Феноменологія характеру.

Властивості характеру можна класифікувати за змістом та формою ставлення. У першому випадку це властивості, що виявляють ставлення індивіда до інших людей, до власної справи, до самого себе, у другому – інтелектуальні, вольові та емоційні властивості (Мал. 1.). При цьому, як і ставлення, одні з них будуть соціально схвалюваними – позитивними, а інші – засуджуваними – негативними.

Ставлення до інших людей відображають такі властивості, як прав­дивість і брехливість, тактовність або безтактність, принциповість і без­принципність, відкритість і потаємність, щирість і удаваність, поступливість і впертість. Серед них предметом особливої уваги радянської педагогіки був колективізм – спрямованість індиві­да на цінності певної групи людей, готовність жити її інтересами, браги участь у спільній діяльності. Протилежною властивістю є індивідуалізм або ж егоїзм – ставлен­ня до іншої людини як до засобу досягнення власних цілей.

Мал. 1. Феноменологія характеру.

Надзвичайно соціально цінною властивістю цього класу є гуманність (людяність) – ставлення до людини як до найвищої цінності.

Про ставлення до справи, якою займається індивід, свідчать такі влас­тивості, як відповідальність і безвідповідальність, сумлінність і недобросовісність, ініціативність і байдужість, акуратність і неохайність, бережливість і марнотратність, працьовитість і лінощі. Соціально орієнтоване виховання акцентує увагу на працьовитості – ставленні до праці як до джерела власних і суспільних здобутків.

Проявом ставлення індивіда до самого себе є скромність, яка ґрунтує­ться на визнанні обмеженості своїх досягнень і можливостей, та такі про­тилежні властивості, як зарозумілість, самозакоханість, пихатість, зазнайст­во. Помітну роль серед властивостей нього класу відіграє самостійність – підпорядкованість поведінки світогляду. Відтак протилежною властивістю буде конформність –некритич­не ставлення до зразків, що демонструють інші, та наслідування їх.

Кожна з цих властивостей виконує інструментальну функцію – за­безпечує певний індивідуальний стиль життя. Причому це стосується не лише зовнішньої діяльності, а й внутрішньої, про що свідчить існу­вання інтелектуальних, вольових та емоційних його властивостей. Ха­рактеру в цьому плані притаманні всі ознаки психічного.

Інтелектуальні властивості вказують на особливості пізнавальної діяльності і стійко характеризують індивіда. Це спостережливість, роз­судливість, вдумливість, гнучкість розуму тощо. Негативними властивос­тями в цьому разі будуть резонерство, а також педантизм – схильність приймати формальні, стерео­типні рішення і втілювати їх, незважаючи на зміну умов життя. Інтелек­туальні властивості характеру позначаються, наприклад, на перебігові мислення. Причому, за даними досліджень, у підлітковому віці такі влас­тивості, як спостережливість, допитливість, вдумливість, кмітливість, винахідливість, уже загалом сформовані і мають певний рівень розвитку.

Вольові властивості – це усталена форма довільної та вольової ре­гуляції діяльності, яка є стрижнем характеру. Тому людину з розвиненою вольовою регуляцією вважають володарем сильного характеру, а з нерозвиненою –безхарактерною. Вольовими властивостями є, наприклад, рішучість, що виявляється в своєчасному прийнятті рішення і неухиль­ному його втіленні, а також ініціативність, витримка, впевненість у собі, дисциплінованість, витривалість, терплячість, наполегливість, мужність тощо. Відповідно негативними властивостями будуть: безініціативність, невитриманість, самовпевненість або невпевненість тощо.

Для емоційних властивостей характерне стійке емоційне ставлення до дійсності. Наприклад, в одних людей домінує така емоція, як радість, у других – гнів, у третіх – страх. Показовим щодо цього є також предмет­ний характер емоцій те, що людина любить і що ненавидить, до чого небайдужа чи байдужа – все це стосується її характеру. Позитивною емоційною властивістю буде оптимізм – спрямованість на певний ідеал, а негативною – песимізм – відсутність такої спрямованості, а тому зосередже­ність на сумному боці дійсності, очікування неприємностей, схильність вважати безплідною боротьбу труднощами. І оптиміст, і песиміст здійснюють характерні дії, наповнені відповідним особистісним смислом

Отже, характер – це вияв ставлення індивіда до світу, індивідуаль­ний стиль життя в межах певної культури.

Властивості характеру взаємопов'язані, що дає підставу говорити про існування структур характеру. Одну з них утворюють такі власти­вості, як ініціативність, самостійність, допитливість, рішучість, наполегли­вість, оптимізм; іншу – дисциплінованість, вимогливість до себе, скром­ність, організованість, правдивість, відповідальність, зосередженість, принциповість. До того ж. одні властивості характеру є провідними, а інші – другорядними, такими, що нібито відступають на задній план. Вони можуть гармоніювати або ж контрастувати між собою, від чого залежить ступінь цілісності або ж суперечливості характеру.

Наявність певної структури характеру зумовила появу низки його ти­пологій (Лазурський, Лоуен, Фрейд, Фромм, Шпрангер).

Звичайно, кожен автор виходить з власного розуміння природи і сутності характеру. Наприклад, О. Ф Лазурський, створюючи таку типологію, співвідносить між собою три рівні психічної активності людини – ниж­чий, середній і вищий, та дві сторони психіки, які автор називає ендопсихікою і екзопсихікою. До першої з них належать розум, почуття і воля, до другої – практичне або теоретичне ставлення людини до дійсності На нижчому рівні перева­жає ендопсихіка, на середньому виявляють себе і ендо-, і екзопсихіка, а на вищому переважає екзопсихіка. В цьому зв'язку кожен рівень психічної активності має певні, за термінологією автора, типи особистості (табл. 3).

Таблиця 3. Типологія характерів (за О Ф. Лазурським)

Близькою до цієї типологія Е. Шпрангера, за якою людина може бути «теоретичною», «економічною», «естетичною», «соціальною», «полі­тичною», «релігійною». Проте загалом проблема типології характеру ще й досі не розв'язана.