Виникнення українського козацтва та його роль в житті українського народу.

Українське козацтво - унікальне явище в світовій історії. Козацтво виникло і в інших регіонах (Дон, Урал), але лише на Дніпрі вдалося сформувати козацьку республіку, котра на протязі довгого періоду являлась оплотом української державності.

„Козак" - слово тюрського походження, означає степовий розбійник, вільна людина.

Причини виникнення:

Економічні: наявність величезних незаселених родючих земель в середній течії Дніпра та Півдня. Ці землі приваблювали сміливих людей, які збиралися в ватаги і йшли на промисли: ловили рибу, добували сіль, селітру, займалися мисливством, бджільництвом. Постійна небезпека збоку татар вимагала відваги та військового мистецтва;

Соціальні: посилення феодального та релігійного гніту з боку польської шляхти; оформлення кріпатства;

Політичні: намагання литовського, а потім польського уряду використати козаків для захисту

від татар, прагнення взяти їх під свій контроль;

Національно-релегійні: політика полонізації українців, наступ католицизму на православну

церкву;

Особисті: пошук пригод та лицарської слави.

Виникнення Запорізької Січі. Поодинокі козацькі ватаги, що блукали в нижній течії Дніпра, за 9 порогами, які перетинали могутню річку, об'єднав Д.Вишневецький (Байда). На о.Мала Хортиця в 1553-1554 р.р. була побудована фортеця, що одержала назву Січ - від „сікти", бо була укріплена загостреними палями. Січ слугувала козакам як табір, де вони жили і відбивали набіги ворогів. Посередині фортеці був майдан, де стояла церква і де проходили ради; навкруги стояли курені, в яких жили козаки-земляки, військова концелярія, пушкарня, житла старшин. Таких Січей було 8 (дивись карту розташування Січей), бо з різних причин козаки змінювали місце їх розташування.

Запорізька Січ - козацька республіка (ЗС) складається як своєрідний державний утвір з демократичними законами, який мав спільну територію, мову, релігію, армію - Військо Запорізьке, суд, символіку тощо. Демократичний характер ЗС підкреслювався звичайною військово-адміністративною організацією, що увібрала в себе давні вікові традиції Русі.

Січове товариство нараховувало кілька десятків тисяч озброєних козаків, ділилося на
військово-адміністративні одиниці-курені, очолювані виборними курінними атаманами. Всі
козаки вважалися рівними і мали однакові права. Вищим органом влади на Січі була Січова
Рада.

На Радах обиралася старшина-кошовий отаман, писар, осаули, обозний, суддя. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики.

Рішення приймалося більшістю голосів і йому мала скоритися меншість. Козаком міг стати кожний, хто був християнином, незалежно від національності і соціального положення. ЗС була притягальним осередком для поневолених селян і міщан, де вони могли знайти волю. Вона стала колискою українського козацтва. Система народного самоврядування дала змогу М.Костомарову, а потім і К.Марксу назвати ЗС «християнського козацькою республікою».

Реєстрове козацтво. Вже на початку XVI ст. робилися спроби керівництва Речі Посполитої поставити козаків під свій контроль, прийнявши їх на державну службу. В 1572 р. польський король Сизігмунд прийняв на службу 300 козаків, яких було списано в реєстр - з того повстала назва реєстрових козаків. В різні періоди їх кількість змінювалася, досягаючи декілька тисяч чоловік. За свою службу реєстрові козаки користувалися привілегіями: мали своє самоврядування, звільнялися від всяких податків, могли вільно розпоряджатися своїм майном та отримувати платню.

Головною метою створення реєстрового козацтва було використання їх для охорони кордонів від нападів турків та татар, але найголовніша - це розколоти козацтво, полегшити цим контроль над ним.

Боротьба проти агресії Туреччини та Кримського ханства. З появою козацтва українські землі отримують своїх захисників від нападів турків та татар. ЗС стає форпостом українських земель.

З другої половини XVII ст. козаки переходять від оборони до нападів на татарські та турецькі міста на своїх швидкоходах чайках. Особливо інтенсивними ці походи стають між 1600-1620 рр. 1606 р. - спустошили Варну, 1608 р. - взяли Перекоп, 1609 р. - пограбували Кілію, Ізмаїл, Акерман, 1615 р. - спалили Константинопольську гавань, 1616 р. - захопили Кафу, звільнили тисячі невільників. Україна пробивала турецько-татарську блокаду. Морські операції козацького флоту впливали на європейську політику, сприяли утвердженню україни як самостійного чинника світової політики.

Перші козацько-селянські повстання. ЗС виникає як центр антифеодальної і національно-визвольної боротьби. Уже кінець XVI ст. ознаменувався серією козацького-селянських повстань. Вони були викликані слідуючими причинами: посиленням кріпацтва, зростанням податків та повинностей, наступом католицизму, полонізацією населення, наступом на козацькі вольності.

Повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591р.) охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь. На чолі повстанців став гетьман реєстрових козаків К.Косинський Рушійні сили: козаки, селяни, міщани. Повстанці захопили Білу Церкву, Київ, Переяслів і почали наступ на Волинь та Поділля, захоплюючи міста та замки, спалюючи документи на володіння землею. Але під містечком Пятка польські війська розгромили армію повстанців. К.Косинського було зрадницьки вбито, але повстання ще продовжувалося деякий час.

Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594-1596р.р.) В 1594 р. повсталих очолив С.Наливайко (неодноразово бував на Січі, ходив в походи проти турків та татар, хотів створити незалежну козацьку республіку між Дніпром і Бугом). Під його керівництвом повсталі пройшли з боями Поділля, Волинь, Полісся, Білорусію, спалюючи маєтки, беручи контрибуцію з міст, звільняючи селян. 1596р. в битві біля урочища Солониця повстанці зазнали поразки.

Перші козацькі війни, з одного боку, виявили неорганізованість і внутрішню роз'єднаність козацтва, але показали, що козаки - впливова сила не тільки в військових походах, а й у внутрішньому житті України. Покозачення народу свідчило про зародження в надрах Речі Посполитої нової української держави.

Роль гетьмана П.Сагайдачного в боротьбі за відродження української державності (1616-1622 рр.). Петро-Конашевич-Сагайдачний був найвидатнішим козацьким ватажком до Хмельницького і одним з найталановитих дипломатів, полководців і державних діячів усіх часів. Особливої слави набув морськими походами, зокрема на Кафу в 1616р.

Під його керівництвом козацтво перетворилося на окремий стан, його збройні сили були реформовані в регулярну армію з суровою дисципліною.

Щодо польського уряду виявив себе чудовим дипломатом, досяг збільшення реєстру аж до 20 тис. Але найбільшою його заслугою було те, що він зумів поєднати інтереси двох найактивніших частин українського суспільства - козацтва і міщансько-духовної інтелігенції. Виявом цього стало вписання гетьмана з усім Військом Запорізьким до Київського братства і постійна опіка його над цим культурним і духовним центром України.

Завдяки гетьману в 1620 р. відбулося висвячення нових православних Ієрархів, що сприяло відродженню української церкви.

Проявив себе талановитим полководцем в ході Хотинської війни з Терцією, де його було смертельно поранено. Все своє майно заповів українським братствам Києва і Львова.

Козацько-селянські повстання 30-х років XVII ст. Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів з Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. 1630 р. - під проводом гетьмана Тараса Федоровича, 1635 р. - під проводом Івана Сулими, 1637-1638 рр. - Павла Павлюка і Якова Острянина. Ці повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутньої визвольної боротьби.

Таким чином, козацтво стало провідною силою в боротьбі за національне визволення України.