Британська школа

Британська школа геополітики є спорідне­ною з американською, до того ж вона стала базою для формуван­ня американського атлантизму, політики США та НАТО у XX ст. Одним із засновників науки та найвизначнішим геополітиком вважається Хелфорд Маккіндер (1861 — 1947). У доповіді «Гео­графічна вісь історії» (1904) (серед інших праць: «Британія та Британські моря», 1902, «Демократичні ідеали та реальність», 1919, «Завершеність Земної кулі та набуття миру», 1943) він ви­клав власне бачення історії та географії світу, яке визначило розви­ток геополітики XX ст. загалом.

Згідно з Х. Маккіндером, світова історія є результатом конф­ронтації континентальних та океанічних держав. Схема Х. Маккін­дера базується на ієрархії планетарного простору через систему концентричних кіл (рис. 3).

Центральне положення займає «осьовий ареал» («географічна вісь історії»), межі якого автором не уточнювалися і змінювалися з праці до праці, однак переважно ототожнювалися з Російською імперією (СРСР). Берегові просто­ри Євразії, які являють собою зону найінтенсивнішого розвитку цивілізації, формують «внутрішній (окраїнний) півмісяць». Вели­ка Британія, Японія та позаєвразійські простори планети входять до «зовнішнього (острівного) півмісяця».

В 1915 р. британський географ Дж. Фейгрів назвав цю теорію теорією Хартленду (Серцевинної землі). Важливим структурним елементом моделі є Світовий острів, який складається з Європи, Азії та Африки. Геополітичну максиму Х. Маккіндера висловлено у праці «Британія та Британські моря»: «Той, хто контролює Східну Європу, керує Хартлендом; хто керує Хартлендом, домінує над Світовим островом; хто домінує над Світовим островом, керує світом».

Рис. 4. Геополітична модель Х. Маккіндера

Головний висновок: розпочинається період зльоту континентальних держав та занепаду морських. Х. Маккіндер головним практичним завданням геополітики вважав максимальне знесилення «осьового ареалу», недопущення його блокування з іншими континентальними державами, особливо Німеччиною або арабським світом, та максимальне поширення впливу «зовнішнього півмісяця» на берегову зону Євразії. В 1943 р. вчений запропонував концепцію північного ат­лантизму, яка базувалася на недовірі СРСР.

Важливим внеском Х. Маккіндера у розвиток науки став за­пропонований ним поділ геополітичної історії світу на:

• доколумбовий (народи «внутрішнього півмісяця» живуть під постійною загрозою завоювання народами «осьового ареалу»),

• колумбовий (народи «внутрішнього півмісяця» завойовують невідомі їм прос­тори планети, формуючи «зовнішній півмісяць»);

• постколумбовий (відсутність незайнятих земель спричинює світові війни, а нові транспортні технології зміщують геополітичний вектор у бік континентальних держав) періоди.

Загалом уся наукова діяль­ність ученого була підпорядкована висвітленню взаємозалеж­ності просторових відносин та історичної зумовленості: історія людства є частиною життя світового організму.

Вагомий внесок у становлення геополітики зробили британці:

· Д. Паркер — вважав геополітичний процес не стихійною взаємодією багатьох чинників, а еволюційним процесом, зу­мовленим об'єктивними закономірностями формування геополітичного простору, ускладненим до того ж багатофакторністю історії людства;

· П. Тейлор — виділив 4 генералізовані ери колоніальної активності та цикли світової гегемонії Нідерландів, Британії та США. Гегемонія базується на світовій монополії у вироб­ничій, торговельній та фінансовій сферах;

· А. Тойнбі — виділив 115—120-річні цикли «світових війн».