Проблеми реформування ООН

За роки своєї діяльності ООН здійснила історичну місію, відігравши важливу роль у численних прогресивних зрушеннях, що відбулися у світі у другій половині XX ст. Найважливіше джерело сили Організації Об'єднаних Націй — це універсальність ЇЇ членства і всеохоплюючий масштаб її мандату. Саме завдяки цим особливостям ООН є унікальним і незамінним форумом обговорення глобальних проблем та пошуку шляхів їх розв'язання, інструментом врегулювання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки, розвитку співробітництва в політичній, економічній, соціальній та інших сферах. Проте світ зазнав і негативних змін, особливо наприкінці 80-х — у 90-х роках. Загострення глобальних проблем, виникнення хвилі міжнародних конфліктів після розвалу біполярної структури, еволюція змісту і сутності конфліктів тощо зумовили необхідність адаптації ООН до нових реалій. На планеті склався новий баланс сил між центрами впливу. В результаті розвалу СРСР, багатопланової кризи в Росії, зміцнення позицій ФРН і Японії, зростання ролі країн, що розвиваються, утворилася нова геополітична ситуація, яка має враховуватися в діяльності ООН. Зміцнілі країни і ре гіони мають бути адекватно представлені в головних органах ООН, особливо в Раді Безпеки. Назріла необхідність перебудови Секретаріату ООН, який непомірно розрісся і хибує на дублювання, паралелізм, невиправдані фінансові втрати.

Очевидною стала недосконалість системи фінансування, що проявляється у хронічній фінансовій кризі ООН. Обговорення проблем реформування ООН особливо активізувалося в ході підготовки до 50-річчя утворення Організації. Ці питання були лейтмотивом виступів керівників держав і урядів під час загальних дискусій на 49-й сесії Генеральної Асамблеї у 1994 р. і на ювілейній, 50-й сесії. Проблеми реформування були в центрі уваги і на наступних сесіях Генеральної Асамблеї.

Велику аналітичну узагальнюючу роботу здійснили група експертів під керівництвом Виконуючого координатора реформи Мориса Стронга, а також члени Керівного комітету з реформи.

Результатом ґрунтовного і всебічного вивчення пропозицій щодо перебудови ООН була доповідь Генерального Секретаря Кофі Аннана від 14 липня 1997 р. під назвою «Поновлення Організації Об'єднаних Націй: програма реформи». Доповідь є глибоким фундаментальним дослідженням назрілих проблем реформування Організації з урахуванням досвіду минулого, реалій і перспектив розвитку у XXI ст. Доповідь охоплює три типи заходів. Перший тип —це заходи з реформування структури й системи управління Секретаріату. Другий тип — заходи з удосконалення структури і функціонування міжурядових органів ООН. Третій тип — це фундаментальні пропозиції щодо нових підходів до розробки політики, пріоритетів і стратегії ООН. Поряд із заходами з перебудови Секретаріату ООН і системи управління Програма реформ визначила нові підходи до розробки політики, зокрема Генеральною Асамблеєю, яка виробляє загальний курс діяльності Організації. Пропонується забезпечити тематичний підхід у роботі як Генеральної Асамблеї, так і її комітетів. Через велику кількість питань, які вносяться до порядку денного Асамблеї (168 на 51-й сесії у 1997 р.), важко глибоко і всебічно обговорити найбільш назрілі проблеми. Тому рекомендовано, щоб Генеральна Асамблея завчасно — за два роки — формувала найбільш суттєві й актуальні питання, які варто предметно обговорювати на сесії. Вважається доцільним, щоб кожний її головний комітет визначав на рік тематичну спрямованість своєї роботи. Як показало життя, реформа Ради Безпеки є наріжним каменем оновлення ООН і в той же час — найскладнішим елементом її перебудови.

Правомірність і необхідність розширення складу Ради Безпеки визнаються переважною більшістю країн. Проте погляди розходяться з практичних питань: на скільки треба збільшити цей орган і хто має отримати статус постійного члена. Відсутня єдина точка зору і щодо права вето. Так, західні країни виступили за незначне збільшення кількості постійних членів (два — ФРН і Японія) і за збереження права вето. Більшість країн, що розвиваються, висловилися за широке представництво у складі постійних членів усіх регіонів світу і обмеження чи ліквідацію права вето. Конкретні пропозиції, що опинилися в центрі обговорення, зводилися до наступного: збільшити кількість постійних членів на п'ять (ФРН, Японія і три країни від Азії, Африки і Латинської Америки); збільшити склад Ради Безпеки на п'ять постійних і чотири непостійних члени від регіонів; ввести до складу Ради Безпеки п'ять постійних членів без права вето; статус постійних членів мають отримати не окремі країни, а регіональні організації (ЄС, ОАЄ, ОАД та ін.); статус постійних членів країни від Азії, Африки і Латинської Америки повинні отримувати на ротаційній основі.

Корінна проблема реформування Ради Безпеки полягає в суперечності між правомірним розширенням членського складу цього органу і загрозою втрати його ефективності. Цілком очевидно, що збільшення кількості постійних членів розширило б можливості застосування права вето і створило б додаткові труднощі на шляху до оперативного ухвалення рішень. Позбавлення ж права вето було б дискримінацією відносно нових постійних членів.

Досвід обговорення пропозицій щодо реформування ООН свідчить, що перебудова Організації — процес складний і довготривалий. Легше втілюються заходи з перебудови Секретаріату; складніше реформувати міжурядові органи і методи здійснення пріоритетних напрямів діяльності.

Отож реформування ООН залишається назрілою і невідкладною проблемою.