Класифікація хімічних

Загальні положення

Хімічно небезпечний об'єкт (ХНО) – промисловий об'єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться (пересуваються), завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються (постійно або тимчасово), знищуються тощо) одне або декілька НХР (до ХНО не належать залізниці).

До хімічно небезпечних об’єктів належать:

а) заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують небезпечні хімічні речовини (НХР);

б) заводи або їх комплекси з переробки нафтопродуктів;

в) виробництва інших галузей промисловості, які використовують НХР;

г) підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції та очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

д) транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

ж) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і пероральному (через шлунково-кишковий тракт) шляхах попадання в організм хімічні речовини можна розбити на шість груп (див. довідкова табл. А), а за ступенем дії на організм людини на чотири класи (див. довідкові табл. Б, В).

Таблиця А

Характеристика НХР за ступенями токсичності

Таблиця Б

Клас небезпеки НХР за ступенем дії на організм людини

Примітка: ССК – середня смертельна токсодоза LC₅₀, яка призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії.

Таблиця В

Класифікація шкідливих речовин у залежності від норм та показників [5]

Таблиця Г

Класифікація хімічних

небезпечних та шкідливих виробничих факторів [4]

До найбільш небезпечних (надзвичайно і високотоксичних) хімічних речовин належать:

– деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

– карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);

– речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);

– сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);

– фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота та її ефіри, фторетанол та інші);

– хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

– галогени (хлор, бром);

– інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).

До сильнотоксичних хімічних речовин належать:

– мінеральні та органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова,

та інші);

– луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

– сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);

– хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

– деякі спирти і альдегіди кислот;

– органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (гідроксиламін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофенол);

– феноли, крезоли та їх похідні;

– гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично нетоксичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, належить вся основна маса хімічних сполук.

Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних НХР при їх дії через органи дихання людини застосовуються межа переносності і такі токсодози: гранично допустима, порогові, що виводять із строю і смертельні.

Межа перенесення – це мінімальна концентрація, яку людина може витримувати певний (визначений) час без стійкого ураження.

Гранично допустима токсодоза (ГДК) – така доза (концентрація), при якій симптоми отруєння ще не наступають. Вона регламентує допустиму ступінь зараження сильнодіючою отруйною речовиною (НХР) повітря робочої зони і використовується в інтересах дотримання умов безпеки на виробництві. Ця концентрація визначена як максимально допустима, яка при постійній дії на людину протягом робочого дня (8 годин) не може викликати через тривалий проміжок часу патологічних змін або захворювань, що визначаються за допомогою сучасних методів діагностики. Вона не може використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв’язку із значно низьким інтервалом дії НХР.

Середня порогова (токсодоза РС₅₀) – доза, яка викликає початкові симптоми ураження НХР у 50% уражених. Це мінімальна ефективна концентрація (найменша кількість речовини, яка може викликати відчутний фізіологічний ефект).

Середня виводяча (токсодоза ІС₅₀) – доза, яка призводить до виходу із строю 50% уражених.

Середня смертельна (токсодоза LC₅₀) – доза, яка призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії НХР.

При загальній дії токсичний ефект появляється після попадання НХР у кров через шкіряні покрови (шкіряна резорбтивна токсичність), органи дихання (інгаляційна токсичність) або шлунково-кишковий тракт (пероральна токсичність). Відповідно, при оцінці токсичності необхідно враховувати як характер і ступінь токсичності, так і спосіб попадання сильнодіючої отруйної речовини (НХР) в організм людини.

При місцевій дії токсичний ефект появляється в місці контакту сильнодіючої отруйної речовини з тканинами організму (ураження шкіряних покровів, роздратування органів дихання, розлад зору).

Можливість НХР переходити в головний чинник ураження і створювати концентрації, що можуть уражати людей визначається їх фізико-хімічними властивостями. Найбільше значення мають агрегатний стан речовини, розчинність її у воді й різного роду розчинниках, щільність речовини та її газової фази, гідроліз, леткість, максимальна концентрація, питома теплота випарювання, питома теплоємність рідини, тиск насиченої пари, коефіцієнт дифузії, температура кипіння й замерзання, в’язкість, теплове розширення й стискання, корозійна активність, температура загорання та інші.