Основні поняття і категорії геополітики

Про рівень сформованості будь-якої науки свідчить ступінь розробки її поняттєво-термінологічного апарату. Геополітична термінологія дедалі глибше проникає в усі сфери життя. Формування теорії геополітики та її поняттєво-термінологічного апарату можливе в руслі розвитку академічної геополітики.

Після компрометації геополітики представниками німецької школи у 30—40-х роках XX ст. західні вчені відкинули сам термін «геополітика» і стали розвивати майже ті самі концепції в рамках геостратегії. Нині геостратегія — провідне поняття геополітики, в основі якого лежить зумовленість напряму зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних дій суб'єкта географічними, передусім природно-географічними, чинниками та його геоположенням. В широкому розумінні геостратегія є мистецтвом реалізації політичної або іншої діяльності суб'єктами геополітики в умовах геопростору.

Хоч якими б чинниками — природничими чи суспільними — зумовлювалася позиція держави у світовій ієрархії, важливим мо­ментом її існування є геополітичне положення державної тери­торії.

Щодо позиціонування держави у відносинах з іншими акторами вживають термін геополітичне становище.

Геополітична доктрина — це модель розуміння чинників структури територіально-політичного світоустрою та напрямів політичної діяльності й аналізу, що спираються на географічні реалії (М. Дністрянський, 2003). Поряд із науковим характером слід відзначити суб'єктивність, ідеологічну заангажованість та навіть містичність, властиві геополітичним доктринам, які є методологічною базою прикладних розробок.

Більшість геополітичних доктрин є втіленням інтересів: національних, державних, коаліційних, приватних. Усі вони різнопланові, однак зазвичай лежать у площині збереження незалежності й цілісності держав, забезпечення виживання націй та процвітання громадян, розширення політичного та економічного впливу, досягнення певної приватної мети. Головне завдання їхнього втілення — цілеспрямоване зміцнення геополітичного становища та геоекономічної потужності акторів. Ще півтори сотні років тому прем'єр-міністр Великобританії лорд Г. Пальмерстон наголошував: «У держави немає ні постійних друзів, ні постійних ворогів, у неї є лише постійні інтереси».

Національні та державні інтереси цілком збігаються лише за умови існування реального громадянського суспільства в однонаціональній державі. Лише в такому разі справедливим буде твердження, що «національний інтерес — це інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізу­ються через політичну систему, він поєднує інтереси кожної людини, інтереси національних, соціальних, політичних груп та інтереси держави» (В. Мадіссон, В. Шахов, 2003).

Формування напряму зовнішньої стратегії держави має узгоджу­ватися з її геополітичним кодексом. Геополітичний код (кодекс) — «це сукупність стратегічних уявлень, які формує уряд (країна)про інші держави при розробці своєї зовнішньої політики» (В. Колосов, М. Мироненко, 2002).

Геополітичні коди містять: визначення державних інтересів, ідентифікацію зов­нішніх загроз цим інтересам, можливі варіанти реагування та їх обґрунтування. Незважаючи на те, що кожна держава вибудовує власний код, вони можуть перекликатися, взаємодіяти і заходити в суперечку один з одним. Залежно від гео­політичного становища держава може мати місцевий, регіональ­ний, глобальний геополітичний кодекс або їх поєднання.

Одна із сутнісних категорій геополітики, що тісно переплі­тається з державними інтересами, — це категорія експансії. Оскільки геополітика має слугувати національним інтересам держави, то геополітичні концепції покликані виправдовувати її експансію.

Геополітичні концепції останніх років наголошують, що гегемонія (лідерство) базується на економічному верховенстві. У зв'язку з цим основним видом експансії нині є економічна, яка доповнюється і посилюється інформаційною, культурно-цивілізаційною, релігійною, політичною, відсуваючи на другий план військову. Концепція суцільного контролю змінилася концепцією контролю над «лініями» — комунікаціями, матеріально-речовими й інформаційними потоками та над геополітичними базами.

В результаті поєднання геополітичних полів ключових геополітичних акторів формується баланс сил як іманентна характеристика певного історичного етапу розвитку. Механізми форму­вання балансу сил залежать від волі геостратегічних гравців і ти­пу міжнародної системи. І хоч після Віденського конгресу (1815 р.) почалися пошуки моральних та юридичних норм і принципів розбудови міжнародних відносин, усе ж головним чинником у формуванні світової ієрархії залишається військова могутність.

Стабільна гео­політична структура світу, яка відображає баланс сили на пев­ному історичному етапі, дістала назву світосистеми.

Гео­політика як наука суспільна широко використовує категорії соціології, політології, культурології, демографії (етнос, нація, цивілізація, ідентичність тощо), адаптуючи їх до потреб геополітичного дослідження.

Генераторами стабілізації або зміни геополітичної структури світу є суб'єкти геополітичного планування. Незаперечні й головні суб'єкти геополітики — держави (імперії). З ними пов'язані такі ключові поняття геополітики, як геостратегічні гравці та гео­політичні осі.

Геостратегічні гравці, за З. Бжезінським, — «це держави, що мають спроможність і національну волю застосовувати силу чи вплив поза своїми кордонами для того, щоб змінити наявний геополітичний стан справ», а геополітичні осі — «це держави, чия вага походить не з їхньої сили і мотивації, а радше з вад розта­шування та з наслідків їхніх потенційно вразливих умов для по­ведінки геостратегічних гравців».

Держави як суб'єкти міжнародного права можуть виступати ініціаторами створення регіональних або міжнародних організацій, на які також поширюється геополітична суб'єктність.

На рубежі XX—XXI ст. поряд із державами новими і цілком самостійними суб'єктами геополітичної структури світу стали транснаціональні компанії (ТНК), а їх протистояння та економічна експансія вже визначають співвідношення сил на регіональному і глобальному рівнях. Геополітична структура світу дедалі більшою мірою реагує на інтереси недержавних суб'єктів: ТНК, різноманітних об'єднань громадян (політичні рухи й організації, антиглобалістські рухи тощо), терористичних груп та окремих лідерів.

Усіх учасників міжнародного політичного процесу незалежно від поширення на них міжнародного права в системі міжнародних відносин називають акторами.

Поле взаємодії — це виокремлений на основі поєднання (накладання) геостратегій заінтересованих акторів сегмент суспільної діяльності, який взаємодіє з певним географічним простором.

Поля взаємодії за провідною функцією можуть бути економічними, політичними, військовими, ідеологічними, цивілізаційними, екологічними тощо або інтегральними.