Якого гетьмана і чому називають «сонцем доби Руїни»?

Руїна: причини, ознаки, наслідки.

Руї́ на — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

Причини:

відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті

глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики

егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих

перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687.

Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І.

Якого гетьмана і чому називають «сонцем доби Руїни»?

Доба Руїни (1657 -1676) була надзвичайно важким періодом для України, тому що після смерті Богдана Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Почалась боротьба за владу між представниками козацької верхівки, поділ України та втручання у її внутрішні справи іноземних держав (Московії, Речі Посполитої, Туреччини), тому саме цей час народ втратив віру створити свою державу та зазнав багатьох страшенных людських, матеріальних та духовних втрат.

У часи Руїни при влади було багато гетьманів: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Іван Самойлович, Лівобережні гетьмани: Іван Брюховецький, Дем'ян Многогрішний та Правобережні: Павло Тетеря, Петро Дорошенко. Всі вони були талановитими козаками, але більшість з них не боролася за права рідної землі, бо ставила державні інтереси вище від кланових та особистих. Відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами, слабкі державницькі традиції, низький рівень політичної свідомості українців, соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті) - це все перешкоджало зміцненню та возз’єднанню України.

Нове становище, що склалося після укладення Андрусівського перемир’я, вимагало від українства згуртованості у відстоюванні власних інтересів. Для проведення такої лінії потрібна була сильна особистість, тому новим гетьманом став Петро Дорошенко (1665 – 1676). Серед провідників козацької держави тієї доби постать гетьмана П. Дорошенка є найяскравішою.

Дорошенко виявився дуже хоробрим та здібним полководцем, а також розумним політиком. Він був патріотом України, тому хотів навести в ній лад, оборонити від ворогів та об’єднати її, саме тому його прозвали «сонцем доби Руїни». Гетьман дбав про людей та проявляв увагу до простого народу – він часто скликав загальні ради, на яких питав думку населення, щодо важливих політичних питань. Також заслуговує поваги розуміння гетьманом необхідності надійної збройної сили – він створив постійне 20-тисячне військо відданих йому відчайдух. Протягом свого гетьманування Петро Дорошенко брав участь у ряді воїн, як з Польшею, та з Московією: російсько-польській війні (1654 -1667 рр.) українсько-польській війні (1666-1671рр.), українсько-московській війні (1665 -1676 рр.), польсько-турецькій війні (1672-1676 рр.).

Гетьман боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах. Він був поборником ідеї сильної, самостійної, соборної України. Незважаючи на його помилки і невдачі, він був справжньою особистістю, поважав народ та ніколи не мав бажання отримати особисту вигоду, ним керували щирість та відкритість простому народові. Саме за все це люди і прозвали його «сонцем доби Руїни»