У сучасному «політизованому» світі корисно знати політо­логічні теорії конфліктів, які розробляли В.Парето, Г. Моска, Ж. Сорель, А. Бентлі та інші.

Італійські соціологи Вільфредо Парето і Гаєтано Моска вка­зували серед причин конфліктів соціальну неоднорідність су­спільства, а особливо запекла боротьба і конфлікти виникають всередині еліт, меншині, яка керує більшістю. Конфлікт всере­дині еліти є рушійною силою її розвитку і, відповідно, суспіль­ства. Найбільш напруженою формою конфлікту є революція. Жорж Сорель звертав увагу на конфлікт між стихійним, ірраціо­нальним рухом мас проти сили держави та її організацій. За до­помогою насильства тільки й вирішується цей конфлікт. Артур Бентлі досліджував конфлікт політичних груп, яких достатньо багато в державі, політичні інтереси їх перехрещуються, як засо­би боротьби використовується тиск на державу, політичні ди­скусії, інші прояви політичної сили.

Політичні конфлікти сучасної посткомуністичної епохи спеціально досліджені в книгах «Політологія посткомунізму» та «Демони миру і боги війни», у яких наголошується на важливості ведення діалогу між політичними силами, на філософії толерант­ності.

Загальна теорія конфлікту, яка склалася на початку 60-х років XX століття, ставила за мету подолання фрагментарності, розпорошеності у постановці проблем та їх вирішення у попередніх до­слідженнях.

Американський соціолог К.Боулдінг у роботі «Конфлікт і за­хист: загальна теорія » визначив конфлікт як всезагальну катего­рію, що виступає базовою в аналізі конфліктності соціального, біологічного, фізичного й хімічного середовища. Усі конфлікти мають спільні функції, риси, тенденції у виникненні, ескалації й вирішенні. У теорії Боулдінга існують дві моделі конфлікту — ди­намічна і статична. В статичній моделі сторони конфліктів буду­ють систему відносин на основі конкуренції, боротьби, яка мало обмежена компромісами. У динамічній моделі інтереси людей є збудниками конфліктної поведінки, яка визначається сукупністю реакцій на кожен акт поведінки протилежної сторони, тому сус­пільна конфліктна взаємодія є «реактивною», мінливою за фор­мами прояву на кожній окремій стадії.

Найважливіші напрямки досліджень Макса Вебера — соціологія політики, соціологія релігії і соціологія економіки — наповнені конфліктологічною проблематикою. Найбільш очевидно це прояв­ляється в його політичній соціології у зв'язку з аналізом трьох іде­ально-типових форм володарювання-підкорення: традиційній, харизматичній і раціонально-легальній. В аналізі владних відносин для Вебера переважне значення мають не стільки акції насильства, скільки механізми згоди з владними повноваженнями. Це означає, що страх за життя і майно не є єдиним підґрунтям підкорення владі, бо у різних історико-політичних умовах проявляються різні поєднан­ня матеріальних та ідейних інтересів, що спонукають людей до прий­няття влади або протесту проти неї. Хід цивілізації вироблює все більш складні форми політичної мотивації конфліктної поведінки, але при цьому індивіди не стають більш вільними від тиску суспільних структур і політичних інститутів.

На думку Вебера, для сучасного суспільства найбільш адекватні раціональна система права, згода з владою, що ґрунтується на по­вазі до закону, наявність конституційних засад правопорядку і роз­виток громадянської самосвідомості. При цьому не виключена можливість глибокого політичного конфлікту між класами і статусними групами, які складають суспільство.

Особливу роль у сучасному політичному конфлікті Вебер відво­див бюрократії, яка, перетворюючись у верству з особливими інте­ресами, має можливість проводити свою волю через систему дер­жавних закладів, провокуючи соціальне незадоволення. Але при цьо­му він не висловлював морального обурення з приводу бюрократич­ного свавілля, визнаючи його «неминучим злом», хибами нових цивілізованих форм управління. Формулюючи типичні риси бюро­кратії — законослухняність, безстороннє ставлення до тих, хто звер­тається до установ, раціоналізм і т. ін., Вебер чудово розумів, що ці якості чиновника можуть формулюватися лише як загальні принци­пи і вимоги, але вони не є реальними якостями осіб, які посідають відповідні державні посади і пости. Конфлікт між нормативними на­казами і реальною настановою конкретного чиновника був для ньо­го проявом соціального буття, а ступінь і форми цього конфлікту пе­ревірялися завдяки емпіричному дослідженню. Ця відома веберовська концепція «раціональної бюрократії», вмонтована у сучасну політо­логію як одна з теорій управлінської еліти, одночасно може стати чудовим методологічним підґрунтям для аналізу політичних (у формі державно-правових) і юридичних конфліктів, які відбуваються в інсти­тутах влади та управління. (харків)

До загальної теорії конфліктів ми можемо віднести і неорди­нарну або парадоксальну теорію Джона Рекса. Дж. Рекс побуду­вав свою теорію на основі складних зворотних зв'язків між конф­ліктом і реальністю. Якщо майже в усіх попередніх ученнях досл­ідників конфлікт породжується або суб'єктом, його вчинками чи намірами, або об'єктом, то у Дж. Рекса конфлікт «реконструює» реальність, тобто відтворює всі складності та її суперечності. Все суспільство тримається на взаємодії конфліктуючих контрагентів тому консенсус між протиборними сторонами принципово не­можливий. Слід ретельно вивчати конфлікти як первинне у осяг­ненні соціальної дійсності. Таким чином, у Дж. Рекса конфліктологія виступала метатеорією — тією, що спрямована на дослід­ження реалій суспільства та інших теорій.

Соціально-політичні теорії конфліктів важливі для діяльності менеджера зовнішньоекономічної діяльності, тому що вони роз­кривають механізми конфліктів у цих споріднених та скоорди­нованих сферах суспільства (економіка-політика-влада). Серед таких теорій наближеною до специфіки цієї спеціальності є кон­цепція «нерівномірного розвитку» Т. Нейра - директора Шотландського міжнародного інституту. На його думку, етнонаціональний конфлікт часто відбувається у економічній сфері в результаті нав'язування зразків економічного розвитку недостатньо розвиненим регіонам. Він вважає, що в міру експансії капіталізму на недостатньо розвинені, архаїчні суспільства останні розкладалися на окремі частини уздовж лінії розломів. На­приклад, такі лінії «розломів» ми спостерігаємо на територіях Індії-Пакистану-Афганістану. Аналіз причин сучасних конфліктів в Африці показує, що серед економічних чинників конфліктності, на які звернув увагу Т. Нейр, домінує фактор про­довольства і води. У «конфліктах за 'їжу» продовольство викори­стовується так само і як зброя.¹

У зв'язку з терористичним нападом ісламських екстремістів на міста США у вересні 2001 року багато фахівців з проблем конфліктології звернулися до теорії цивілізаційних конфліктів С.Хантінгтона, сенс якої полягає в тому, що більшість сучасних конфліктів на міжнародній арені визначається не ідеологічними розбіжностями країн чи економічними чинниками, а сутичками полярних фундаментальних цінностей цивілізацій, зокрема захід­ною - відкритою та демократичною і мусульманською - закри­тою та непримиренною.

Стосунки між цивілізаціями і раніше не були безпроблемними і виглядали як суперництво, змагання чи «холодний мир». Те­пер, на думку Хантінгтона, проблемні стосунки постають конф­ліктами по лініях розлому — між сусідніми країнами, які належать до різних цивілізацій, а також конфліктами між серцевинними державами різних цивілізацій, їх актуальними причинами є зміна балансу сил між цивілізаціями, втрата Заходом можливостей до­мінувати в сучасному світі та спроба відновити колишню західну потугу, зміна конфігурації серединних держав тощо. ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: становлення конфліктологічної думки проходило в річищі загальнолюдських пошуків встанов­лення миру й злагоди між спільнотами, природним станом відно­син між якими була, здебільшого, боротьба, війни, внутрішні чвари. До кінця XIX століття конфліктологічні ідеї були вплетені у проблематику суспільно-політичних наук: філософії, політології соціології. З XX століття визначилися психологічний, соціально-політичний напрямок у власне конфліктології, стала складатися загальна теорія конфлікту, функціональна позитивна теорія, кон­цепція конфліктогенності світу внаслідок конфлікту цивілізацій

Запитання та завдання для самостійної роботи:

1. Яким чином вирішувалися конфлікти у первісному суспільстві?

2. Спробуйте охарактеризувати суб'єкти конфлікту та способи їх замирення у вченнях представників античної думки?

3. Чому в період Нового часу та буржуазних революцій на порядок ден­ний було поставлено боротьбу (конфлікти) між соціальними групами'!

4. Охарактеризуйте марксистську теорію класової боротьби у кон­тексті проблематики нашого навчального курсу.

5. Чи враховує, на вашу думку, теорія функціонально-позитивного кон­флікту інші соціальні функції конфліктів?

6. До якого типу конфліктів ви б застосували конфліктологічні ідеї З.Фройда, Г.Юнга, Е. Фромма, К.Лоренца?

7. Покажіть відмінності між двома моделями конфлікту в загальній теорії.

8. Якій теорії конфлікту ви надали б перевагу при вивчені конфліктів у сфері зовнішньоекономічної діяльності?

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. — М.: ЮНИТИ, 1999.

2. Аристотель. Сочинения вчетьірехтомах. — Т.4. — М., 1984. — С. 533.

3. Бжон Фр. ОпьІтьІ или наставления нравственньїе й поли-тические//Соч.-Т.2.-М., 1972.

4. Гегель Г.В.-Ф. Философия права. Пер. с нем. — М., 1990. -С.335-337.

5. Гейзінга Й. Ното Ьисіеш. - К.: Основи, 1994. - С.97.

6. Гірник А.М. Основи конфліктології. — К.: ВГІНАОУ, 2001.

7. Левин К. Типи конфликтов // М.: МГУ, 1982.

8. Марія Пірен. Основи конфліктології. — К., 1997.

9. Уткин 3. А. Конфликтология. Теория й практика. — М., 2000.

10 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций й переустрой-ство мирового порядка// Рго ег Сопїга. Весна, 1997, Москва.

11 философский знциклопедический словарь - М.: ИНФ-РА-М.2001.