Методи встановлення ціни

Ціни на товар формуються під впливом певних обмежень. З одного боку, ціна виробленого фірмою продукту має принести прибуток, тобто не повинна бути нижчою за певний припустимий рівень. З іншого боку, надто висока ціна також може негативно позначитися на попиті, як наслідок — товар не купуватимуть. Отже, правильний розрахунок ціни на товар є дуже важливим чинником успішної діяльності фірми. Існує багато методів встановлення ціни. Розглянемо найпоширеніші з них.

Метод середніх витрат плюс прибуток. Використовується при виконанні державних замовлень (військово-промислового комплексу, космічних програм, науково-дослідних розробок, будівництві, створенні унікального устаткування тощо), коли необхідні витрати передбачити дуже важко. Ціна на товар визначається за формулою

Ц = С + Р (С + А), (5.1)

де С — фактичні витрати виробництва; Р — середня норма прибутку на ринку, що встановлюється у відсотковому співвідношенні до загальної суми витрат; А — адміністративні витрати й витрати, пов'язані з реалізацією товару.

У разі використання цього методу виробники, встановлюючи ціну, зважають переважно на витрати, а не на попит на товар. Крім того, спрощується процес визначення ціни. Метод зручний, якщо не доводиться коригувати ціни. Проте при застосуванні цього методу конкуренція в галузі зводиться до мінімуму. Це, у свою чергу, має як позитивні, так і негативні сторони.

Учасники біржового ринку, фінансові посередники
Біржовий ринок, як уже зазначалося, є складовою частиною цілісної системи фондового ринку. У зв'язку з різноманіттям угод з фондовими цінностями і багатогранністю функцій, які можуть виконуватися різними учасниками ринку цінних паперів, навряд чи представляється можливим дати їм єдину вичерпну класифікацію. Залежно від характеру економічної поведінки суб'єктами ринку цінних паперів можуть бути емітенти, інвестори та фінансові посередники.
Необхідно дати більш детальну характеристику окремих учасників ринку цінних паперів, починаючи з емітентів, оскільки вони першими виходять на ринок, пропонуючи до продажу власні цінні папери.
Емітентом цінних паперів є держава в особі центрального або місцевого органу влади (управління) або юридична особа (підприємство, установа, організація, компанія), що випускає (емітує) цінні папери і несе зобов'язання по них перед власниками цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства в Україні емітентами можуть бути державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства й інші юридичні особи (включаючи спільні та іноземні підприємства), зареєстровані на території України. Неодмінною умовою допуску емітента на фондовий ринок є державна реєстрація його правового статусу.
Інвестор - юридична або фізична особа, що придбаває цінні папери від свого імені і за свої кошти. Відповідно до українського законодавства інвесторами можуть виступати не тільки вітчизняні юридичні та фізичні особи, але й іноземні. Інвестори поділяються на:
* індивідуальні (приватні особи);
* корпоративні (підприємства, організації, установи і т.д.);
* інституціональні (колективні).
Серед перерахованих груп інвесторів найбільш представницькою і впливовою є група інституціональних інвесторів. Як інституціональні інвестори можуть виступати різні фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З одного боку, вони залучають грошові кошти своїх клієнтів, з іншого - значну частину залучених коштів без збитку інтересів своїх клієнтів інвестують в різні фондові цінності.
Як інституціональний інвестор на ринку цінних паперів можуть бути компанії споживчого кредиту, кредитні спілки, а також численні інвестиційні фонди. Інвестиційні фонди, випускаючи власні акції і продаючи їх населенню, вкладають кошти, які отримують від продажу власних акцій, в цінні папери держави й інших підприємств від імені фонду, тобто формують власний портфель цінних паперів.
Емітенти й інвестори, як правило, рідко виходять самостійно на фондовий ринок. Частіше за все вони вдаються за допомогою професійних посередників.
Українське законодавство як основного посередника на фондовому ринку затверджує інвестиційний інститут - юридичну особу, що створена в будь-якій організаційно-правовій формі відповідно із Законами України " Про підприємства в Україні", " Про підприємництво " і здійснює діяльність з цінними паперами як виняткову.
Інвестиційний інститут може здійснювати свою посередницьку діяльність на ринку цінних паперів в ролі:
* фінансового брокера;
* інвестиційного консультанта;
* інвестиційної компанії.
Крім того, на ринку цінних паперів як професійні посередники можуть виступати й комерційні банки.
Діяльність комерційних банків як професійного посередника на ринку цінних паперів регулюється Законом України " Про банки і банківську діяльність". Конкретний перелік послуг і операцій з цінними паперами, які здійснює банківська установа передбачається його статутом.
Будь-який інвестиційний інститут може діяти на ринку цінних паперів як професійний посередник тільки на основі ліцензії, виданої йому в порядку державної реєстрації.

--------------------------------------------

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку (поряд з ринками позичкового капіталу, валюти, золота). На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти — цінні папери.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів. Отже, ринок цінних паперів ширший фондового, хоча значення останнього є величезним.

Основна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад, нафти, полягає в тому, що якщо товари виробляються (вирощуються, видобуваються тощо), то цінні папери випускаються в обіг. Для товару, щоб він дійшов до споживача, потрібна одна організація руху товарів, а для цінних паперів — інша. Товар продається один або кілька разів, а цінний папір може продаватися та купуватися необмежену кількість разів і т. д.

Отже, цінні папери — це грошові документи, які: а) за­свідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Мета ринку цінних паперів — акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.

Місце ринку цінних паперів у загальному обороті грошових ресурсів показано на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Ринок цінних паперів та основні грошові потоки

Завдання ринку цінних паперів такі:

· мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;

· формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам;

· розвиток вторинного ринку;

· активізація маркетингових досліджень;

· трансформація відносин власності;

· удосконалення ринкового механізму й системи управління;

· забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на основі державного регулювання;

· зменшення інвестиційного ризику;

· формування портфельних стратегій;

· розвиток ціноутворення;

· прогнозування перспективних напрямів розвитку.

Основні функції ринку цінних паперів такі: 1) перерозподілу грошових коштів; 2) перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту та пропозиції; 6) стимулююча; 7) регулююча.

Функція перерозподілу грошових коштів полягає в перерозподілі коштів між галузями та сферами діяльності; територіями та країнами; населенням та підприємствами, тобто коли заощадження громадян набувають виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами. Під час фінансування дефіциту державного й місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик і їх реалізації здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Функція перерозподілу ризиків — це використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати захисною (страхуван­ня від ризику), точніше функцією хеджування. Однак одностороннє хеджування неможливе: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то повинна бути й інша сторона, яка здатна прийняти його на себе. З допомогою ринку цінних паперів можна спробувати перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Отже, суть хеджування полягає в перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів і з’явилась у своєму сучасному вигляді лише на початку 70-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно збільшив свою стійкість, а з іншого, — свою значущість, оскільки функція перерозподілу ризиків, базуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює й навіть спрощує переливи вільних (або вивільнених) фінансових капіталів.

Облікова функція полягає в обов’язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених договорами купівлі-про­дажу, застави, трасту, конвертації тощо.

Контрольна функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту та пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту й пропозиції на фінансовому ринку проведенням операцій із цінними паперами.

Стимулююча функція полягає в мотивації юридичних і фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів. Наприклад, наданням прав на участь в управлінні підприємством (акції), на отримання доходу (процентів за облігаціями, дивідендів за акціями), можливості накопичення капіталу або права стати власником майна (облігації).

Регулююча функція означає регулювання через конкретні фондо­ві операції різних суспільних інтересів. Наприклад, проведенням операцій із цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державою цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а їхня купівля, навпаки, збільшує його.

За регіональною ознакою ринки цінних паперів можуть бути національними й міжнародними.

Національний ринок цінних паперів являє собою ринкові відносини, що встановлюються та існують на території певної країни щодо цінних паперів, випущених емітентами, зареєстрованими відповідно до законодавства цієї країни. В Україні національним ринком цінних паперів вважається первинний і вторинний ринки, на яких укладаються угоди купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів.

Міжнародним ринком, як правило, називаються ринки країн, на яких перебувають в обігу цінні папери, випущені іноземними емітентами. В іншому разі, цим терміном можуть охоплюватися ринки, участь у яких вільно можуть брати як національні, так і іноземні інвестори. Також поняття «міжнародний ринок» охоплює випадки, коли одні й ті самі цінні папери перебувають в обігу на територіях різних країн.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На ньому учасниками завжди виступають емітенти та інвестори, ринкова взаємодія між якими може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає в тому, щоб мінімізувати ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, які регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими та в більшості випадків небіржовими ринками. Доходи від продажу належать емітенту.

Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. Головна мета вторинного ринку — забезпечити ліквідність цінних паперів, тобто створити умови для найширшої торгівлі ними. Це, у свою чергу, надає можливості їхньому власникові реалізувати їх у найкоротший строк за незначних коливань курсів та невисоких витрат на реалізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітенту, як на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців.

До вторинного належать біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів.

Біржовий ринок — це торгівля цінними паперами, що здійснюється на фондовій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Потрібно зазначити, що фондові біржі від свого імені або за дорученням клієнтів цінних паперів, що на них котируються, не купують і не продають. Їхнє призначення полягає у створенні та впровадженні організаційної та технічної систем, які б надавали можливість швидко, упорядковано та ефективно укладати та виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

Позабіржовий ринок — це сфера обігу цінних паперів поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Позабіржовий ринок організований дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі.

Форми організації ринку цінних паперів наведено на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Форми організації ринку цінних паперів

Залежно від типу торгівлі ринок цінних паперів має дві основні форми — публічну та комп’ютеризовану.

Публічний ринок — це традиційна форма торгівлі цінними паперами, коли їхні продавці та покупці (зазвичай фінансові посередники) безпосередньо зустрічаються в певному місці і відбуваються публічні торги (як у випадку біржової торгівлі) або ведуться закриті переговори, які з тих чи інших причин не підлягають широкому розголошенню. Комп’ютеризований ринок — це різноманітні форми торгівлі цінними паперами на основі використання комп’ютерних мереж і сучасних засобів зв’язку.

Залежно від строків, на які укладаються угоди з цінними паперами, ринок цінних паперів поділяється на касовий і строковий. Касовий ринок (ринки «спот» та «кеш») — це ринок негайного виконання укладених угод, при цьому суто технічно воно може розтягуватися на строк 1—3 дні за вимоги поставки самого цінного папера у фізичному вигляді. Строковий ринок цінних паперів — це ринок з відстроченим, найчастіше на кілька місяців, виконанням угоди. Зазвичай традиційні цінні папери (акції, облігації) обертаються на касовому ринку, а контракти на похідні інструменти ринку цінних паперів — на строковому.

За характером емітентів ринок цінних паперів можна розділити на ринок держаних та недержавних цінних паперів.

Ринок недержавних (корпоративних) паперів допомагає аку­мулювати фінансові ресурси для підприємницького сектора.

Ринок державних цінних паперів дає змогу вирішити два важливі завдання:

1. Держава має можливість мобілізувати необхідні їй грошові ресурси, зокрема фінансувати державний бюджет.

2. Є одним з інструментів регулювання процентної ставки (яка є ціною грошей і тому залежить від їх пропозиції).

Для того щоб функціонував цивілізований ринок цінних паперів, потрібно дотримуватися принципів прозорості, відкритості та доступності, упорядкованості, конкурентності.

Ринок цінних паперів знаходиться у постійному розвитку, разом зі зростанням світової економіки. Його поява була пов’язана з потребами товарного виробництва, оскільки без залучення приватних капіталів та їх об’єднання з допомогою випуску, передусім, акцій та облігацій, було б неможливим створення та розвиток нових підприємств і галузей господарства. Тому розвиток ринку цінних паперів став важливою умовою прогресу економіки всіх передових країн. Можна стверджувати, що тенденції розвитку світового ринку є одночасно тенденціями розвитку цінних паперів (і навпаки).

Найістотніші тенденції розвитку ринку цінних паперів такі:

· інтернаціоналізація та глобалізація ринку;

· підвищення рівня організованості та посилення державного контролю;

· комп’ютеризація ринку цінних паперів;

· нововведення на ринку;

· сек’юритизація, а саме такі тенденції: переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм (заощадження, готівка, депозити тощо) у форму цінних паперів; перетворення все більшої маси капіталу у форму цінних паперів; переходу одних форм цінних паперів у інші, доступніші для великої кількості інвесторів).

Види операцій на фондовій біржі:
1. Касові — купівля-продаж цінних паперів з негайною оплатою.
2. Строкові — укладання угоди (фіксація курсу цінних паперів) відбувається на даний час, а її виконання через заздалегідь передбачений відлік часу. 3. Арбітражні — різновид спекулятивних операцій, пов'язаних із різницею в курсах цінних паперів на різних фондових біржах.