Колонізація Америки англійцями

У 1585 і 1587 роках сер Волтер Релі за наказом Королеви Англії Єлизавети I зробив дві спроби заснувати постійне поселення у Північній Америці. Розвідувальна експедиція досягла американського берега в 1584 році, і назвала відкрите узбережжі Вірджинія. Обидві спроби закінчилися невдачею — перша колонія, заснована на острові Роанук неподалік від узбережжя Вірджинії, виявилася на межі загибелі через атаки індіанців і брак припасів і була евакуйована сером Френсісом Дрейком у квітні 1587 року. Того ж року на острів висадилася друга експедиція колоністів, чисельністю 117 людей. Планувалося, навесні 1588 року до колонії прибудуть кораблі зі спорядженням і продовольством. Проте з різних причин експедиція постачання затрималася на півтора року. Коли вона прибула, всі будівлі колоністів були цілі, але ніяких слідів людей, окрім останків однієї людини не було знайдено. Доля колоністів не встановлена до сьогодні.[3].

Перше постійне англійське поселення було створене в Джеймстауні (Вірджинія) у 1607 році.

Релігійний і політичний хаос у Європі стимулював еміграцію в англійські колонії. Надія на процвітання привела сюди багатьох поселенців як з Англії, так і з Німеччини та інших континентальних країн.

Внаслідок англійської колонізації до кінця XVII століття у Північній Америці утворилося 13 колоній. Поступово вони набули значної відокремленості і самостійності від Англії. Відповідно до правового становища колонії поділялися на три групи:

1) володіння Великої Британії, де хоча й існували двопалатні законодавчі збори, але головна роль в управлінні належала королівським губернаторам, наділеним правом абсолютного вето (Массачусетс, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Нью-Гемпшир, Вірджинія, Джорджія, Північна і Південна Кароліна);

2) " власницькі" колонії, даровані королем у власність приватним особам (Пенсильванія, Делавер та Мериленд):

3) самоврядні колонії, в яких усі органи влади обиралися населенням (Род-Айленд та Коннектикут).

Незважаючи на зазначене різноманіття, внутрішня політична організація колоній значно відрізнялася від державного устрою Англії і була більш демократичною. Політичні та економічні відносини з метрополією відзначалися політикою штучного стримування розвитку північноамериканських колоній, зовнішню торгівлю яких було цілком поставлено під контроль Англії.

2 питання: Передумови війни за незалежність (XVIII століття)

Починаючи з середини XVII століття Велика Британія намагалася встановити повний контроль над економічними операціями американських колоній, реалізуючи схему, при якій всі промислові товари (від металевих гудзиків до риболовецьких суден) імпортувалися в колонії з метрополії в обмін на сировину та сільськогосподарські товари. За цієї схеми англійські підприємці так само як і англійський уряд, були вкрай незацікавлені у розвитку промисловості в колоніях, а також у торгівлі колоній з кимось крім метрополії.

А тим часом американська промисловість (головним чином у північних колоніях) досягла значних успіхів. Особливо американські промисловці досягли успіху в будівництві суден, що дозволило швидко налагодити торгівлю з Вест-Індією і тим самим знайти ринок збуту для американської мануфактури.

Англійський парламент визнав ці успіхи настільки загрозливими, що 1750 року видав закон, що забороняв будувати в колоніях прокатні стани та майстерні з обробки заліза. Зовнішня торгівля колоній також зазнавала утисків. 1763 року були прийняті закони про судноплавство, за якими товари дозволялося ввозити та вивозити з американських колоній лише на британських судах. Крім того, всі призначені для колоній товари повинні були вантажитися у Великої Британії, незалежно від того, звідки їх везли. Таким чином метрополія намагалася поставити всю зовнішню торгівлю колоній під свій контроль. І це не рахуючи безлічі мит і податкових зборів на товари, які колоністи власноруч ввозили додому.

До другої половини XVIII століття населення американських колоній все виразніше виступало як спільність людей, що перебували в конфронтації з метрополією. Масла у вогонь підлив Закон про гербовий збір, що важко вдарив по американським видавцям. Невдоволення виявляли і американські промисловці та торговці, вкрай незадоволені колоніальною політикою метрополії. Присутність англійських військ (залишилися там після семирічної війни) на території колоній також викликало невдоволення колоністів. Все частіше звучали вимоги про надання незалежності.

Відчуваючи серйозність ситуації як американська, так і англійська буржуазія, шукали рішення, яке задовольнило б інтереси як метрополії, так і колоній. Так 1754 роки з ініціативи Бенджаміна Франкліна було висунуто проект зі створення союзу північноамериканських колоній з власним урядом, але на чолі з президентом, що призначається британським королем. Хоча проект і не передбачав повну незалежність колоній, у Лондоні він викликав вкрай негативну реакцію.

Іскрою, з якої розгорілася американська революція, стало «Бостонське чаювання» 16 грудня 1773 року. Бостон, як і вся Массачусетська колонія, вже давно вважалися в Британії «підбурювачами спокою». Тому англійський уряд пішов на рішучі кроки для упокорення бунтівників. Порт був блокований аж до сплати міською владою компенсації за знищений вантаж. Англійці вперто не хотіли помічати широти заколоту, вважаючи його справою групи радикально налаштованих фанатиків.

Але каральна акція проти Бостона не лише не втихомирила заколотників, а й послужила всім американським колоніям закликом згуртуватися воєдино для боротьби за незалежність.