Я звертався до уповноваженого ВР України з Прав Людини.

Генеральному прокурору України

Шокін Віктор Миколайович

Вул. Різницька, 13/15

М. Київ

Тричі звільнений зі своєї посади

провідний спеціаліст відділу

банківської безпеки

філії-Полтавське обласне управління

ПАТ «Ощадбанк»

Комарчук О.О.

Проживаю за адресою:

вул. Свердлова, 4 кв. 3

м. Полтава

тел. (099)2922200

ЗАЯВА

Шановний Віктор Миколайович, звертаюся до Вас як до Генерального прокурора України тому, що іншого засобу захисту свого порушеного Конституційного права на працю я не маю, оскільки уже використав всі наявні внутрішні та міжнародні засоби захисту свого порушеного права на працю.

Після прийняття присяги державного службовця, працював у контрольно-ревізійному управлінні в Полтавській області, та чітко усвідомив поняття корупції.

Займаючись правовою практикою з 2012 р. по 2015 р.р., у м. Полтава та Полтавській області, став свідком ряду грубих порушень норм Конституції України, «КК України», «КПК України», «ЦПК України», «КЗпП України», «Кодексу Цивільного захисту України», відносно ряду громадян України, з боку суддів, співробітників правоохоронних органів (втч. органів прокуратури), та співробітників юридичних осіб.

Отож прошу Вас як Генерального прокурора України взяти під особистий контроль перевірку фактів, що викладені у даній заяві, та посприяти найскорішому їх розслідуванні.

Згідно ч. 5 ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. І саме на судову владу, згідно із вищезазначеної статті, покладається обов’язок захищати своїх громадян від незаконних звільнень, та всебічно сприяти практичній реалізації закріпленого ст. 43 Конституції України права громадян на працю.

Але в зв’язку з незаконними, непрофесійними, та відверто корупційними діями судової влади України, не було відновлено мого гарантованого Конституційного права на працю.

Останньою моєю дією було направлення листа-звернення подібного змісту, до прем’єр-міністра України А.П. Яценюка, за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2. Згідно листа-відповіді, що надійшов на мою адресу від Секретаріату Кабінету Міністрів України, мій лист 12.01.2015 р. надіслано Міністерству юстиції України, відповідно до ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян». 28.02.2015 р., згідно відповіді Міністерства юстиції України, мені було повідомлено, що на даний час координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

За таких обставин я звертаюся до Вас, з метою всебічного та повного розслідування даної справи, та притягнення до відповідальності винних осіб.

Я звертався до уповноваженого ВР України з Прав Людини.

В своїй заяві від 18.11.2012 р., я заявляв, що керівники Полтавського обласного управління Ощадбанку користуючись своїм службовим становищем тричі незаконно звільнили мене з займаної посади – спочатку 08.09.2010 р. незаконно скоротили мене (з численними порушеннями норм трутового законодавства України. Підтвердження – Рішення Ленінського суду від 31.03.2012 р., (Додаток № 1)), потім 03.05.2012 р. незаконно звільнили мене за систематичне невиконання службових обов’язків, та уже після законного рішення суду мене поновити від 06.09.2012 р. (Додаток № 2), спочатку (07.09.2012 р.) не допустили до установи, а уже 12.09.2012 р. (перший офіційний робочий день) звільнили мене за прогул, якого я фактично не вчиняв.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви я отримав у відповідь лише формальну відписку.

Мене звільнили 12.09.2012 р. за статтею прогул. Але в табелі обліку робочого часу моїм офіційно першим робочим днем є саме 12.09.2012р., - це день коли я фактично мав приступити до виконання своїх службових обов’язків (згідно табелю обліку робочого часу). Це за умови виконання роботодавцем норм Кодексу цивільного захисту України, вчастині обов’язку роботодавця провести інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях (ч. 4 ст. 40 Кодексу ЦЗ України), без чого, згідно з ч. 6 ст. 40 вищезазначеного кодексу допускати мене до роботи, (так як фактично мене не було проінструктовано) та я не пройшов навчання, інструктаж і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з пожежної безпеки, роботодавецьне мав права.

А особливо працівника відділу банківської безпеки обласного управління Ощадбанку в Полтавській області. Оскільки це забороняється вищезазначеним кодексом.

Я зауважив про це роботодавцю (в особі нач. філії Логвин Л.О., на що вона відповіла, що закони їй не писані та, що мене ніхто не буде інструктувати згідно норм ст. 40 Кодексу ЦЗ України) та отримав пропозицію написати заяву на звільнення за власним бажанням.

Отож, з вини роботодавця, я не проінструктований з питань дій у надзвичайних ситуаціях і до цього часу. Але судами не було надано жодної правової оцінки даній обставині, хоча я про це заявляв в своїй позовній заяві, та наголошував про це у судах України всіх інстанцій шляхом подачі апеляційних та касаційних скарг.

Але суд першої інстанції, як і суди апеляційної та касаційної інстанцій, просто ігнорували дане моє твердження, та не надали жодної правової оцінки даній обставині при ухваленні відповідних рішень та ухвал, з особистих мотивів.

В кінці дня 12.09.2012 р. я був звільнений за прогул, з грубими порушеннями основоположних прав, свобод, і гарантій громадянина України, що призвело до тяжких наслідків для мого життя, що виявилося у неможливості знайти роботу, оскільки роботодавець зіпсував мою трудову книжку і ділову репутацію, внаслідок чого станом на дату подачі даної заяви я є безробітним, що суперечить ст. 43 Конституції України в усіх її частинах (включаючи ч. 5 ст. 43 Конституції України – «Обов’язок судового органу захищати дане право»). (Додаток № 3)

Але суд всупереч ряду основоположних прав і свобод, ігнорував не тільки Кодекс Законів про працю України та Кодекс цивільного захисту України, але додатково порушив ряд моїх процесуальних прав, на які я як Громадянин України мав право, згідно основоположного закону яким мають керуватися судді при розгляді справ, «ЦПК України», що виявилось у ряді порушень норм ЦПК України. Вище викладене я можу довести належними та безспірними доказами, в разі звернення до мене з відповідними запитами з боку органів прокуратури чи спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

Як документ який детально та повно описує порушення законів та процесуального права відносно мене, з боку судових інстанцій, є позовна заява, апеляційна та касаційна скарги, підготовлені мною, на рішення Ленінського районного суду м. Полтави, та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області (Додатки № 4, 5, 6).

Жертвами подібних подій (свавілля судової влади), стали і інші жителі міста Полтави (яких було незаконно засуджено), та працівники Ощадбанку, (яких також не однократно незаконно звільняли з займаних посад, з особистих мотивів, ті самі керівники Ощадбанку, що й мене).

Потерпілі особи готові підтвердити це в органах внутрішніх справ, а я в свою чергу зобов’язуюся надати всі необхідні документи, неправосудні судові рішення, та інші докази, які я здобув в процесі моєї взаємодії з судовими інстанціями міста Полтави за період з 2012-го по 2015-й рік.

Як узагальнений факт, який підтверджує наявність грубих порушень у діях судді Ленінського районного суду м. Полтави – Парахіної Є.В., є те, що суддя незаконно відмовила у моєму позові по причині того, що вона раніше незаконно засудила Воловика Артема, за злочин якого він не вчиняв, а я допоміг йому скласти апеляційну скаргу на даний вирок, оскільки суддя (Парахіна Є.В.), засудила його на основі власного переконання а не закону, яким мала керуватися. Після чого, по завершенні апеляції, яку я допомагав готувати, до мене та Воловика Артема, підійшла жінка з прокуратури, яка підтримувала обвинувачення, та адвокат Воловика А. Жінка сказала щоб Воловик А. сказав спасибі, що на волі залишився, та щоб більше не рипався. А то в разі як подасть касаційну скаргу, то його реально посадять. Жінка з прокуратури додала, що уже домовилася з його державним адвокатом (якого також надав даний суд), та він не буде подавати касаційну скаргу. Артем мені пояснив, що більше не буде вчиняти жодних дій. Дана особа готова підтвердити викладене вище.

Додатково можу надати інформацію щодо до осіб, які займаючи керівні посади в Полтавському обласному управлінні Ощадбанку, свідомо вчиняли дії направлені на порушення основних Конституційних прав працівників, та інші недобросовісні діяння, пов’язані з вчиненням завідомо невигідних банківських операцій (за «відкати»), що призвело до особливо значних втрат державних коштів. Більш як 2 000 000 грн., це лише втрати які мені вдалося виявити за період роботи в даній установі, але насправді їх значно більше. В результаті чого Полтавське облуправління з лідируючих позицій, спустилося на майже останнє місце по Україні, а керівництво за рахунок цього збагатилося, про що вважаю своїм обов’язком проінформувати Вас.

Станом на 17.03.2015 р. я безробітній.

Останнього разу був на роботі 12.09.2012 р. В цей день підписав два накази: з ранку – наказ про моє поновлення на посаді від 11.09.2012 р., та в кінці робочого дня – наказ про моє звільнення з посади за прогул, якого фактично не вчиняв.

Роботодавець був не згідний з рішенням суду від 06.09.2012 р. з рішенням мене поновити, та подав апеляційну скаргу на дане рішення суду, з проханням його скасувати.

В зв’язку з цим рішення не набрало законної сили.

Не бажаючи допустити мене до виконання посадових обов’язків, але розуміючи, що рішення суду рано чи пізно доведеться виконати, керівництво роботодавця вирішило видати два накази – про поновлення та звільнення мене з посади, фактично не допустивши мене до виконання своїх функціональних обов’язків.

Рішенням апеляційного суду від 12.12.2012 р. за розглядом моєї та відповідача апеляційних скарг, було вирішено збільшити мені розмір відшкодування за вимушений прогул, в частині поновлення на посаді рішення залишено без змін (Додаток № 7).

Але і до цього часу мене так і не допущено до виконання посадових обов’язків. Коли я приходжу до установи банку в якій я працював, охоронник чине фізичні перешкоди та не впускає мене, пояснюючи що це наказ начальника.

Роботодавець обмежився виданням наказу № 261-к від 11.09.2012 р. (Додаток № 8) про моє поновлення на посаді та наказу № 263-к від 12.09.2012 р. (Додаток № 9) про моє звільнення з посади, ознайомив мене з цими наказами під розпис, спочатку з одним потім з другим, віддав трудову книжку з написом про звільнення, і попросив залишити установу, сказавши, що рішення щодо мого поновлення буде оскаржено в апеляційному порядку.

В мене були відсутні підстави для подальшого знаходження в установі банку з огляду на вище викладене.

Мною було вжито всі можливі заходи для захисту свого, гарантованого ст. 43 Конституції України, права на працю.

У своїй заяві до Європейського Суду я просив:

1. Оголосити Заяву прийнятою;

2. Постановити, що у цій справі є порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції;

3. Постановити, що у цій справі є порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»;

4. Постановити, що у цій справі Україна порушила гарантоване ст. 43 Конституції України право на працю;

5. Постановити, що Комарчука О.О. було незаконно звільнено за прогул, з порушеннями КЗпП України;

6. Внести подання до відповідного органу України, щодо усунення порушень з боку України в даній справі, та вплинути на відновлення трудових прав Комарчука О.О.;

Компенсація в грошовому вигляді (сатисфакція) мене не цікавила, та в своїй заяві до Європейського Суду я її не просив.

Але у відповіді, яку я отримав лише 12.12.2014 р., мені було роз’яснено, що Європейський Суд не може безпосередньо втручатися в діяльність органу влади, дія або бездіяльність якого спричинила порушення (ст.. 34 і 35 Конвенції), та мою заяву було визнано неприйнятною.