Трансформації міжнародних систем

Набір принципів та норм міжнародного права за­лежить від типу міжнародної системи, які динамічно змінюють одна одну протягом існування людства. До Другої світової війни існувала мультиполярна; кінець 40-х — кінець 80-х років — жорстка та гнучка біполярні; з кінця 80-х років — однополярна. За логікою речей, нині світ пережи­ває етап становлення багатополярної системи і можливої переструктуризації геополітичної картини світу.

На нинішньому етапі політика більшою мірою, ніж будь-ко­ли, залежить від економіки (основна теза геоекономіки). Супут­ня глобалізації хвиля активного впровадження демократичних стандартів, ідейного плюралізму та багатопартійності наприкінці 80-х — на початку 90-х років охопила всі континенти. Лише по­одинокі держави «утрималися» від загальної демократизації і є на сьогодні головними об'єктами ідеологічного чи військового пре­сингу з боку США та їхніх союзників (Ірак, Іран, Судан, Аф­ганістан, Куба, Білорусь, КНДР та ін.).

Ієрархічна система світовлаштування, що прийшла на зміну біполярній, здавалося б, найбільшою мірою може забезпечити стабільність міжнародного життя. Справді, припинилися пери­ферійні конфлікти між двома світовими системами. Більшість збройних конфліктів початку XXI ст. — це внутрішні конфлікти, в яких центральній владі держави протистоїть етнічна, соціальна чи релігійна група власного населення (Боснія та Герцеговина, Велика Британія, Іспанія, Мексика, Судан, Китай, Ліберія, Ру­анда, ДР Конго, Молдова, Росія тощо).

Однак «жорстке» (війсь­кове) протистояння змінилося «м'яким» (торгівля, фінанси, міг­рація населення, розрив між багатими та бідними). Замість чітко означених супротивників за біполярної системи світ отримав небезпеку екологічної катастрофи, міжнародні терористичні та мафіозні угруповання тощо. Крім того, нині відсутні загальноприйняті правила гри на світовій арені. Одночасно діють суперечливі настанови, що посилюють ситуацію невизначеності та конфліктності.

Не до кінця усвідомленими залишаються і наслідки зламу протистояння по осі «Схід — Захід», серед яких В. Колосов зазначав такі:

• геополітична структура світу ускладнилася. На політичній сцені виникли нові центри сили. Інтернаціоналізація світово­го господарства робить світ більш однорідним, космополітич­ним, однак породжує й жорстку реакцію у вигляді націо­налізму, сепаратизму, увиразнюючи цивілізаційні й культурні
відмінності між країнами і регіонами;

• поставлено під сумнів стабільність усієї системи міжнародних
кордонів і поняття територіальної цілісності держави;

• ядерна зброя як фактор могутності втратила свої позиції, і володіння нею не гарантує миру (формування ядерного клубу: США — 1945, СРСР — 1949, Велика Британія — 1952, Франція — 1960, Китай — 1964, Індія — 1974);

• прискорилися деградація одних країн і підвищення статусу інших, формування і перебудова міжнародних союзів. За цих умов багато країн (зокрема країни Центральної Європи) змінюють свої геополітичні коди;

• набір акторів, що діють на міжнародній арені, значно розши­рився за рахунок міждержавних блоків, які функціонують на економічній та цивілізаційній основі, етнічних, релігійних та інших неурядових організацій;

• немає міжнародно-правової інфраструктури, адекватної змі­нам — Рада Безпеки, НАТО, ОБСЄ та інші організації ефек­тивно діяли за умов біполярного світу, але мало пристосовані до сьогодення;

• посилилася взаємозалежність політичних подій на різних просторових рівнях, від локального до глобального.