Розділ II історія прийняття, джерела та загальний аналіз

_И " ^л ' " ^WWI раїни від 24 березня 1992 року (№ 176-Р)
РУ^пи було затверджено керівників Робочих груп

з розробки проектів Цивільного кодексу України (керівник -Міністр юстиції України В. В. Онопенко, заступник - професор О. А. Підопригора) та Господарського кодексу України (керівник -академік В. К. Мамутов, заступник - професор Г. Л. Знаменський).

До складу групи з опрацювання проекту Цивільного кодексу України було включено 26 осіб¹. Однак працювати таким великим колективом було неможливо. Тому у 1993 році склад Робочої гру­пи було скорочено до 12 осіб.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1995 року (№ 703-Р) керівником Робочої групи було призначено нового Міністра юстиції- С. П. Головатого.

Така точка зору викладалася мною студентам юридичного факуль­тету Львівського національного університету ім. Івана Франка, починаю­чи з 1990 року.

І

До опрацювання проекту Французького цивільного кодексу Наполеон залучив чотирьох найавторитетніших французьких юристів, вважаючи таку кількість оптимальною.

Українське цивільне право

До складу Робочої групи увійшли:

Д. В. Боброва - доктор юридичних наук, професор (Київ);

A. С. Довгерт - доктор юридичних наук, професор (заступник
керівника групи) (Київ);

Н. С. Кузнєцова - доктор юридичних наук, професор (Київ);

B. В. Луць - доктор юридичних наук, професор (Львів);

В. Л. Мусіяка - кандидат юридичних наук, професор (Харків); О. А. Підопригора - доктор юридичних наук, професор (Київ);

[О. А. Пушкін - доктор юридичних наук, професор (Харків);

3. В. Ромовська - доктор юридичних наук, професор (Львів);

М. М. Сибільов - кандидат юридичних наук, професор (Харків);

Я. М. Шевченко - доктор юридичних наук, професор (Київ);

Вчений секретар Робочої групи - доцент В.Я.Калакура (Київ);

Обов'язки наукового координатора були покладені на професо­ра О. А. Пушкіна.

Протягом певного часу до складу Робочої групи входив П. А. Че-беряк, колишній заступник Голови Верховного Суду України.

Участь в обговоренні окремих глав першого варіанту проек­ту (1993 р.) брали: Ч. Н. Азімов, М. В. Венецька, Л. К. Воронова, М. О. Голодний, Є. В. Гусєв, О. В. Дзера, В. І. Жуков, В. П. Жуж-ман, Ю. І. Зіоменко, В. М. Коссак, Л. О. Кузьмичова, І. М. Куче-ренко, Г. К. Матвєєв, В. В. Петренко, С. Н. Приступа, Д. Ф. Швецов¹.

У 2000 р. у доопрацюванні проекту брав участь Є. О. Харитонов.

Проект Цивільного кодексу України (в ре­дакції від 25 серпня 1996 року) було вне­сено на розгляд Верховної Ради України \ народним депутатом України В. Л. Мусіякою 20 грудня 1996 року за реєстр. № 2767. Цей же текст проекту було внесено на розгляд \ Верховної Ради України і Кабінетом Міністрів України.

22 травня 1997 року на пленарному засіданні Верховної Ради \ України В. Л. Мусіяка виголосив півгодинну доповідь, у якій про- І аналізував основні новели проекту Цивільного кодексу України".

Проект Цивільного кодексу України Голова Верховної Ради України О. О. Мороз ставив на голосування шість разів («за» -194, «за» - 204, «за» - 217, «за» - 220, «за» -191, «за» - 220). Про-

¹ Анатолій Довгерт, Віктор Калакура. Про підготовку проекту Цивіль­ного кодексу України // Українське право. 1997. Число 1, - С. 110-] 13.

" Стенограма виступу В. Л. Мусіяки і обговорення проекту див.: Українське право. 1997. Число 1.-С. 131-221.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, дзкерела...

позиція про направлення проекту на повторне перше читання отримала 201 голос.

5 червня 1997 року проект Цивільного кодексу України було прийня­то у першому читанні («за» - 230). Одночасно була створена Тимчасова спеціальна комісія по доопрацюванню проекту Цивільного кодексу України, яку очолив народний депутат України В. О. Лавринович.

Постановою Верховної Ради України тре-

Ппийняття проекту,. ^{v r}

ириип f _ j тього скликання оула створена нова Тим-

у другому читанні _{часова спеціальна комісія}

Головою цієї комісії став народний депутат України, заступник Голови Верховної Ради України В. В. Медведчук, заступником Голови комісії було обрано на засіданні комісії народного депута­та України В. В. Онопенка, а секретарем - народного депутата України С. П. Головатого.

8 червня 2000 р. Верховна Рада України прийняла Постанову, якою було одночасно прийнято проект Цивільного кодексу Украї­ни у другому читанні та проект Господарського кодексу України -у першому читанні («за» - 245).

Це був тактичний прийом. У прихильників Господарського кодексу були підстави для сумнівів: якщо вони підтримають Цивільний кодекс, то чи підтримають прихильники Цивільного кодексу Господарський кодекс? Тому і було вирішено голосувати за два проекти одночасно.

Проекти кодексів були прийняті без їх змістового обговорення: ні загального, ні, тим більше, постатейного.

Підготовка Проект Цивільного кодексу, прийнятий у

до третього читання ДРУ™му читанні мав чимало недоліків.

Було багато невирішених змістових проб­лем, які торкалися юридичних осіб, зокрема господарських това­риств, права власності, права інтелектуальної власності, окремих договірних і недоговірних зобов'язань, впадала в око редакційна різноваріантність проекту.

2 листопада 2000 р. за рішенням Тимчасової спеціальної комісії (під головуванням В. В. Онопенка) 3. Ромовській було доручено про­вести наукове, а Головному юридичному управлінню Апарату Вер­ховної Ради України - юридико-технічне доопрацювання проекту'.

Від Головного юридичного управління участь у доопрацюванні проекту Цивільного кодексу України взяла В. В. Безугла.

Реакцію з цього приводу див.: Відкритий лист // Юридичний вісник України. 17-23 листопада 2001 p.; Відповідь на нього див.: Зкономика и право.- Научньш журнал. Донецк, 2002. № 2 (3).- С. 131-134.

Українське цивільне право

У процесі наукового доопрацювання проекту було виконано дуже великий обсяг роботи: переосмислена, відредагована пере­важна більшість статей проекту.

Істотні зміни були внесені у Книгу третю, яка одержала нову назву «Право власності та інші речові права».

Радикально була оновлена, з врахуванням висновку Кабінету Мі­ністрів України, Книга четверта «Право інтелектуальної власності»¹.

Чи не найбільше було проблем з Книгою п'ятою «Зобов'язальне право», значна частина якої була, за словами В. Джуня, судді Вищого господарського Суду України, написана за лекалами північного сусіда.

В результаті доопрацювання зміст Книги п'ятої став принципо­во іншим.

Однак неповного року (до 29.12.2001 р.) для завершення всього комплексу робіт по доопрацюванню проекту Цивільного кодексу виявилося замало. Окремі глави Книги п'ятої, зокрема 71, 72, 74, так і залишилися повністю запозиченими із Цивільного кодексу РФ.

Тимчасова спеціальна комісія з доопра­цювання проекту Цивільного кодексу прийняла рішення про покнижне при­йняття проекту у третьому читанні. Це було викликано, з одного боку, необхідністю істотного доопра­цювання окремих книг, що вимагало часу, а з другого - необхідні­стю продемонструвати перед Радою Європи виконання Україною свого зобов'язання щодо прийняття нового Цивільного кодексу.

Третє читання ^{2 Х че}Р^вня 2001 року Верховна Рада Украї-

ни прийняла Книги першу, другу та третю.

29 листопада 2001 року було прийнято у третьому читанні Цивіль­ний кодекс України в цілому («за» - 277).

Участь у голосуванні не брали народні депутати України із фракцій комуністів та соціалістів, вони були незгодні з окремими нормами щодо права власності.

„ Цивільний кодекс України було направ-

мо Президента _{дено Головою} Верховної Ради України на

підпис Президентові України 29 січня 2002 p., хоча за статтею 94 Конституції України це мало відбутися невідкладно.

¹ До участі в опрацюванні остаточної редакції книги «Право інтелектуальної власності» були залучені В. М. Горнисевич, заступник директора Інституту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України та експерти Головного юридичного управління апарату Верховної Ради України І. Бикова та В. Милованов.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела...

Потрібен був час на скрупульозне його вичитування, усунення дублювань та неточностей, на що Верховна Рада України уповно­важила Головне юридичне управління.

Відповідно до статті 94 Конституції України, Президент Ук­раїни протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підпи­сує «або повертає закон із своїми вмотивованими і сформульова­ними пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду».

У жодному із чинних законів не конкретизовано, як мають ви­глядати ці пропозиції: чи мають вони бути сформульовані щодо конкретних статей із запропонованим новим варіантом їх змісту, чи це можуть бути загальні зауваження (претензії) до закону або до окремих його статей.

Практика засвідчує, що -зауваження Президента України до законів, прийнятих Верховною Радою України, були троякого змісту:

1) зауваження до конкретних статей із запропонованим новим
їх змістом;

2) зауваження до конкретних статей без їх нової текстової ре­
дакції;

3) загальні зауваження до закону з висновком про його не­
прийнятність.

Цивільний кодекс України 13 лютого 2002 р. був повернутий (разом з Господарським кодексом України) Верховній Раді Украї­ни на доопрацювання.

Пропозиції Президента України не містили нової редакції ста­тей, із змістом яких не погодився Глава держави.

В єдиному тексті Пропозицій Президента України були викла­дені зауваження щодо Цивільного кодексу України та Закону Ук­раїни «Про введення в дію Цивільного кодексу України», а також Господарського кодексу України та Закону України «Про введен­ня в дію Господарського кодексу України».

Основна питома вага цих зауважень стосувалася неузгодженос­ті між Цивільним та Господарським кодексами. Як зазначалося у Пропозиціях Президента України, «два одночасно прийняті коди­фікаційні акти в частині певних відносин приватноправового ха­рактеру мають спільний предмет правового регулювання. При цьо­му названі кодекси пропонують два кардинально протилежних підходи стосовно вирішення одних і тих самих питань. Внаслідок Цього неминуче виникатимуть численні колізії, непорозуміння, головним чином у сфері підприємництва, пов'язані з тим, що па­ралельно існують два шляхи розв'язання проблем і невідомо, яким

оаїиське цивільне п раво

кодексом - Цивільним чи Господарським - у конкретній ситуації слід керуватися. Це призведе до неминучого хаосу у правозастосу-ванні...».

Зауваження, звичайно, були слушними. Однак не може не ви­никнути здивування: чому, знаючи про невідповідність цих кодек­сів, від Адміністрації Президента України не надійшло заздалегідь застережень щодо цього? Такий «нейтралітет» є, певно, результа­том того, що участь Президента України у розробці законопроек­тів, які розглядаються Верховною Радою України, не передбачена. Але така можливість не виключена. Тому, певно, варто передба­чити право Президента України давати свої пропозиції щодо за­конопроекту, прийнятого Верховною Радою України у першому читанні.

Невідповідність між Цивільним та Господарським кодексами була зумовлена різними чинниками, в тому числі системою відно­син, яка існувала між окремими членами робочих груп по їх опра­цюванню, небажанням слухати один одного, неготовністю до ком­промісів.

На останньому, завершальному, етапі роботи над проектами цих кодексів бажання узгодити їх зміст у цивілістів не виникала Цивілісти вважали, що перша скрипка, зокрема, при визначені] загальнотеоретичних питань, права власності, договірного праві має належати їм. І мали рацію. Господарники вважали, що мают право сказати своє слово зі всього спектру правового регулюванн І помилялися, адже теоретичним фундаментом для таких категс рій, як договір, зобов'язання, власність, мали би бути надбанш саме цивільного права. Тобто, «конфлікт» Цивільного та Госпо| дарського кодексів, в тому числі і у площині термінологічній, був визначений наперед.

Рішення Президента України про повернення обох кодексів на доопрацювання було неочікуваним, оскільки з поінформованих джерел надходила інформація про те, що не буде підписаний лише Господарський кодекс. Сподівання саме на таку реакцію з боку Президента України виключало потребу шукати шляхи та способи порозуміння.

На питання про те, невже серед народних депутатів України не було тих, які знали про невідповідність між цими кодексами, від­повідь має бути така: були. Але остерігалися піднімати це питан­ня, щоб не ополчити прихильників Господарського кодексу не лише проти Цивільного, а й проти Сімейного кодексів. Таке за­стереження, до речі, висловлювалося окремими народними де­путатами України не раз.

До Цивільного кодексу України Президент України вніс, зокрема, такі пропозиції: 1. Укази Президента України слід від­нести до актів цивільного законодавства. Ця пропозиція була прийнята.

2. Президента України «не зазначено серед осіб, які здійснюють
захист цивільних прав та інтересів». І це зауваження було враховано.

3. «У Цивільному кодексі визначено нову форму власності -
власність АРК. Проте у статті 138 Конституції України йдеться
лише про майно, яке «належить» АРК». Тому, як відзначив Пре­
зидент України, за умови відсутності в Конституції України такої
форми власності, як власність Автономної Республіки Крим,
включення її до тексту Кодексу порушує майнові права держави і
відповідних територіальних громад.

Це зауваження Президента України було враховано. Однак за­лишився невизначеним зміст слова «належить» стосовно АРК: яке майно їй належить і за яким правом?

4. У статті 27 Цивільного кодексу було записано, що правовий
акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки
Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службо­
вих осіб, що обмежує можливість мати незаборонені законом ци­
вільні права та обов'язки, є незаконним.

«Автоматична» незаконність цих актів, - як відзначив Прези­дент, - не передбачена Конституцією України.

Насамперед слід сказати, що у статті 27 ЦК йшлося про пра­вовий акт, а не про нормативно-правовий акт. По-друге, цей акт оголошувався незаконним, але не скасовувався.

Якщо до таких правових актів було б вжито словосполучення «не застосовується», як це зроблено стосовно Постанови Кабінету Міністрів України, яка суперечить закону (ч. 4 ст. 4 ЦК), то про­блем би не виникло. Але якщо застосовується закон, а не Постано­ва Кабінету Міністрів, що йому суперечить, то це означає ніщо інше, як її незаконність.

У новій редакції статті 27 ЦК записано, що нормативно-право­вий акт та правовий акт індивідуальної дії визнається незаконним та скасовується судом, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права та інтереси.

5. Частиною другою статті 29 ЦК фізичній особі, яка досягла
чотирнадцяти років, було надано право вільно обирати собі місце
проживання.

Президент України вважав, що, згідно із статтею 33 Конститу­ції України, до вище названої норми слід додати застереження «за

Українське цивільне право

винятком обмежень, які встановлені законом». Ця пропозиція була врахована.

6. У статті 50 ЦК було передбачено право фізичної особи з по­
вною дієздатністю на здійснення підприємницької діяльності. Пре­
зидент України запропонував доповнити її застереженнями щодо
неможливості підприємницької діяльності, яка заборонена зако­
ном, та щодо неможливості зайняття підприємницькою діяльністю
окремими службовими та посадовими особами. Пропозиція була
врахована, стаття 50 ЦК доповнена таким текстом: «Обмеження
права фізичної особи на здійснення підприємництва встановлю­
ється Конституцією України і законом».

7. Згідно із частиною першою статті 81 ЦК, у редакції, переда­
ній на підпис Президентові України, було записано, що юридична
особа публічного права створюється розпорядчим актом органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування. Це положення, як вважав Пре­
зидент України, викладено без урахування конституційного по­
рядку утворення окремих юридичних осіб публічного права. На­
приклад, рішення про утворення міністерств, судів приймає Пре­
зидент України, а щодо органів місцевого самоврядування -
територіальні громади.

У пропозиціях Президента України зверталася увага і на те, що, відповідно до частини 3 статті 81 ЦК, правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється законом, в той час як пра­вовий статус таких юридичних осіб, як Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації визначені насамперед Конституцією України, посилання на яку в Цивільному кодексі відсутнє.

Зміст цих зауважень дає підставу для висновку про нерозуміння змісту поняття «юридична особа публічного права». Адже для то­го, щоб бути учасником цивільних, зокрема договірних чи недого-вірних відносин, абсолютно байдуже, які функції у сфері публіч­них відносин виконує цей державний орган.

Кабінет Міністрів України, інші державні владні інституції не створюються для участі у цивільному обороті.

Кабінет Міністрів України, як і обласні державні адміністрації, створюються для здійснення публічних функцій. Участі у цивіль­них відносинах, до речі, ні Кабінет Міністрів України, ні Верховна Рада України не беруть. Для цього у їх структурі створюються відповідні підрозділи (наприклад, Управління справами), які наді­лені статусом юридичної особи.

Всі владні структури наділяються законом статусом юридичної особи лише для вирішення господарських проблем у зв'язку із

оя

Розділ II. Цив ільний кодекс України: історія прийняття, джерела...

здійсненням публічної діяльності, а не для здійснення цієї публіч­ної (владної) діяльності.

8 У частині 1 статті 114 ЦК передбачалася можливість заборо­ни чи обмеження законом участі окремих категорій фізичних осіб у господарських товариствах, крім акціонерних.

Цю норму Президент України запропонував змінити, оскільки статтею 42 Конституції України передбачена лише можливість обмеження, а не заборони підприємницької діяльності чітко ви­значених категорій осіб.

Однак неможливість судді чи прокурора займатися підприєм­ницькою діяльністю є по суті забороною, а не обмеженням.

9. Об'єктом цивільних прав, - як вважав Президент України, -
має вважатися не земля, а земельні ділянки, тому пропонувалося
термін «земля» як вид нерухомої речі замінити на «земельні ділян­
ки». Це зауваження можна було б вважати слушним, якби не час­
тина 2 статті 14 Конституції України, згідно з якою «право власно­
сті на землю набувається і реалізується... відповідно до закону»,
та Земельний кодекс України, у багатьох статтях якого об'єктами
права власності названо одночасно і землю, і земельні ділянки.

10. Частиною 6 статті 285 ЦК передбачалася можливість при­
пинення надання медичної допомоги фізичній особі за згодою ба­
тьків, інших членів сім'ї, опікуна чи піклувальника та на підставі
висновку уповноваженої лікарської комісії з одночасним повідом­
ленням прокурора, за умови, що вона перебуває без свідомості.

Президент України вважав, що зазначене питання не є предме­том регулювання Цивільного кодексу України, крім цього, таке припинення надання медичної допомоги не відповідає частині 1 статті 3 та частинам 1 і 2 статті 27 Конституції України.

Життя людини є найвищою соціальною цінністю, держава зо­бов'язана захищати життя людини. Це дійсно так. Але держава не може зупинити ті процеси в організмі людини, які не дають що­найменших шансів на життя.

У статті 285 ЦК пропонувалося законодавче закріплення того, що реально існує.

Те, що право на життя передбачено в Конституції України, не виключає його цивілістичної суті. Те ж саме можна сказати і щодо права власності, яке, хоча і закріплене в Конституції України, за­лишається правом цивільним. Заперечення цивілістичної суті різ­них проявів здійснення права на життя є свідченням застарілого, несучасного підходу до цієї дуже важливої проблеми.

11. Загальним недоліком Цивільного кодексу України Прези­
дент України вважав наявність у ньому великої кількості блан-

Українське цивільне право

кетних норм, що «призведе до того, що Кодекс не буде актом прямої дії».

«Норми Конституції України є нормами прямої дії» - записано у частині 3 статті 8 Основного Закону. Та, незважаючи на це, у Конституції України є 76 бланкетних норм, які відсилають до спе­ціальних законів. Звідси можна зробити висновок, що, за прикла­дом Конституції України, наявність у Цивільному кодексі бланкет­них норм не може позбавити його норми прямої дії.

12. Зі слів Президента України, Цивільний кодекс України пе­
ревантажено «теоретичними викладками».

Важко сказати, що конкретно малося на увазі. Якщо мова йде про правові дефініції, то їх у Цивільному кодексі України (з вра­хуванням його обсягу) не так багато. У правових дефініціях міс­титься концентрований виклад змісту певного правового явища і без них не обійтись.

Як зазначив на одному із пленарних засідань Верховної Ради України Голова Верховної Ради України В. М. Литвин, «роздумів Президента України Верховна Рада України не голосує». Це мало би означати, що пропозиції Президента України не можуть поля­гати у висловленні свого власного загального враження щодо за­кону чи до окремих його статей.

13. Не відповідав Конституції України, на думку Президента
України, і запропонований спосіб набрання чинності обома кодек­
сами: особливий порядок набрання ними чинності, відповідно до
частини 5 статті 94 Конституції України, має визначатися у цих же
кодексах, а не в окремому законі.

У зв'язку із зауваженнями Президента Ук­раїни була створена Тимчасова спеціальна комісія, до складу якої, крім народних де­путатів України IV скликання, були включені професори А. С. Дов-герт та Я. М. Шевченко (від «цивілістів») та академік АН України В. К. Мамутов і професор Г. Л. Знаменський (від «господарників»).

Однак численні розбіжності між Цивільним та Господарським кодексами, причому не лише приховані, а й явні, залишилися. На­веду, з числа багатьох, лише два приклади такої відкритої колізії, які дають підставу для сумніву у бажанні представників «цивіліс-тичного табору» добитися усунення законодавчих колізій.

За Цивільним кодексом України, нікчемними є договори без ви­знання їх недійсними судом. У Господарському кодексі України договір може вважатися нікчемним лише на підставі рішення суду.

У главі 64 Цивільного кодексу України врегульовані відно-

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела...

сини по перевезенню вантажів, в той же час у статті 306 Гос­подарського кодексу України записано, що Цивільним кодек­сом України регулюються відносини, пов'язані із перевезенням пасажирів, багажу. Виходить, що регулювання відносин із пе­ревезення' вантажу є виключним об'єктом регламентації Гос­подарського кодексу України.

-_л/1. " Цивільний кодекс України Верховна Рада

16 січня 2003 року у_країни прийняла вдруге 16 січня 2003 р.

Президент України його підписав, хоча не всі його зауваження бу­ли враховані.

Отже, опрацювання проекту Цивільного кодексу України три­вало майже десять років. Попри усі особливості непростих відно­син у його середині, слід зробити незаперечний висновок: кожен вніс свій вклад, питома вага якого визначалася різними суб'єктивними та об'єктивними чинниками.