Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Теорії сучасного світовлаштування






Для того щоб визна­чити перспективних лідерів майбутнього світу, необхідно про­аналізувати найпоширеніші теорії сучасного світовлаштування.

3.1. Модель геостратегічних сфер та геополітичних регіонів Саула Коена.

Ця поліцентрична та ієрархічна модель охоплює (рис. 4):

• перший рівень — геостратегічні сфери — Морська і Євра­зійська, виокремлені ще Г. Маккіндером.

Поза геостратегічними сферами С. Коен виокремлює ще три незалежні утворення: Південна Азія, Середній Схід та Центрально-Східна Європа як регіон-«ворота»;

• другий рівень — геополітичні регіони. До Морської сфери входять: Англо-Америка та Кариби, Західна Європа та Магриб, Позаконтинентальна (Офшорна) Азія та Океанія, Південна Америка та Африка південніше Сахари; складови­ми Євразійської сфери є Хартленд та Східна Азія.

• третій рівень — держави першого порядку та їхні «серцевинні ядра» — США (Атлантичне узбережжя — район Великих озер); ЄС («Центральна вісь розвитку»); Японія (конурбація Тихоокеанського промислового поясу); Росія (індустріально-аграрний трикутник Санкт-Петербург — Ростов-на-Дону —Кузбас); Китай (приморські райони Сходу, Півночі, Півдня, Північного Сходу);

• четвертий рівень — держави другого порядку — домінують у регіонах, однак, зважаючи на обмежену участь в інтег­раційних утвореннях та міжнародних відносинах, не мають глобального впливу: Алжир, Нігерія, Південна Африка, Австралія, Індонезія, Таїланд, В'єтнам, Республіка Корея, Ту­реччина, Іран, Ірак, Єгипет, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Мексика, Канада;

• п'ятий рівень — субнаціональні території-«ворота» (фокуси зв'язків), які у майбутньому відіграватимуть роль провідників зв'язків між державами, стабілізуючи світову геополітичну систему. «Ворота», як правило, розміщені вздовж меж геостратегічних сфер: Прибалтика, Словенія, Далекий Схід Росії, Аляска, Сянган, Тайвань, Кашмір, Західна Австралія, Пенджаб, Ерітрея, Азорські о-ви, о. Мадейра, Пуерто-Рико, Гаваї, Квебек, Північна Мексика, Каталонія, Палестинська територія, Країна Басків, Ліван тощо.



 

Рис. 5. Геополітичне районування світу (за С. Коеном)

 

Оформлю­ючись як самостійні геополітичні одиниці, «ворота» перетво­рюються із зони конфліктів на зони компромісного розвитку. Такими «воротами» можуть виступати і ТНК, які здійснюють пряме зарубіжне інвестування, трансфер технологій, подетальну спеціалізацію виробництва.

Важливим процесом сучасності є регіональна інтеграція, якою охоплені всі геополітичні регіони. Ті з них, у межах яких знаходяться світові супердержави, а рівень ентропії можна схарактеризувати як низький або середній, за С. Коеном, визначатимуть рівновагу і подальший розвиток світової геополітичної системи. Натомість держави поясу нестабільності (Середній Схід) та маргінальної сфери (Африка південніше Са­хари, Південна Америка) можуть внести суттєві зміни в геополітичний пасьянс визначатимуть політичний устрій світу. Проблема знову полягає в тому, що наявні нині угруповання перебувають на різних щаб­лях інтеграції, а відповідно мають і різну економічну та політич­ну вагу.

3.2. Концепція уніполярного світу А. Страуса (США) базується на уявленні про глобальне уніполе як баланс сил держав, які навіть гадки не мають про війну між собою. Нині глобальному уніполю властива трицентрова просторова будова: США, ЄС, Японія. Ця тристороння система концентрується довкола США. Лідерство США має характер першості серед рівних і друзів. Для подаль­шого виживання світу важливо, щоб до уніполя приєдналася Росія. Тоді величезні резерви уніполя надовго збережуть колек­тивне глобальне лідерство та забезпечать стабільність у світі. Проте розвиток сучасних відносин США (НАТО) — Росія, збли­ження Росії з Китаєм, Іраном, Палестиною та посилення авто­ритаризму в країні не дають підстав поділяти оптимізм А.Страуса про її приєднання до уніполя.

 

3.3. Гіпотеза «семи паралелей однополярного світового простору». Йогана Ґалтунґа. Про меншу прогнозованість та перед­бачуваність сучасного світу говорить шведський політолог Йоган Ґалтунґ.У своїй гіпотезі він виділяє 7 центрів, що можуть претендувати на глобальну (регіональну) гегемонію:



• США з гегемонією в Західній півкулі та на Середньому Сході й прагненням бути гегемоном гегемонів;

• ЄС, який грає на протистоянні Росія — Туреччина;

• Росія з СНД та, можливо, православно-слов`янськими державами Центральної Європи;

• Туреччина з більш світськими мусульманськими державами;

• Індія та індуїстські держави;

• Китай – поширення впливу як результат «прихованого капіталізму»;

• Японія, якій стане замало економічного лідерства.

Вже нині 6 із 7 центрів «координуються» США, а в перспективі Й. Галтунг прогнозує можливі геополітичні коаліції: США – ЄС – ЦЄ та Росія проти Китай – Японія – Корея – В’єтнам. Такий висновок він робить на основі аналізу протистояння 4-х світів: 1 – Захід, 2 – постсоціалістичні країни, 3 – країни, що не приєдналися, 4 – Південно-Східна та Східна Азія.

Головна лінія розколу на даному етапі проходить між Першим і Четвертим світами. Можлива ситуація, коли всі 7 центрів стануть на шлях бороть­би за ринки й сировину, оскільки розвиваються капіталістичним шляхом.

 

3.4. Концепція геостратегічних агентів та геополітичних центрів З. Бжезінського. Він вважає, що на даному етапі створити конкуренцію США та змінити наявне геополітичне становище можуть лише євразійські геостратегічні агенти. Такими державами З. Бжезінський визнає Францію, Німеччину, Росію, Китай та Індію.

Ключовими і динамічними геостратегічними агентами в Єв­ропі є Франція та Німеччина , головну мотивацію яких становить образ єдиної Європи, хоч вони розходяться в поглядах на те, наскільки така Європа має бути пов'язана з США. Сфера впливу Франції більше поширена на Середземномор'я, а Німеччи­ни — на Балкани та Центральну Європу.

Неоднозначне ставлення до об'єднання Європи та відданість особливим відносинам зі США перетворили Велику Британію на нікому не цікаву державу в плані серйозних варіантів вибору майбутнього Європи. Лондон чималою мірою сам виключив се­бе з європейської (світової) гри.

Інші держави Європи, більшість з яких є членами НАТО і/або ЄС, приймають провідну роль США або потихеньку шику­ються за Німеччиною та Францією.

Незважаючи на послаблену державність і економічні негараз­ди, Росія залишається геостратегічним агентом. Вона має амбіції, які дедалі відкритіше висловлює. Як тільки Росія відновить свою могутність, то почне впливати на своїх західних та південних сусідів. Багато залежить від того, чи стане вона європейською де­мократією чи євразійською імперією.

Китай уже є важливою регіональною державою і плекає більш амбітні плани. Гегемонія Китаю, на противагу США, — це гегемонія однієї нації. З відновленням «Великого Китаю» не за­лишиться без уваги і проблема Тайваню, а це, безумовно, впли­не на американські інтереси на Далекому Сході.

Індія бачить себе передусім суперницею Китаю і, звичайно, є найсильнішою державою Південної Азії.

Японія як одна з наймогутніших у політичному відношенні держав світу володіє політичним потенціалом держави першого порядку. Проте вона його не використовує, а воліє бути під про­текцією США. Одна з головних причин цього — давня ворожість континентальних азійців до будь-яких претензій Японії на про­відну політичну роль. Однак будь-яка зміна політики КНРчи США здатна відразу ж перетворити Японію на геостратегічного агента. Свої претензії на світове лідерство можуть за сприятли­вих умов висловити Індонезія, Туреччина та Іран.

На даному етапі жодна з названих держав самостійно не мо­же конкурувати зі США, і тому важливим завданням для геостратегічних агентів є блокування між собою, а для США, відпо­відно, — у будь-якому разі не допустити таких союзів.

Важливу роль у сучасному світі автор відводить геополітичним центрам . Серед таких у Євразії: Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина, Іран.

Україна є геополітичним центром тому, що сама її поява до­помагає трансформувати Росію. З. Бжезінський зауважує: «Без України Росія перестає бути Євразійською імперією. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, але тоді вона буде в основному азійською імперською державою і найімовір­ніше втягнеться у виснажливі конфлікти з Середньою Азією».

Геополітичні позиції Азербайджану зумовлені енергетичними ресурсами, крім того, якщо він потрапить у сферу впливу Моск­ви, то незалежність Середньої Азії стане фікцією.

Туреччина та Іран прагнуть установити свої сфери впливу в Каспійсько-Середземноморському регіоні, використовуючи втра­ти Росії. З цієї причини їх можна було б вважати геостратегічними агентами, однак значні внутрішні проблеми обмежують їхні зовнішні можливості. Крім того, вони є суперниками і зводять нанівець вплив один одного.

Південна Корея — геополітичний центр Далекого Сходу. Її тісні контакти зі США дають останнім змогу відігравати роль щи­та для Японії, а це перешкоджає їй перетворитися на незалежну і могутню військову державу без потужної військової присутності США. Будь-яка зміна статусу Японії є небажаною для США.

Список центрів не є постійним. До нього можна було б дода­ти Тайвань, Таїланд, Узбекистан, Казахстан, Пакистан, а в інших регіонах — Мексику, Венесуелу, Бразилію, Нігерію тощо.

 

3.5. «Центри сили» і геоекономічні полюси А. Беттлера. Чіткий взаємозв'язок між економікою і політикою просте­жується у визначенні дієвих акторів світової політики канадцем А. Беттлером.

Єдиним «центром сили» (зовнішньоекономіч­ний потенціал має перевищувати потенціал конкурента вчетверо) сучасного світу вважаються США. Однак, якщо брати до уваги су­марні показники в рамках ЄС, то позиція США не є такою пе­реконливою, а по деяких позиціях вони значно поступаються. США ніби «розчинилися» у глобалізаційних процесах, які, на їхню думку, вони контролюють. Насправді ж поступово втрача­ють здатність орієнтуватися в сучасному світі. Європі ж удалося зберегти національну та культурну ідентичність. Але, на щастя для США, Європа поки що не єдина в політичному відношенні.

Серед геоекономічних полюсів (такий полюс відрізняється від інших геоекономічних суб'єктів перевагою власної економічної потуги як мінімум удвічі) автор називає Бразилію, Мексику, Нігерію, Польщу, Південну Африку.

 



mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2023 год. (0.016 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал