Спрацювання, амортизація та ефективність відтворення і використання основних фондів допоміжного виробництва

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) й економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстеження технічного стану. Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів природоохоронного значення — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних фондів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено законодавством, і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації.

Строк корисного використання/експлуатації об’єкта основних фондів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в законодавстві (див. табл. 5.1). Амортизація основних фондів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою відповідно до класифікації груп основних фондів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації згідно з положеннями Податкового кодексу України (див. табл. 5.1).

(5.6)

де А_н — амортизаційний період (нормативний строк функціонування, наприклад, мінімальний, визначений Податковим кодексом України) основних фондів.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання основних фондів в цілому і окремих їхніх видів (рис. 5.6).

Рис. 5.6 Система показників ефективності основних фондів [51]

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких із них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

– коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

– напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

– коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрішньозмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0, 6, коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1, 8 (3, 0 × 0, 6).

Показники руху основних фондів [51]:

1. Коефіцієнт оновлення основних фондів – характеризує частку нових, введених в експлуатацію у звітному періоді основних фондів у складі усіх основних фондів, наявних на кінець звітного періоду:

К _о = ОФвв / ОФкр * 100, (5.7)

де ОФвв – сума нових основних фондів за первісною вартістю, що введені в експлуатацію у звітному періоді;

ОФкр – сума основних фондів за первісною вартістю на кінець звітного періоду.

2. Коефіцієнт вибуття основних фондів – показує, яка частка основних фондів, наявних на початок звітного періоду, вибула за даний період унаслідок старіння та зносу:

К _в = ОФвиб / ОФпр * 100, (5.8)

де ОФ _виб – сума основних фондів, що вибувають у звітному періоді внаслідок старіння та зносу;

ОФпр – сума основних фондів на початок періоду.

Показники ефективності використання основних фондів [51]:

1. Фондовіддача (Ф_в) – показник, що відображає випуск продукції на 1 грн основних фондів підприємства:

Ф _в = ВП / ОФср.р, (5.9)

де ВП – випуск продукції;

ОФср.р – середньорічна вартість основних фондів.

2. Фондомісткість (Ф _м ) – показник потреби основних фондів для забезпечення виконання одиниці обсягу роботи:

Ф _м = ОФср.р / ВП, (5.10)

3. Фондоозброєність праці (Фо) розраховується за формулою:

Ф_о = ОФср.р / Ч, (5.11)

де Ч – середньооблікова чисельність виробничого персоналу.