки; 2. нестабільність правового поля, що ускладнює розробку довгострокової стратегії реструктуризації; 3. недостатній розвиток українського фондового ринку та його інструментарію; 4. обмеженість доступності джерел фінансування; 5. відсутня належна підтримка процесу реструктуризації з боку держави; 6. недостатнє забезпечення законодавчою базою, яке б регулювало процес реструктуризації; 7. криза неплатежів, яка призвела до нестачі оборотних коштів, потрібних для нормального функціонування підприємств, і тим самим до відсутності коштів на реорганізацію. | 1. психологічна неготовність вітчизняних топ-менеджерів до проведення докорінної реструктуризації; 2. відсутність напрацьованих методичних підходів до реструктуризації підприємств і недостатність досвіду проведення; 3. нестача на підприємствах власних коштів для проведення реструктуризації і низька кредитна привабливість, що не дає можливості їм отримати необхідні кошти із зовнішніх джерел на взаємоприйнятних умовах; 4. низька ліквідність цінних паперів вітчизняних емітентів, яка ускладнює залучення коштів і серйозних інвесторів; 5. обмежена доступність до висококваліфікованих кадрів. Користування послугами іноземних консалтингових фірм обмежене через високі ціни, а вітчизняних ринок таких послуг недостатньо розвинутий. |
Вирізняють наступні види реструктуризації економіки:
- за цільовою спрямованістю розрізняють реструктуризацію, спрямовану на підвищення ефективності виробництва, фінансове оздоровлення, підвищення конкурентоспроможності;
- за масштабами реструктуризації – комплексну і локальну;
- за тривалістю і обсягами робіт – стратегічну, тактичну, оперативну;
- за сферою реструктуризації – реструктуризацію управління, виробництва, фінансову реструктуризацію;
- за формами корпоративної реорганізації – злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення, приватизацію, реприватизацію, націоналізацію;
- за зміною масштабів підприємств – укрупнення підприємств, розукрупнення підприємств.
На сьогоднішньому етапі розвитку економіки найбільш поширеними є корпоративні перетворення, спрямовані на розукрупнення підприємств. Такий напрямок зумовлений неефективністю функціонування в ринкових умовах господарювання раніше створених гігантів у зв’язку з недостатньою місткістю ринків збуту, негнучкістю системи організаційних структур управління, наявністю надлишкових виробничих фондів. Разом з тим значна частина підприємств утримує структурні підрозділи соціальної сфери, тобто фонди невиробничого призначення. Це значною мірою погіршує фінансове становище цих підприємств. Тому процес розукрупнення триває з метою фінансового оздоровлення економічного стану підприємств. Найбільш поширеним методом розукрупнення великих підприємств є створення нових підприємств на їх базі.
Однак досвід розвинутих країн свідчить про перевагу зворотнього напряму. Починаючи з 1990-х років у світовій економіці відбулася нова хвиля укрупнень, які часто здійснюються шляхом злиття або поглиблення транснаціональних корпорацій (приєднання). Це обумовлюється бажанням отримати ефект синергізму, тобто отримати ефект від об’єднання більший, ніж сума результатів окремих компаній до їх об’єднання.
Ефект синергізму досягається таким чином:
- економією витрат, обумовленою масштабами виробництва, у тому числі за рахунок зниження умовно-постійних витрат на собівартість продукції;
- диверсифікацією видів діяльності, що підвищує стійкість компанії;
- більш раціональним використанням трудових, фінансових, матеріальних ресурсів за рахунок можливого їх перерозподілу між виробництвами;
- охопленням більшої ринкової частки і послабленням конкурентів;
- фінансовою економією за рахунок спрощення ситсеми взаєморозрахунків, а також податковою економією;
- можливістю збільшення обсягу проведення наукових досліджень і впровадженням більш прогресивних техніки і технологій;
- можливістю реалізації ризикованих венчурних проектів, високоприбуткових у майбутньому;
- підвищенням доступності до фінансових ресурсів тощо.