![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Природа і сутність характеру.
Предметом дискусії є зміст поняття характеру в його зв'язку з такими поняттями, як темперамент, акцентуації характеру, індивід, особистість. Точиться також суперечка з приводу переваги якогось із підходів до аналізу характеру – номотетичного чи ідеографічного. Якщо перший полягає у пошуку узагальнень, побудові моделей характеру, то другий – у прагненні зрозуміти окремого індивіда як унікальність і неповторність. Проте досягти згоди важко через відсутність загальноприйнятих орієнтирів аналізу характеру та через те, що його феноменологію отримано переважно внаслідок спостережень і умовиводів, а не шляхом експерименту та психологічного аналізу нагромадженого емпіричного і теоретичного матеріалу психології. Отже, потрібно уточнити зміст поняття характеру та з'ясувати природу відповідного психічного явища. З позицій системно-діяльнісного аналізу це завдання можна розв'язати шляхом конкретизації головної ознаки характеру. Такою майже одностайно вважають ставлення – форму вибіркового і водночас стійкого суб'єктивного зв'язку індивіда зі світом. Справді, і людяність, і егоїзм, і скромність, і відповідальність, і працьовитість, і безліч інших властивостей характеру несуть у собі певне ставлення індивіда до дійсності. Ставлення має різноманітні форми. По-перше, це діяльність, у процесі якої індивід виявляє своє ставлення до дійсності. По-друге, це певний зміст психіки, сукупність провідних тем свідомості та тенденцій несвідомого. По-третє, це певний індивідуальний стиль життя, адже виявляючи те чи те ставлення, індивід демонструє, як саме він живе – будує свої стосунки зі світом. Відтак, ставлення – це характеристика стійкого зв'язку індивіда зі світом, яку можна описати такими категоріями психології, як діяльність, психіка, життя. Інакше кажучи, відтворити зміст поняття характер можна шляхом конкретизації відношень: «ставлення – діяльність», «ставлення – психіка», «ставлення – життя». Взявши їх за орієнтири, можна систематизувати феноменологію характеру, окреслити відповідну психічну реальність та з'ясувати його ознаки (табл.2). Відношення «ставлення – діяльність» проливає світло на зміст характеру. Воно підкреслює той очевидний факт, що суб'єкт, діючи у притаманний йому спосіб, одночасно виявляє властиве йому ставлення до об'єкта своєї активності. Звичайно, не будь-яке ставлення є свідченням характеру. Більше того, навіть одна й та сама дія однієї й тієї самої людини нерідко несе в собі різне ставлення до дійсності. Так, порушення дисципліни на уроці може бути прагненням учня спровокувати вчителя, наслідуванням однокласника, способом позбавитися втоми, бажанням привернути до себе увагу тощо. При цьому загалом він може бути дисциплінованим учнем. І навпаки, доброзичлива і гуманна людина може критично, з то й вороже ставитися до когось із довколишніх, тобто виявляти ставлення, що не лише не випливає, а й суперечить її характеру. Непоодинокі й випадки, коли довколишні неправильно розуміють ставлення, ототожнюючи його з рольовою поведінкою індивіда. Наприклад, батько сімейства вдома може бути доброзичливою, чуйною людиною, яка охоче підкоряється дружині, а на роботі – суворим і вимогливим керівником, непривітним з підлеглими. Складається навіть враження, що одна людина виявляє різні характери. Наприклад, в останньому випадку – один для сім'ї, а інший – для роботи. Однак попри все характер – реальне психічне явище, властивості якого зафіксовані в тисячах слів будь-якої розвиненої мови. Таблиця 2. Системно-діяльнісний аналіз характеру.
Проблема полягає в тому, щоб наповнити ці життєві поняття конкретно-науковим змістом, тобто перетворити їх на психологічні. Першим кроком у цьому напрямку має бути визнання зв'язку ставлення з потребами індивіда. Справді, ставлення буде стійким лише тоді, коли воно ґрунтується на якійсь потребі і виявляється в діяльності, спрямованій на її задоволення. Це означає, що воно має свій мотив, який спонукає цю діяльність і надає їй певного смислу. Тому мотив, як справедливо наголошував С Л Рубінштейн, – «це властивість характеру в його генезисі». Отже, характер існує в потребах і мотивах, але лише як тенденція певного ставлення. Тільки реальна діяльність надає цій тенденції стійких форм. Іншими словами, зумовлене мотивами ставлення індивіда до світу не тільки виявляється у діяльності, а й формується в ній. На відміну від темпераменту та здібностей характер є продуктом діяльності. Дитина не народжується доброю чи злою, відповідальною чи байдужою, ввічливою чи грубою. Вона стає такою за певних обставин і під впливом виховання, яке створює для формування цих властивостей необхідні умови. Саме на ґрунті таких умов з'являються потреби та виникають мотиви тих чи інших діяльностей. Ставлення до дійсності формується на ґрунті настановлення, бо «під характером мають на увазі фіксовану форму досвіду, що актуалізується в притаманному особистості індивідуальному стилі діяння, засобами якого досягаються ті або інші її мотиви». Мається на увазі смислове настановлення, особливості якого важливі для розуміння сутності характеру. Справді, воно несе в собі, по-перше, ставлення у вигляді проекту майбутньої дії, який втілюється під час зіткнення індивіда з відповідними їй ситуаціями. По-друге, актуалізуючись, смислове настановлення виявляється в типових діях людини. По-третє, воно відбивається також у рухах: позі, міміці, жестах. Усміхнене обличчя може свідчити про оптимізм, похмуре – несе на собі знак песимізму, презирливе – зневажливого ставлення до довколишніх. Завдяки смисловим настановленням характер набуває вигляду стійкого ставлення, яке позначається не лише на діях індивіда, а й на його зовнішності. Це засвідчують також спостереження: характер виявляється в манері одягатися, триматися, спілкуватися, у ході людини, її рухах, особливостях мовлення тощо. Характер – це не тільки те, що робить індивід, а й те, як він це робить. Зміст ставлення має певну форму. За формою ж прихований конкретний зміст. Проте між змістом і формою характеру немає прямої відповідності. Змістом характеру є спрямованість – сукупність стійких мотивів діяльності. Ставлення – завжди вияв спрямованості, і саме в ній слід вбачати істотну ознаку характеру. Д. Волкогонов у роботі «Ленін: політичний портрет» так характеризує В. І. Леніна часів громадянської війни: «Ленін був людиною зовні дуже м'якою, добродушною, часто весело посміювався, любив тепло домашніх тварин, був здатний на сентиментальні спогади, – проте коли йшлося про класові, політичні питання, весь перевтілювався. Він одразу ставав жорстоким, безкомпромісним, нещадним, мстивим». Де тут виявляється характер? Звичайно, там, де йдеться про спрямованість на «класові, політичні питання», а не про здатність до “сентиментальних спогадів”. Отже, в межах відношення «ставлення – діяльність» характер постає як психічне явище, що формується в процесі діяльності й у вигляді ставлення несе в собі смисловий досвід індивіда, зміст його спрямованості. Відношення «ставлення–психіка» дає можливість конкретизувати зміст характеру. В його межах характер постає як утворення, яке виникає в зв'язку із загальними закономірностями психічного розвитку. Серед них важливим є те, що індивід набуває смислового досвіду на основі значень, якими оволодіває в процесі освоєння певної культури. Саме вони зумовлюють існування усвідомленого образу світу, а на рівні особистості стають підвалиною світогляду – сукупності усталених поглядів людини на світ та своє місце в ньому. Тому світогляд можна вважати змістом соціального (культурного) характеру. Йдеться про ставлення, типове для більшості членів певної спільноти. «Різнісуспільства або класи всередині суспільства володіють своїм особливим характером, і з нього розвиваються і набувають силу певні ідеї. Соціальний характер нестійкий. Люди можуть мати певний світогляд, проте бути нездатними діяти згідно з декларованими цінностями в умовах їх девальвації. Подібне явище можна було спостерігати під час краху комуністичної ідеології, коли активні представники відповідного соціального характеру відразу ж вдалися до пристосування – тепер уже до нових умов життя. Справді, значення – лише одна, до того ж поверхова, складова образу світу. Людина може мати певні знання, в яких об'єктивовані значення, відтворювати їх за необхідності, проте вони не стануть реальними регуляторами її поведінки доти, доки не наповняться особистісним смислом, стануть «значенням для мене». А це відбувається лише тоді, коли значення функціонують у діяльності індивіда, мотиви якої надають їм певного смислу. Тільки завдяки єдності значення і смислу свідомий образ світу одночасно несе в собі і знання про дійсність, і ставлення до неї. Він опосередковує діяльність, перетворює її на стійкий свідомо регульований процес, унаслідок чого в продуктах діяльності втілюється також і ставлення до них. Між іншим, це пояснює, чому ставлення є «сплавом» знання, переживання і дії. Відповідно характер є виразником образу світу, він існує на ґрунті сповнених особистісного смислу культурно-історичних значень. Підтвердженням цього може бути опис давньогрецьких характерів, зроблений Теофрастом. Ось що він пише про безтактну людину: “До зайнятого... він приходить за порадою і вривається з натовпом бражників у дім своєї милої, коли та лежить у лихоманці. До вже потерпілого на поручительстві він звертається з проханням бути його поручителем. На весіллі він починає паплюжити жіночу стать. Людину, яка щойно прийшла додому стомлена, він запрошує на прогулянку. До того, хто продав що-небудь, він може привести покупця, який пропонує вищу ціну. На зборах, коли всі вже знають і зрозуміли суть справи, він встає і починає розповідати все спочатку. Він запопадливо пропонує свою допомогу в справі, яку той, хто її розпочав, хотів би припинити. Коли раба карають ударами батога, він стоїть поряд і розповідає, між іншим, як у нього якийсь раб повісився після шмагання». За цим характером можна “прочитати” значення відповідної історичної епохи (наприклад, у ставленні до раба), але форма його вияву " досить" сучасна і легко впізнається. Це індивідуальний стиль життя, певний смислоутворювальний мотив, зрештою, структурована свідомість. Окрім значення і смислу вона містить чуттєву тканину – безпосередньо-чуттєве враження про дійсність. Це вже підсвідоме, яке виявляється також у тому, що наповнює значення і смисли чуттєвим змістом, слугує необхідною ланкою їх зв'язку з реальністю. Воно маловловиме в характері, та все ж воно існує. Своєрідним свідченням цього є легенда, за якою яничар – вихована турками українська дитина – повернувся на батьківщину після того, як відчув пахощі полину. Характер – також і стійкий підсвідомий ґрунт певного ставлення до дійсності. Проте ставлення – це і несвідоме – обставина; на якій акцентує увагу психоаналіз (Лоуен, Ранукр-Лаферрієр, Фрейд, Фромм, Хорні, Юнг), тобто характер є втіленням стійкого несвідомого ставлення до дійсності. Е. Фромм, наприклад, вважає характер А. Гітлера клінічним випадком некрофіліі –властивості несвідомого, змістом якої є «пристрасне прагнення до всього мертвого, такого, що розкладається, гниє, нездорового. Це пристрасть робити живе неживим, руйнувати в ім'я одного лише руйнування. Це підвищений інтерес до всього суто механічного. Це прагнення розчленувати живі структури». Таким чином, у межах відношення «ставлення – психіка» характер виявляє в собі образ світу, що несе стійкий зміст свідомості, підсвідомого, несвідомого. Аналіз відношення «ставлення – життя» розкривав природу характеру та його функціонування на різних рівнях життя. На рівні організму характер показує свою залежність від властивостей нервової системи – ґрунтується на здатності останньої утворювати динамічний стереотип – відносно рухливу систему тимчасових нервових зв'язків. І.П. Павлов взагалі ототожнював динамічний стереотип з характером. Але характер – поняття психології, а не фізіології. Наприклад, така його властивість, як відповідальність, – це не динамічний стереотип, а певне ставлення людини до своїх обов'язків, хоча ймовірно, що воно ґрунтується саме на динамічному стереотипі і що ця властивість формуватиметься у носія врівноваженої нервової системи, ніж, припустімо, слабкої чи динамічної. Є підстави вбачати і вплив на формування характеру різних систем організму, зокрема його конституції. Є. Кречмер помітив, що «чорт у простого народу значною мірою худий, а тонкою цапиною борідкою на вузькому підборідді. Інтриган – з горбом і покашлює. Стара відьма – з висушеним пташиним обличчям. Коли веселяться і говорять масні речі, з'являється гладкий лицар Фальстаф з червоним носом і блискучою лисиною. Жінка з народу з тверезим розумом – низькоросла, кругла, наче куля, і впирається руками в стегна. І далі: «Можливо, то ці образи, які викристалізувалися в народній фантазії завдяки багатовіковій традиції, є об'єктивними документами психології народів, осадами масових спостережень, яким, можливо, і вчений повинен приділити деяку увагу». І така увага мала місце. В XIX ст. була популярною френологія Ф. Галля – вчення про зв'язок індивідуально-психологічних особливостей людини з формою її черепа. До цього часу має поширення фізіогноміка – вчення про зв'язок між психічним складом людини та формою її обличчя. Хоча ці вчення й не стали здобутками психології, вони підкреслили наявність зв'язку між особливостями конституції людини та її характером. Письменники також нерідко поєднують характеристики своїх героїв з описом їхньої зовнішності, манери триматися, виразу обличчя. Малознайомі люди теж часто судять про характер один одного за зовнішністю, хоча й знають відоме прислів'я: “Не суди по одежі, суди по розуму”. Психологічні ефекти спілкування свідчать, що перше враження про людину нерідко буває помилковим. І все ж висновки досліджуваних про характер людей, яких вони бачили на фотографіях, збігаються в 30 % випадків. Отже, в межах відношення “ставлення–організм” характер показує свою зумовленість з боку властивостей організму, яка, безперечно, позначається на його зовнішніх проявах. На рівні індивіда на перший план виступає процес формування ставлення в ході життя. Ставлення фіксується тут у вигляді властивостей характеру, адже кожна з них несе в собі і спрямованість, за якою приховані потреби, мотиви, настановлення, і образ світу, свій внесок в який роблять і свідомість, і підсвідоме, і несвідоме. Характер людини вбирає в себе все розмаїття психічного.
|