Правові наслідки спливу позовної давності

Як уже зазначалося, право на позов до суду за законами бага­тьох держав існувало довго (десять, тридцять років), тому особа, право якої порушено, мала реальну можливість звернутися до суду. «Недбалість кредитора є причиною втрати позову», - писав Олександр Огоновський¹. Тобто, кредитор втрачав «за давністю» саме право на судовий захист, оскільки своєчасно (а часу було більш ніж достатньо) не потурбувався про свої інтереси.

Оскільки «позовна давність» за радянським законодавством була не такою тривалою, треба було виробити в законі іншу мо­дель поведінки: закінчення строку не позбавляло кредитора (потер­пілого) права на звернення до суду. А це, в свою чергу, зламало стрункість теорії давності.

Відповідно до частини 2 статті 267 ЦК, заява про захист циві­льного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

У цій статті слово «заява», а не «вимога» появилося не випад-

Олександр Огоновський. Систем Австрійського права приватного. Право облігаційне.- Львів, 1897.- С. 5.

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

ково. «Заява» - тому, що вимагати захисту позивач матиме право лише у разі мовчання відповідача.

Отже, всупереч висловленій думці про те, що «сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє порушене право»¹, особа, яка запізнилася, має підставу сподіватися на такий захист.

Застосування позовної За статтею 75 ЦК 1963 p., яка мала назву
давності на вимогу «Обов'язковість застосування позовної
сторони давності», суд зобов'язаний був застосу-

вати позовну здавність незалежно від за­яви сторін, тобто незалежно від їхньої волі.

Суд зобов'язаний був контролювати, чи не спливла позовна да­вність. Іншими словами, відповідач міг бути спокійним: якщо суд «забув» про позовну давність або неправильно визначив її початок чи закінчення, рішення суду неодмінно підлягало скасуванню.

В європейській цивілістиці віддавна це питання вирішувалося по-іншому: суд не має права застосовувати позовну давність, якщо цього не вимагає одна із сторін. Це положення відповідало інтере­сам позивача-кредитора.

Аналізуючи австрійське цивільне право, професор О. Огоновсь­кий писав, що без заяви «супротивника» давність не може бути застосована.²

У статті 24 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів зазначено, що закінчення позовної давно­сті береться до уваги при розгляді спору лише за заявою сторони, що бере участь у такому розгляді.

Отже, застосування позовної давності є обов'язком суду лише тоді, коли його про це просять.

Європейський і світовий досвід ставлення до давності змусив і нас інакше подивитися на цю проблему.

У статті 267 ЦК закріплена концепція, за якою турбота про ви­значення моменту спливу позовної давності перекладається на плечі відповідача. Позовна давність, як записано у частині 3 стат­ті 267 ЦК, застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, заявляти про застосування позовної давності може не лише відповідач, а й позивач. Цим, як зазначають Саке Вагацума

¹ Цивільне право України. Підручник. Кн. 1 / За ред. О. В. Дзери,
Н. С. Кузпєцової- К., 2004.- С. 211.

² Олександр Огоновський. Систем Австрійського права приватного...-
С. 158.

Українське цивільне право

та Тору Аріїдзумі, закон проявляє повагу до моральних принципів особи, яка вважає негідним набувати права чи звільнятися від обов'язків на підставі позовної давності, надаючи їй можливість відмовитися від «вигоди» закінчення позовної давності'.

Якщо боржник вимагає застосування позовної давності, ми мо­жемо хіба що зробити йому докір в непорядності, адже порядна особа має шукати засобів виконання свого обов'язку, а не засобів звільнення від нього.

Якщо ж відповідач не заявляє про застосування позовної давно­сті, позивач може заявити про неприйняття цієї «ласки» з його рук.

У цьому разі відбудеться або зменшення обсягу позовної ви­моги, або, якщо позивач не відмовиться від позову, - відмова в позові.

З якого моменту рішення суду слід вважати винесеним? Відпо­відь на це питання має істотне значення для відповіді на наступне запитання: чи може, наприклад, відповідач зробити заяву про за­стосування позовної давності перед тим як суд оголосить рішення чи таку заяву він може зробити лише до відходу суду в нарадчу кімнату?

Винесення рішення і оголошення його у залі судового засідан­ня - дві різні за часом юридичні дії суду. Рішення вважається ви­несеним, якщо воно написане (хоча і без мотивувальної частини) і підписане судом.

Отже, заявляти про застосування судом позовної давності після закінчення судових дебатів - уже запізно.

Якщо відповідач заявив вимогу про застосування позовної дав­ності під час судових дебатів, позивач має право заявити клопо­тання про поновлення розгляду справи. Якщо суд постановить відповідну ухвалу, позивач матиме можливість подати документи про зупинення чи перерву позовної давності або документи (дока­зи), які засвідчували б поважність причини її прогаяння.

Чи означає норма частини 3 статті 267 ЦК, що весь інститут по­зовної давності перебуває поза полем зору суду до тих пір, поки одна із сторін не заявить про сплив позовної давності?

Відповідь на це питання загалом має бути ствердною.

Посилення охорони інтересів кредитора полягає у цій ситуації у тому, що часова межа його права на звернення до суду з вимогою про захист, за умови мовчання боржника, зникає.

І лише тоді, коли, наприклад, відповідач заявить про застосу-

Саке Вагацума, Тору Арждзуми. Гражданское право Японии. Книга первая.-М., 1983-С. 150.

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

вання позовної давності, суддя мусить визначити момент початку позовної давності, з'ясувати можливі випадки зупинення чи пере­ривання позовної давності.

Чи зобов'язаний суд звертати увагу сторін, головно відповідача, на сплив позовної давності? Однозначно - ні. Чи має суд право це зробити? Цього права суду не можна заперечувати, оскільки, відпо­відно до частини 4 статті 10 ЦПК, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Мовчання відповідача щодо застосування позовної давності - акт істотної правової ваги. Таке мовчання є способом санації (оздоров­лення) поведінки позивача, який звернувся до суду із запізненням.

Зволікання із пред'явленням позовної за­яви до суду обумовлюється різними при­чинами.

Сторона, право якої порушене, зазвичай сподівається на добро­вільне залагодження спору: «сьогодні чи завтра він (боржник) не­одмінно поверне позичене, вибачиться, адже ми родичі, сусіди, ділові партнери». Не бажаючи погіршувати стосунки, кредитор (потерпілий) чекає, вичікує. Так минають дні.

У процесі конкуренції інтересів бажання притягнути кривдника до відповідальності («взяти своє») часто перемагається іншим, більш вагомим інтересом: «Бог йому суддя. На чужому не розбага­тіє». Отже, у такій ситуації відбувається свідоме непред'явлення позовної вимоги протягом позовної давності.

Однак позовна давність часто прогаюється несвідомо, внаслідок юридичної неграмотності чи необачності або з інших причин.

У Цивільному кодексі не було і немає хоча б приблизного пе­реліку обставин, які можуть бути підставою для визнання причин прогаяння позовної давності поважними.

Це добре чи погано? Мабуть, добре. Життя надзвичайно різно­манітне, мінливе, тому те, що за певних обставин мало раніше іс­тотне значення, наприклад, запущеність обліку, звільнення з робо­ти бухгалтера чи юрисконсульта, може не мати такого в сучасних умовах. Суду надана можливість і у цьому випадку бути «творцем права», діючи розумно, справедливо, утверджуючи добропоряд­ність у відносинах між людьми¹.

¹ Відповідно до позиції Пленуму Верховного Суду СРСР, поважними причинами пропуску позовної давності могли бути визнані: відсутність адреси відповідача, зміна ним місця проживання, а також незаконне втручання службових осіб у справи колгоспу, зловживання з боку голови

Українське цивільне право

Чи зобов'язаний суд аргументувати свою позицію про поваж­ність пропущення позовної давності? Безперечно.

Чи може рішення суду бути скасоване тому, що суд не визнав причини пропущення позовної давності поважними або тому, що, навпаки, визнав їх такими?

Насамперед, слід підкреслити, що одна із сторін може не по­годитися з рішенням суду і оскаржити його, в тому числі - і щодо оцінки причини прогаяння позовної давності. Рішення суду, яким причини пропущення позовної давності не визнано поважними, перекриває кредиторові шлях до захисту права. Нова ідеологія, за якою пріоритетним має бути захист інтересів кредитора, а не бо­ржника, зумовлює висновок про те, що позиція суду щодо оцінки неповажності такої причини може бути переглянута апеляційним судом.

Рішення суду, яким причини пропущення позовної давності визнані поважними, відкриває кредиторові шлях до захисту пра­ва. Воно, звичайно, також може бути оскаржене. Але у цьому випадку, як і у попередньому, має братися до уваги ухилення боржника від виконання свого обов'язку, у якого, відповідно до принципу справедливості, добросовісності, є лише одна можли­вість - змиритися і цим реабілітувати себе, хоча б частково, в очах зневіреного кредитора.

«Поновлення» «•• ^{Коли С}У^{Д визнає} заслуговуючими

чи «продовження» У^вагУ причини, через які пропущено

позовної давності? ^СТР^ОК позовної давності, він може цей

строк продовжити», - так було записано у статті 49 ЦК УСРР 1922 р.

У Постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 серпня 1941р. «Про умови продовження строків позовної давності по по­зовах до індивідуальних позичальників про повернення одержаних ними державних позик» (в ред. 7 вересня 1957 р.) було зазначено, що у разі наявності поважних причин пропуску позовної давності суди мають виносити ухвалу про продовження позивачеві строку давності на закладання позову¹.

У Цивільному кодексі 1963 р. норми, яка передбачала би про­довження позовної давності, уже не було: відповідно до частини 2

або членів правління колгоспу, запущеність обліку (див.: Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 5 травня 1950 р. «Про умови відно­влення строків позовної давності за позовами колгоспів про повернення колгоспного майна»).

' Див.: Цивільний кодекс Української РСР.- К., 1959.- С. 102.

_____ Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

статті 80 ЦК у разі, якщо причину пропущення позовної давності суд визнав поважною, порушене право підлягало захисту.

А що ж відбувалося з позовною давністю? Вона, як було за­значено у статті 81 ЦК 1963 p., «поновлювалася». Однак термін «поновлення» позовної давності потрапив до цієї статті, видаєть­ся, випадково.

Про поновлення позовної давності йшлося також у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 р. «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів»¹.

Термін «поновлення» позовної давності вживається в літературі ще й досі².

Про «поновлення» позовної давності могла б вестись мова лише тоді, якщо б вимоги, щодо яких закінчилася позовна давність, роз­глядалися б у двостадійному порядку: спершу - про поновлення позовної давності, а потім, у разі задоволення першої вимоги, - про матеріально-правовий спір. Але суд розглядає усі вимоги (заяви) позивача одночасно.

Тому, якщо б суд при розгляді, наприклад, спору про визнання договору недійсним сконцентрував свою увагу на виясненні по­важності причин пропущення позовної давності і, не розглядаю­чи обгрунтованості матеріально-правової вимоги позивача, від­мовив у позові за спливом позовної давності, це рішення підляга­ло б скасуванню.

Іноді можна почути думку і про те, що суд продовжує позов­ну давність.³ Але для такого твердження немає достатньої під­стави.

¹ Див.: Збірник роз'яснень Вищого господарського суду України.- К.,

2003.-С. 11.

Цивільне право України: Підручник. У 2-х книгах - Кн. 1.- К., 2004 / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової- С. 211; Цивільне право України: Навчальний посібник / За ред. /. А. Бірюкова та Ю. О. Заїки— К., 2004.-С. 63; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ре­дакцією розробників проекту.- С. 217.

Як вважають В. М. Ігнатенко та О. П. Печений, «поновлення строку позовної давності полягає у тому, що суд... поновлює перебіг строку по­зовної давності шляхом винесення рішення про захист порушеного права (Див.: Цивільне право України: Підручник. У 2-х томах. Т. 1 / За заг. ред. В. І. Борисової та ін.- К., 2004.- С. 300). Аргументи для такого тверджен­ня, на мою думку, є непереконливими.

³ Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред.
Я. М. Шевченко.- К., 2004.- С. 356. -ш

Українське цивільне право

Якщо причини пропущення позовної давності суд визнає по­важними, позовна давність і не продовжується, і не поновлюється. У цьому разі суд захищає порушене право. І цим все сказано! ¹