Поняття витрат та собівартості продукції

Витрати на виробництво та реалізацію продукції є витратами підприємства, вираженими в грошовій формі та пов'язаними з використанням у процесі виробництва сировини та матеріалів, палива, комплектуючих, праці, основних фондів та інших витрат.

Витрати підприємства поділяються на економічні та бух­галтерські. Під економічними витратами розуміють усі види ви­плат підприємства постачальникам за ті ресурси, що були викорис­тані. Вони складаються з двох видів: зовнішніх (явних, або грошових) та внутрішніх (неявних, або імпліцитних). Зовнішні витрати є грошовими платежами постачальникам ресурсів: оплата сирови­ни, матеріалів, палива, заробітна платня, амортизаційні відрахування та ін. З цих груп витрат і складаються бухгалтерські витрати. Внутрішні витрати підприємства мають неявний, імпліцитний характер. Вони відбивають використання у виробництві ресурсів, які належать влас­никам підприємства: земля, приміщення, особиста праця, нематеріальні активи, за які це підприємство формально не платить. Підприємці роблять ці витрати не в явній, грошовій, формі, що дає змогу відноси­ти їх до економічних витрат. Таким чином, різниця між економічни­ми витратами та імпліцитними дорівнюватиме бухгалтерським ви­тратам.

Поняття економічних витрат є загальноприйнятим; бухгалтер­ські – розраховуються на практиці: під час підрахунку реальної, суми витрат, прибутку, що оподатковується, та ін.

Витрати підприємства включаються в собівартість продукції.

Собівартість як економічна категорія, притаманна товарно-грошо­вим відносинам. Вона виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару та з якою вигодою або збитком він реалізований.

Таким чином, собівартість продукції як економічна категорія є грошовим виразом витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплекс­ний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати жи­вої праці, тобто витрати на заробітну платню робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на со­ціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильської аварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показни­ком, який характеризує ефективність роботи підприємства. У ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми. Чим краще працює підприємство, чим економніше та раціональніше воно використовує власні ресурси, чим успішніше вдосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовлення продукції.

Собівартість слугує базою ціни товару та її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підпри­ємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в тако­му разі воно матиме збитки.

Під час обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох його власних дже­рел: собівартості (валових витрат) і прибутку. Тому питання про склад витрат, які входять до собівартості, є питанням їх розмежуван­ня між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, ро­бочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього собівартість продукції охоплює витрати на:

– дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

– підготовку та освоєння нової продукції;

– виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, аморти­зацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);

– обслуговування виробничого процесу та управління ним;

– збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати);

– розвідку, використання та охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

– набір і підготовку кадрів;

– поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення техно­логій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень.

Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємств розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість продукції.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відобра­женням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Галузева собівартість відбиває сукупні витрати на виробницт­во та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто є середньою собівартістю продукції по галузі.

На собівартість продукції як економічний показник впливає ве­лика кількість чинників, що враховують специфіку кожної галузі еко­номіки, кожного окремого підприємства. Високий рівень собівартості продукції може свідчити про наявність на підприємстві застарілого технологічного устаткування, про нераціональне використання робо­чого часу, низьку продуктивність праці, високу матеріаломісткість продукції, що випускається, дорогу сировину або високі транспортні витрати, непродуктивну технологію, високі адміністративні витрати, недосконале дослідження ринку тощо.

Під час проведення економічного аналізу розрізняють собівартість планову та фактичну.

Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкрет­ного підприємства, які плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ста­вок поточного періоду.

Фактична собівартість – це виражені в грошовій формі інди­відуальні витрати конкретного підприємства за даних умов.

На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.

З точки зору бухгалтерського обліку відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та положення (стандарту) бухгалтерського обліку “Витрати” собівартість реалізованої продукції (продукції, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

1. Прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

2. Прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна платня та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

3. Інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і пайових паїв, амортизація тощо;

4. Загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); амортизація основних фондів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища тощо. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

За новими правилами бухгалтерського обліку не всі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на:

– адміністративні (загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством);

– витрати на збут (витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції);

– інші операційні витрати.