Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Американська школа






Американська школа є найвагомішою і за кількістю геополітиків, і за чисельністю течій. Найбільший вплив на формування американської військової стратегії та зовнішню політику США протягом усього XX ст. справляли ідеї Альфреда Таєра Мегена (1840—1914), викладені у працях «Вплив морської сили на історію (1660—1783)» (1890), «Вплив морської сили на Французьку революцію та Імперію», «Зацікавленість Америки в морській силі сьогодні та в майбутньо­му» (1897), «Морська сила та її відношення до війни» (1905) то­що. Історик і професійний військовий А. Меген не вживав терміна «геополітика», однак методика його аналізу і головні висновки цілком відповідають професійному геополітичному підходові.

А. Меген, по-перше, виділив 6 критеріїв, які визначають геополітичний статус держави. Серед них:

· географічне положення, насамперед відкритість держави морям та доступність морських комунікацій. Протяжність сухопутних кордонів, здатність контролювати стратегічно важливі регіо­ни. Здатність флоту до оборони і війни з ворогом;

· морфологія державної території, передусім морських узбереж, та кількість портів;

· протяжність берегової лінії;

· кількість населення держави, особливо в контексті можливості будувати та обслуговувати флот;

· національний характер, насамперед здібність до торгівлі;

· політичний характер правління, від якого залежить спряму­вання кращих природних та людських ресурсів на створення морської сили.

По-друге, висунув ідею переваги морської держави над конти­нентальною (латинської раси над слов'янською). Морсь­ку силу держави формують військовий та торговельний флоти і військово-морські бази. Військово-морський флот виступає лише гарантом свободи морської торгівлі.

По-третє, одним з першим виділив планетарні геополітичні структури, передбачивши домінування США у «північній конти­нентальній на півсфері» та світі загалом. Для цього на першому етапі США необхідно інтегрувати довкола себе всю Західну півку­лю. Боротьба США з Росією, Китаєм, частково Німеччиною — голов­не стратегічне завдання морської цивілізації (передусім американо-британського альянсу). З цією метою він запропонував пере­нести на планетарний рівень «принцип анаконди», який передба­чав блокування доступу супротивника до морських узбереж та створення перепон на шляху утворення ворожих коаліцій. Ця ідея була втілена США в концепції «передових рубежів» (1981).

Серед чинників, які применшують значення висновків А. Ме­гена: зростання військово-стратегічного значення повітряного ба­сейну; розвиток ядерної зброї; зменшення ролі національних кор­донів; відсутність на практиці суто морських або континенталь­них держав.

Послідовник А. Мегена Ніколас Спікмен (1893—1944) розгля­дав геополітику як найважливіший науковий інструмент міжна­родної політики, що дає змогу розробити найефективнішу стра­тегію безпеки. Важливу роль у формуванні політики він відводив географічним чинникам. Найважливіші праці: «Американська стратегія у світовій політиці: Сполучені Штати і баланс сили» (1942), «Географія світу» (1944). Н. Спікмен запропонував власний варіант геополітичної бу­дови світу (рис. 2).

Рис. 3. Геополітична модель Н. Спікмена

Запорукою світового панування є «внутрішній півмісяць» (Rimland), а не «осьовий ареал» (Нeartland), який не має будь-якої геополітичної місії. Постулат: «Той, хто домінує над Rimland, домінує над Євразією; той, хто домінує над Євразією, тримає долю світу у власних руках». Rimland має пере­бувати під «інтегрованим контролем» США. Концепція «Хартленд – Римленд» перетворилася на посібник для політиків, згідно з яким Сполученими Штатами щодо СРСР проводилася «політи­ка стримування».

Новим елементом геополітичної картини світу Н. Спікмен виз­нав «Серединний океан». Західна Європа та Східне узбережжя США формують «атлантичне співтовариство», перетворюючи північ Атлантичного океану у «внутрішнє море» найрозвинутішої в усіх відношеннях західної цивілізації. Центральною потугою «нового континенту» автор називає США, закликаючи їх покінчити з ізоляціоналізмом та відводячи Європі роль додатка. І хоча багато передбачень і рекомендацій Н. Спікмена втілились у життя (створення НАТО, «холодна війна», недопущення союзу СРСР — Китай, гегемонія США у світі тощо), у поглинання Сполученими Штатами Західної Європи важко повірити.

Розвинув Н. Спікмен і ідею А. Мегена про геополітичну мо­гутність держави, виділивши вже 10 критеріїв, виходячи з яких слід її оцінювати. А саме: поверхня території, природа кордонів, чи­сельність населення, наявність корисних копалин, рівень еко­номічного і технологічного розвитку, фінансова забезпеченість, етнічна однорідність, рівень соціальної інтеграції, політична ста­більність та національний дух. Маючи низький сумарний результат, держава повинна шукати союзу із сильнішим суб'єктом..

А. Меген та Н. Спікмен є засновниками і найяскравішими представниками американського атлантизму. Серед американсь­ких геополітиків першої половини XX ст. варто відзначити також І. Боумена, Г. Вайджерта, Р. Страуса-Хюпе, В. Стефенссона, О. Латімора, Д. Вілсі, А. Шлезінґера. Їхній інтелектуальний по­тенціал було спрямовано на обґрунтування ідеї відмови США від концепції ізоляціонізму, поширення їх впливу на ключові регіони світу, посилення ролі авіації в міжнародній політиці.

Весь подальший розвиток американської школи геополітики пов'язаний з інтерпретацією зна­чення «осьового ареалу» для історії людства (західної цивілізації). У цьому напрямі працювали:

Д. Кеннан («Початки радянської поведінки», 1947) — розгля­нув причини непоступливості СРСР після Другої світової війни, запропонував основи " політики стримування" та пе­редбачив крах цієї держави в результаті незаконної передачі влади; концепція різноманітності світу;

Д. Майнінґ («Хартленд і Римленд у євразійській історії», 1956) — розвинув культурологічний аспект геополітики США («два блоки — дві політики»); розрізняв два Римленди (морський та континентальний), відповідно виділяв «берегові зони», орієнтація яких важливіша за позицію «осьового ареалу»;

І. Юрк («Географічна вісь історії», 1956) — на основі кла­сифікації «берегових зон» Майнінґа побудував історичну мо­дель, у якій головну роль відіграють прибережні цивілізації, від яких культурні імпульси надходять углиб континенту;

С. Коен («Географія і політика у поділеному світі», 1963) — запропонував поліцентричну та ієрархічну геополітичну мо­дель світу, зробивши крок до геополітики взаємодії;

Дж. Ґеддіс («Стратегія стримування», 1982) — прихильник практичної геополітики, який вбачав головне її завдання в розробці геополітичних кодів;

Г. Кіссінджер («Дипломатія», 1997) — автор доктрини «linkage» (аналог «анаконди»), яка наголошувала на тому, що стратегія СІІІА має бути спрямована на здобуття контролю й об'єднання дисконтинуальних зон за умови витіснення СРСР від узбе­режжя морів.

В 60-х роках XX ст. формується американська школа геополітики, яка звела ранг науки до статусу геополітичної доктрини.

Розпад соціалістичного табору та окремих соціалістичних держав позначив перемогу атлантистської стратегії та пошук но­вих геополітичних моделей. Наприкінці XX ст. на його основі формується неоатлантизм, зміст якого під іншим ракурсом становить усе та ж конфронтація з «осьовим ареалом».

Серед оригінальних ідей: поняття «контрфактуальної історії» та «атомної дипломатії» Г. Алперовіца; теорія доміно В. Ростоу, М. Тейлора та Р. Макнамари; концепція «динамічного стриму­вання» К. Ґрея, який одним з перших геополітиків відмітив тен­денцію переходу від біполярного до мультиполярного світу; поділ світу на Північ та Південь Р. Волтерсом тощо.

Яскравим представником неоатлантизму та цивілізаційної гео­політики є Семюел Хантінгтон («Протистояння цивілізацій», 1993), який поділив світ на «Захід і решту». Виокремивши 8 цивілізацій, він наголошує на тому, що перемога «таласократії» є уявною і тимчасовою, оскільки розвиток решти цивілізацій бу­де зорієнтований у відмінному від атлантизму та цивілізації За­ходу напрямі. На тлі зменшення ролі держав-націй протистоян­ня цивілізацій є майже неминучим, а окремі конфлікти вже нині мають цивілізаційний характер, тому Захід повинен:

· забезпечувати тіснішу співпрацю між північноамериканською і європейською складовими західної цивілізації;

· інтегрувати до Заходу близькі в культурному відношенні держави Центральної Європи та Латинської Америки;

· забезпечити тісніші взаємовідносини з Японією та Росією;

· запобігти переростанню локальних конфліктів між цивілізаціями у глобальні війни;

· обмежити воєнну експансію конфуціанських та ісламських країн (найвірогідніші супротивники — Китай, Ірак, Лівія, Іран тощо);

· призупинити згортання збройних сил та забезпечити військову перевагу на Далекому Сході та в Південно-Західній Азії;

· підтримувати орієнтовані на Захід складові інших цивілізацій.

Цивілізаційна геополітика хоча й відійшла від дуалізму, од­нак і надалі розвивається у конфронтаційному руслі.

Якщо для С. Хантінгтона Хартленд вже не несе в собі загро­зи для Заходу, то П. Вольфовіц і надалі найвірогіднішим против­ником вважає Росію, проти якої варто створити «санітарний кор­дон» або принаймні запобігти виникненню в Євразії стратегічної сили, що здатна протидіяти США. Однак позиція усіх неоатлантистів збігається в тому, що перемога у «холодній війні» не змен­шує загрози для Заходу, тому планетарний дуалізм залишається головною парадигмою і для початку XXI ст.

Забезпечити теоретико-методологічні підвалини гегемонії (лі­дерства) США у творенні єдиного світу покликані представники мондіалізму. Над розробкою повної уніфікації планети і створен­ням Світового Уряду в США працювали і працюють Рада з між­народних відносин та Фонд Карнеґі за всесвітній мир, Більдерберґський клуб, Тристороння комісія (Трилатераль), Фонд Сороса, які залучають до себе найкращих геополітиків, зокрема З. Бжезінського, Г. Кіссінджера.

Збіґнєв Бжезінський стояв біля початків «теорії конвергенції» — найбільш пацифістської версії мондіалізму. Ця теорія пропонува­ла уникнути «холодної війни» шляхом створення культурно-іде­ологічного типу цивілізації, який був би проміжним між соціалізмом і капіталізмом, між атлантизмом і континенталізмом, і передбачала спільне керівництво планетою Москвою та Вашингтоном. У 90-х роках З. Бжезінський уже більше уваги приділяв темі збереження гегемонії США у світі, який глобалізується, тому акцент робився на запобіганні посиленню ролі геостратегічних агентів Євразії або їх блокуванні.

Основні праці З. Бжезінського: «Велика шахівниця» (1997), «Вибір: світове панування чи глобальне лідерство» (2004).

Важливим етапом у розвитку американської геополітики вважається концепція глобального уніполя А. Страуса.

На основі теорії циклів економічного розвитку М. Кондратьєва в геополітиці кінця XX ст. сформувалася циклічна парадигма. Найвідомішими її прихильниками з числа американських дослідників є І. Валлерстайн (виділяє нідерландський, британський та американський цикли світової гегемонії і наполягає на тому, що й не існує тісної кореляції між економікою і політикою, П. Кеннеді (ідея «про імперське наднапруження»); Дж. Модельські та В. Томпсон (визначили «цикли лідерства», кожен з яких має етапи навчання та занепаду. Основу глобального лідерства формують мобільні військові сили, передова економіка, відкрите суспільство, нововведення, які адекватно реагують на світові проблеми).

Дж. Еґньюта С. Кобріджвважають, що визначальним чинни­ком зміни циклів світової гегемонії є економічний, зокрема по­силення взаємозалежності сучасного світу. Таким чином вони за­початкували геополітичну економіку. З кінця XX ст. розвиваєть­ся ідея про перехід міжнародних відносин з геополітичної на геоекономічну парадигму, тобто зміщення конфліктної логіки у сферу економіки. Її представниками в США є також Е. Люттвак, Ф. Фукуяма.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал