Управлінський інструментарій забезпечення ефективності доцільної трудової діяльності персоналу. Мотиваційний менеджмент

Менеджмент, як професійна діяльність, покликаний забезпечити умови для ефективної реалізації цілей організації через ефективну діяльність персоналу.

Діяльність розуміється як навмисна активність людини, що виявляється в процесі взаємодії з навколишнім світом, і полягає у вирішенні життєво важливих завдань, що визначають існування і розвиток людини.

Загальноприйнято, що діяльність складається з наступних елементів: потреба — мотив — ціль — підцілі — завдання — дії — операції — продукт (рис. 1.2.). Ці елементи утворять систему зі структурою по вертикалі, реалізуючи так звану «м'яку» ієрархію послідовності, де системоутворюючим є порядок елементів. Спочатку виникає потреба в діяльності, потім формується мотивація, визначається ціль, що поділяється, як правило, на ряд підцілей, ставляться завдання, за допомогою операцій відбуваються дії по їх виконанню. Внаслідок цього виникає продукт діяльності.

При цьому діяльність відбувається у визначених зовнішніх та внутрішніх (стосовно суб'єкта діяльності) умовах.

Дії і вчинки людини (суб'єкта діяльності) визначаються його потребами -стан людини, що відображає нестачу чогось необхідного для існування і розвитку. Такий стан виступає джерелом активності людини. Те, заради чого здійснюється діяльність, називають мотивом - стимулюючою (спонукальною) силою діяльності. Наприклад, людина хоче одержати вищу освіту заради того, би робити кар'єру, і мотивом тут є кар'єра.

До визначеної діяльності суб'єкта спонукає, як правило, сукупність мотивів, що можуть бути і суперечливими. Цю сукупність називають мотивацією. Характер мотивації, як і характер діяльності, визначається найбільш значимим, домінуючим мотивом.

Те, для чого відбувається діяльність, чи її бажаний результат, є ціллю діяльності. Часто ціль досягається не відразу, а поступово, розчленовуючись на ряд часткових цілей, чи підцілей.

Співвіднесення суб'єктом діяльності мети з конкретними умовами її

досягнення утворює завдання, що ставляться і розв'язуються послідовно. По суті справи вирішення завдань є механізмом здійснення діяльності.

Якщо ціль говорить про те, що повинно бути створене в процесі діяльності, то завдання визначають, як, яким чином цей результат досягається, що необхідно

зробити безпосередньо, щоб його домогтися. Ціль діяльності може задаватися й іншою людиною, але завдання, як правило, ставляться виконавцем, суб'єктом діяльності. Найчастіше «проблема» вживається як синонім слова «завдання». Але проблеми розв'язуються, а не вирішуються як завдання. Проблеми виникають, з ними зіштовхуються, джерело проблеми знаходиться поза людиною, у зовнішньому світі, і в цьому сенсі вони об'єктивні, сприймаються людиною як протиріччя, хоча і не завжди і не відразу в явній формі, породжують потребу в діяльності. Шлях розвитку і пізнання — це розв' язання протиріч. Розуміння проблеми, тобто усвідомлення протиріччя, дозволяє сформулювати мету діяльності, а потім і поставити завдання. Таким чином, проблеми виникають і розв' язуються, а завдання ставляться і вирішуються.

Загальні та проміжні цілі ставляться і досягаються в певних зовнішніх і внутрішніх (стосовно суб'єкта діяльності) умовах. Врахування цих умов, причому з найбільшою повнотою, опора на них, — умова успішності будь-якої діяльності. Це означає, що перед тим як безпосередньо здійснювати практичну діяльність, необхідно розібратися в ситуації, зорієнтуватися у її сенсі, тобто сформувати орієнтовну основу діяльності.

Орієнтовна основа діяльності є характерикою не самої діяльності, а суб'єкта, що її здійснює. Вона визначається умовами, на які реально спирається суб'єкт і є суб'єктивною характеристикою діяльності. При цьому зрозуміло, що різні суб'єкти, виконуючи одну і ту ж діяльність, будуть формувати різну орієнтовну основу діяльності: за різних внутрішніх умовах, вони будуть по-різному сприймати зовнішні умови. Орієнтування структурується на загальне (виділення властивостей і якостей об'єктів діяльності, що суттєві для їхнього перетворення, та співвіднесення їх з зовнішніми і внутрішніми умовами) та орієнтування на виконання (вироблення плану здійснення діяльності, на визначення підцілей, формулювання завдань і визначення порядку їх вирішення).

Усвідомлення і формулювання мети, як початок діяльності, а також наступні процеси усвідомлення і формулювання проміжних цілей, врахування умов діяльності та постановка завдань складають теоретичну сторону діяльності, спрямованої на забезпечення практичного перетворення об'єкту діяльності та безпосереднє одержання результату.

Наявність мотивації — необхідна, але аж ніяк не достатня умова ефективної діяльності. Мотивація лише ініціює діяльність, спонукає до неї, а успішність її здійснення визначається рівнем повноти врахування умов, ступінню досконалості орієнтовної основи діяльності та вмінням виконувати дії. Це слід враховувати в організації та здійсненні діяльності: необхідно зорієнтуватися щодо внутрішніх та зовнішніх умов і потім зіставити з ними ціль. Внаслідок цього будуть поставлені конкретні завдання.

Дії є одиницею діяльності, механізмом виконання завдань. їм передує загальне орієнтування - визначення способу виконання завдання, складання плану дій та порядку і способу їх виконання. Дії при цьому можуть бути складними і розчленованими на дії більш низького порядку. Таким чином, вирішення завдань здійснюється за допомогою як теоретичних, так і практичних дій по перетворенню об'єктів. Спонукальною силою діяльності є певний домінуючий мотив, однак кожна дія може мати і свої додаткові мотиви.

Операції - способи здійснення дій, що характеризують технічну сторону їх виконання. Головна, відмінна від дій, властивість операцій - вони мало усвідомлюються чи не усвідомлюються зовсім. Операції поділяють на автоматичні дії (вроджені або сформовані в ранньому віці акти, що не усвідомлюються і не можуть бути викликані у свідомість ні при яких умовах) та навички (у людини виробляються свідомо і з визначеними цілями, знаходяться на межі свідомості і підсвідомості та відрізняються від автоматичних дій тим, що не усвідомлюються тільки в звичайних умовах).

Засоби здійснення діяльності - це матеріальні об'єкти (знаряддя праці, машини, інструменти, різні пристрої, пристосування й ін.), матеріалізовані об'єкти (креслення, схеми, карти, знакові системи й ін.), ідеальні об'єкти (образи, знання, уміння), що повинні співвідноситися з поставленими цілями.

Продукти діяльності поділяють на прямі (такі, що відповідають очікуваному, запланованому результату діяльності, її цілі) та побічні. І якщо прямий продукт від суб'єкта діяльності відчужується, переходячи в розпорядження інших людей, тому що цей продукт і одержують для використання іншими людьми, то побічний продукт від цього суб'єкта не може бути відчужений, це його особисте надбання, його досвід. Надалі цей досвід може бути засобом

здійснення іншої діяльності, засобом досягнення мети, засобом одержання прямого продукту.

Таким чином, діяльність являє собою складний динамічний процес, спрямований на одержання значущих результатів. Діяльність характеризується взаємопереходами її елементів: цілей, продуктів і засобів. Ці переходи здійснюються в різному порядку, чергуючись між собою. Механізмом здійснення діяльності є вирішення завдань. Основну частину діяльності складає її теоретична сторона, що пронизує усю діяльність і призначення якої полягає в підготовці і забезпеченні практичної сторони діяльності, аналізі її окремих актів і самих продуктів діяльності.

Проблема ефективної діяльності повинна розглядатися в сенсі її впливу на досягнення організаційних цілей внаслідок цілеспрямованого управлінського впливу на персонал, його організаційну поведінку. Тобто, корисність конкретної праці пов'язується з її впливом на досягнення суспільно значущих організаційних цілей. Головним напрямом цілеорієнтованого мотиваційного управління вважаємо пошук сфери мотиваційного впливу на працівника та інструментів здійснення такого впливу.

Мотиваційний менеджмент - це тип управління, побудований на пріоритетах мотивації ділової поведінки, тобто на створенні умов зацікавленості в результаті та прагненні його досягнення (рис. 1.4.).

Важливість проблеми мотивації пояснюється її визначальною роллю у

забезпеченні соціальної і творчої активності працівників та досягнення кінцевих результатів діяльності організації. Однією з суттєвих прогалин діючої системи мотивації є непов'язаність (а подекуди і розбіжність) параметрів оцінки трудової діяльності з кінцевими організаційними цілями та усталеною системою моніторингу рівня досягнення цілей як кінцевих результатів груп та індивідів.

Критерії мотивуючої організації праці:

1. Осмисленість управлінських рішень і практичних дій.

2. Задоволеність роботою, спричинена рівнем відповідальності за її результати, реалізованістю потреби у причетності до результатів діяльності, до роботи з людьми (клієнтами, постачальниками, пацієнтами).

3. Прагнення проявити свої здібності і довести свою значимість (участь у розробці рішень в межах власної компетенції).

4. Бажання реалізувати свої цілі без побоювання санкцій.

5. Сподівання на цікавість до власних (або групових здобутків).

6. Відчуття вагомості особистого внеску в досягнення загальної мети.

7. Прагнення до успіху (реалізованих цілей), що стимулює творчість, активність і загальну ефективність.

8. Успіх без визнання призводить до розчарування.

9. Спосіб та швидкість отримання інформації працівниками свідчить про оцінку їх реальної значимості в очах керівників.

10. Рівень участі працівників у прийнятті рішень, що стосуюються їх компетенції.

11. Зворотній зв'язок (інформація про оцінку якості власної праці), ясність критеріїв та рівень об'єктивності оцінювання. Очевидність поступу.

12. Ефективний контроль і самоконтроль.

13. Прагнення до здобуття нових знань та якостей. Бажання вищого рівня вимогливості.

14.Відповідність динаміки ефктивності праці та винагороди.

15. Оптимальність простору для ініціативи в організації виробництва, індивідуальної відповідальності працівників у всьому ланцюжку " витрати - результат".

Уявлення про діяльність людини як предмет мотивації є найбільш загальним - в цій діяльності слід виділяти фактори, що розглядаються як пріоритетні у мотивуванні: тип організації, інтереси та цінності працівників, стимули, освіта і кваліфікація, оцінка діяльності, соціально-психологічна оцінка діяльності.

При цьому опорою мотивації може бути: пошук альтернатив поведінки, дослідження можливостей мотивації з точки зору персоналу, особливостей організації та умов роботи, особливостей менеджера і цілей організації.

Організаційна поведінка як форма економічного буття людини визначається сукупністю соціальних факторів, які, відбиваючись у свідомості людини, інтегруються у її вчинках і визначають конкретний спосіб входження особистості в процес праці: демографічні (залежно від статі і віку людей, міграційних процесів тощо); культурологічні (залежно від притаманних даному суспільству елементів культури); біопсихічні (залежно від індивідуальних особливостей людини); соціально-психологічні (залежно від взаємовідносин членів групи чи організації).

На поведінку індивіда окрім законів загальної поведінки впливають також закони взаємозв'язку з навколишнім середовищем та закони інертності людських систем (рис. 1.5.).

У створенні ефективних систем мотивації варто спиратися не стільки на аналіз статистичної інформації (хоча і це необхідно), скільки на глибоке пізнання і використання законів організаційної поведінки людини. На рис. 1.6. відображені чотири теоретичні напрями в галузі трудової мотивації.

Змістові теорії мотивації - внутрішні побудження особи зумовлюють її дії у певному напрямі (Фредерік У. Тейлор, Френк Гілберт, Гаррі Л. Грант, А. Мейо, А. Маслоу, Д. Макклеланд, Ф. Герцберг, К. Алдерфер та ін.) грунтуються на розумінні первинних й вторинних потреб особи.

Людина, природно, прагне до задоволення потреб і створення менеджером умов для задоволення цих потреб мотивує певним чином діяльність особи залежно від змісту цих умов та їх відповідності до потреб людини. Узгодження умов праці з потребами можливе лише до певної міри, але воно необхідне як елемент управління, особливо в сенсі розуміння мотиваційного менеджменту. Для такої мотивації необхідне досконале знання структури й індивідуальних особливостей потреб людини.

Однак людська поведінка визначається не лише потребами, але й інтересами, що не тотожні потребам, а відображають прагнення до задоволення потреб в певних умовах діяльності. Інтереси – це усвідомлення потреб та умов їх задоволення, оцінка можливостей для задоволення потреб. В діяльності людини можуть бути потреби і при цьому відсутнє прагнення до їх повного й достатнього задоволення. Це і характеризує інтереси. Вагоме значення в мотиваційному менеджменті має фактор цінностей: система цінностей особи є основним критерієм оцінки винагороди.

Отже, суть змістової концепції менеджменту – визнання потреб, інтересів і цінностей факторами мотиваційного менеджменту.

Змістова теорія (теорія задоволення) базується на принципі іденти­фікації тих внутрішніх спонук (називаються потребами), які змушують людей діяти певним чином. До них належать:

1) ієрархія потреб А. Маслоу;

2) теорія існування, зв’язку та розвитку К. Алдерфера;

3) теорія двох факторів Ф. Герцберга;

4) теорія трьох потреб Д. Макклеланда.

Порівняння теорій задоволення та їхній взаємозв'язок відображе­но в т.3.3.

Таблиця 3.3.