Сторони в цивільному процесі

Основні характеристики сторін як учасників цивільного процесу:

1) сторони є основними учасниками цивільного процесу, їх участь у ньому обумовлена існування спору про право матеріально. Таким чином, позивач і відповідач є (або уявляються такими, що є) учасниками матеріальних правовідносин, з яких виник спір;

2) сторони мають пряму юридичну зацікавленість в результатах вирішення спору. Зацікавленість є процесуальною (винесення рішення на свою користь) та матеріальною (отримання матеріальних благ, за якими звертається позивач, або підтвердження відсутності обов’язку у відповідача);

3) на сторін покладено судові витрати.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач та відповідач.

Позивачем є особа, яка звертається за захистом своїх невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод та інтересів, або на захист прав якої відкрито провадження у цивільній справі.

Відповідач – це особа, яка за заявою ініціатора цивільного процесу притягається до участі в процесі задля вирішення питання про застосування до неї заходів державно-правового примусу.

Для того, щоб бути стороною у справі особа повинна мати цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи. Цивільною процесуальною правоздатністю наділяються усі юридичні та фізичні особи.

Цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.

Види цивільної процесуальної дієздатності:

1. Повна

2. Неповна

Повну цивільну процесуальну дієздатність мають:

1) фізичні особи, які досягли 18 років;

2) фізичні особи, які не досягли 18 років, у разі реєстрації шлюбу (набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу);

3) фізичні особи, які не досягли 18 років, але набули повної цивільної дієздатності у порядку емансипації (набуває повної цивільної процесуальної дієздатності з моменту набуття повної цивільної дієздатності);

4) юридичні особи.

Неповну цивільну процесуальну дієздатність мають неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Сторони можуть бути належними та неналежними. У разі виявлення, що позивач є неналежним, тобто таким, який не має підстав для пред’явлення вимоги, суд за результатами розгляду справи має постановити рішення про відмову в задоволенні позову. Заміна неналежного позивача в процесуальному праві на сьогодні не передбачена.

Неналежний відповідач – це особа, до якої пред’явлено позов, однак за приписами матеріального права не має відповідати за позовом.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного (неналежного) відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи.

Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Встановлення належності сторони здійснюється виходячи з вказівки матеріальної норми, яка підлягає застосуванню. Так, наприклад, у справах про визнання батьківства відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позивачем можуть бути мати дитини, опікун або піклувальник дитини, особа, яка утримує та виховує дитину, а також сама дитини, яка досягла повноліття. Відповідно до ч. 4 ст. 128 СК України позивачем у справах про визнання батьківства може бути особа, яка яка вважає себе батьком дитини, відповідачем у таких справах є чоловік жінки, яка народила дитину, якщо він записаний батьком дитини. Жінка в таких справах є неналежним відповідачем.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України сторони мають такі права та обов’язки:

1) загальні права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі;

2) спеціальні права: позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.