Таємниця 5. Смерть Ісуса на хресті

Християн, який поєднує свою смерть зі смертю Ісуса, бачить її як перехід до Нього і як входження у вічне життя. Смерть кладе кінець людському життю як часові, відкритому для прийняття чи відкинення Божої благодаті, даної у Христі. Кожна людина отримує у своїй безсмертній душі вічну заплату в момент смерті на подрiбному суді, який показує відношення її життя до Христа: або входження до небесного щастя, чи то через очищення, чи безпосередньо, або безпосереднє прокляття навіки. Ті, що вмирають у благодаті і приязні Божій і які є цілковито очищені, живуть вічно з Христом. Вони назавжди уподібнені до Бога, бо вони Його бачать «як Він є», обличчям в обличчя. Це досконале життя з Пресвятою Трійцею, ця спільність життя і любові з Нею, з Дівою Марією, з ангелами і всіма святими називається «небом». Небо є останньою метою і сповненням найглибших бажань людини, станом найвищого й остаточного блаженства. Своєю смертю і Воскресінням Христос «відчинив» нам небо. Життя блаженних полягає в повному володінні плодами Відкуплення, яке завершив Христос, Який приєднує до Своєї небесної слави тих, що увірували в Нього і залишилися вірними Його волі. Через Його трансцендентність, Бога неможливо побачити таким, яким Він є, доки Він Сам не відкриє Свого таїнства для безпосередньої контемпляції з боку людини і доки не дасть їй здатності до цього. Це бачення Бога у небесній славі Церква назвала «блаженним баченням». Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості. Це остаточне очищення вибраних Церква називає Чистилищем, яке цілковито відрізняється від кари проклятих. Від найраніших часів Церква вшановувала пам'ять померлих і молилась за них, приносячи за них зокрема євхаристійну жертву, щоб, очищені, вони могли дійти до блаженного бачення Бога. Церква також рекомендує давати милостиню, здійснювати відпусти і покутні діла заради померлих: «Помагаймо їм і пам'ятаймо про них» (Іов 1, 5.). Ми не можемо бути з'єднаними з Богом, не вибравши добровільно любов до Нього. Але ми не можемо полюбити Бога, якщо важко грішимо проти Нього, проти нашого ближнього і проти самих себе: «Хто не любить, той у смерті проживає. Кожен, хто ненавидить брата свого,

душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б» (1 Iв. 3, 14.15). Господь остерігає нас, що будемо від Нього відлучені, якщо занедбаємо тяжкі потреби вбогих і малих, які є Його братами. Вмерти у смертельному гріху, без каяття і не приймаючи милосердної любові Бога, означає бути відлученим від Нього назавжди за нашим добровільним вибором. Цей стан остаточного самовідлучення від спільності з Богом і блаженними визначається словом «пекло». Вчення Церкви стверджує існування пекла та його вічність. Душі тих, хто вмирає у стані смертельного гріха, негайно після смерті йдуть у пекло, де вони терплять пекельні муки, «вічний вогонь». Головна пекельна мука полягає у вічному відлученні від Бога, бо лише в Ньому людина може мати життя і щастя, для яких вона була створена і яких вона прагне. Бог наперед не призначає нікого до пекла; це стається внаслідок добровільного відвернення від Бога (смертельний гріх) i перебування в ньому до кінця життя. Воскресіння усіх померлих, «праведних і неправедних», передуватиме Остаточному судові. Перед Христом, Який є Правдою, остаточно виявиться правда про ставлення кожної людини до Бога. Остаточний суд виявить разом зі всіма наслідками те, що кожний зробив доброго або занедбав чинити під час свого земного життя. Останній суд настане в час славного повернення Христа. Лише Отець знає час і день Суду, лише Він вирішує. Через Свого Сина Ісуса Х р и с т а В і н виголосить Своє останнє слово про в с ю іс т ор ію. П р а в д а п р о Останній суд з а к л и к а є д о навернення, поки Бог ще дає людям сприятливий час. Наприкінці часу Царство Боже о с я г н е с в о ю повноту. Після загального суду праведні завжди будуть панувати з Х р и с т о м, прославлені тілом і душею, і сам всесвіт буде оновлений. У цьому новому всесвіті, небесному Єрусалимі, Бог буде перебувати між людьми. «Він витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Од. 21, 4. 27). Для людини таке звершення стане остаточним здійсненням єдності людського роду, задуманої Богом від початку створення; і для цієї єдності Церква2прочанка була «наче таїнством». Отже, видимий усесвіт також призначений для перетворення, щоб цей же світ, повернений до свого первісного стану, без жодної перешкоди був на службі праведників, маючи участь у їх прославленні у воскреслому Ісусі Христі. Ми не знаємо часу кончини землі і людства, ані не знаємо, в який спосіб перетвориться космос. Очевидно, змінюється вигляд цього світу, спотворений гріхом; але ми знаємо, що Бог готує нову оселю і нову землю, де панує справедливість, а блаженство заспокоїть і перевищить усі прагнення миру, які живлять людське серце.

Послання: Дорогі діти! В цей благодатний час закликаю вас взяти в руки хрест Мого возлюбленого Сина Ісуса і роздумувати про Його страсті та смерть. Нехай ваші страждання з'єднаються в Його стражданні і переможе любов, тому що Він, Який є любов, Сам Себе віддав з любові, щоб врятувати кожного з вас. Моліться, моліться, моліться, поки любов і мир не запанують у ваших серцях. Дякую, що відповіли на мій заклик.

Частина Славна