Проголошення незалежності України

Події серпня 1991 р. в Москві і в Україні. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Становлення Укр. державності. Референдум 1 грудня 1991 р. та вибори першого Президента незалежної України.

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

Основними чинниками, що сприяли незалежності України, були міжнародні, регіональні і національні фактори. До перших належать: поразка соціалістичної світової системи у " холодній війні"; втрата контролю за подіями в країнах соціалізму з боку країн Заходу; спалах міжнародних регіональних конфліктів, які відволікли увагу світового співтовариства від подій у СРСР (згадайте лише виступ М. Горбачова у зв'язку з початком війни у Перській затоці і наростання воєнного конфлікту в Югославії).

Регіональними факторами, що сприяли нам, була політична і економічна криза в СРСР; втрата Москвою контролю за становищем на місцях; майже всі союзні республіки заявили про вихід з СРСР, особливо після невдалого путчу; проімперські дії нових керівників РРФСР, які заявили себе правонаступниками СРСР, прискорили " парад суверенітетів".

Третьою групою факторів, які сприяли процесам державотворення, були національні. Серед них — існування в Україні системи ще радянських органів державного управління, а також бажання київської номенклатури позбутися московської влади. Звичайно ж, дуже важливе значення мала активізація національно-демократичного крила політичних організацій України.

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Спроби кремлівської верхівки врятувати радянську Імперію.

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р.здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили " врятування єдиної держави".

Із усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. Вже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.

Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим у ньому.

У цих умовах Верховна Рада УРСР ^ 24 серпня 1991 р. прийняла історичним документ - " Акт проголошення незалежності України". Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава - Україна. ЗО серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.

Одночасно з референдумом, 1 грудня 1991 р. відбулися вибори Президента України. 5 грудня 1991 р. на урочистому засіданні Верховної Ради України Л. Кравчук склав присягу Президента України.

106. Кома́ ндно-адміністрати́ вна систе́ ма — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні:

1)суворий централізм господарського життя на базі державної власності;

2)використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;

3)панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

Ринкова економіка — економіка, організована на основі ринкової саморегуляції, при якій координація дій учасників здійснюється державою, а саме законодавчої та судової владою безпосередньо, а виконавчої тільки опосередковано, шляхом запровадження різних податків, зборів, пільг тощо. Це економіка, в якій тільки рішення самих покупців, постачальників товарів і послуг визначають структуру розподілу.Ринкова економіка — економіка, заснована на принципах вільного підприємництва, договірних відносин між господарюючими суб'єктами:

1)у будь-якій економіці присутнє різноманіття форм власності, як мінімум дві: державна і приватна;

2)ринкове ціноутворення не припускає будь-яке втручання держави;

3)будь-яке втручання держави в економіку є обмеженим.

Централізована економіка принципово відрізняється від ринкової системи.

По-перше, в ній мала місце сувора централізація в розподілі ресурсів і результатів виробництва. Якщо в умовах ринкової економіки ресурси розподіляються головним чином через ринковий механізм взаємовідносин споживачів і виробників, то в командній економіці цю роль виконує держава. Державними органами розподіляються і вироблені товари.

По-друге, мала місце абсолютизація державної власності. Державна власність становила понад 90 відсотків. Треба відзначити, що одержавленість стосувалася і недержавної власності. Формально колгоспно-кооперативна власність вважалася колективною, а фактично нею розпоряджалися державні органи, вони визначали де, коли, скільки і чого треба сіяти, коли збирати. Держава була єдиним покупцем сільськогосподарської продукції, яка реалізувалася за державними цінами.

По-третє, фактично не допускалося приватне підприємництво. Всю організацію виробництва взяла на себе держава. У деяких країнах підприємництво дозволялось, але в незначних розмірах. Усі економічні ресурси були монополізовані державою. Ефективність виробництва була низькою, оскільки не було зацікавленості працівників у її підвищенні.

Позитивним у командно-адміністративній економіці можна вважати те, що шляхом концентрації зусиль на конкретних напрямах командно-адміністративна система могла забезпечити досягнення поставлених цілей і досягти високого рівня, наприклад, у галузі космонавтики, ядерного озброєння та деяких інших напрямах діяльності. Тривалий час забезпечувалася стабільність розвитку економіки, зростання доходів населення. Кожному Гарантувалася робота, хоч не завжди нормальною була оплата.

Але тоталітарна система виключала можливість існування приватної власності на економічні ресурси, наймання робочої сили. Усіма ресурсами розпоряджався державний апарат.

Панівні форми господарювання гальмували підвищення ефективності виробництва, не було стимулів до економії. Зростання виробничих можливостей мало місце тоді, коли були наявні фактори екстенсивного зростання, тобто була можливість залучення у виробництво нових ресурсів. Але потенціал екстенсивного зростання був обмежений. Мало місце соціальне утриманство. Оплачувалася будь-яка діяльність. Історичний досвід показав обмеженість цієї системи.