Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Методика виконання 3 страница
Олієпродуктовий підкомплекс України є одним із провідних у формуванні внутрішнього ринку аграрно-продовольчої продукції та валютних надходжень і характеризується вищою порівняно з іншими галузями ефективністю виробництва, залишаючись чи не єдиним в АПК прибутковим, хоча врожайність культури соняшника значно коливається за роками і областями (Статистичний щорічник України). У цілому в господарствах України у відходи потрапляє понад 10 % валового збору насіння, або втрачається урожай однієї з таких областей, як Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Херсонська. Практично кожний десятий засіяний гектар соняшникової площі в Україні втрачається, що становить понад 340 тис. гектарів. Основною причиною є недотримання технології вирощування соняшника, що зумовлено відсутністю належних економічних умов, незабезпеченістю матеріально-технічними ресурсами через дефіцит коштів. Як наслідок, шкідники і хвороби соняшника набагато погіршують якість насіння, спричиняють значні втрати, що проявляється у рівні врожайності культури. На ефективність виробництва насіння соняшника позитивно вплинуло прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» від 11 липня 2001 р., в якому ставки експортного мита на насіння соняшника встановлено у розмірі 17 % митної вартості товару. Основною метою закону є легалізація ринку олійного насіння, збільшення обсягів його переробки на власних потужностях, забезпечення внутрішніх потреб держави в олієжировій продукції та раціоналізації структури експорту. Реальним шляхом підвищення врожайності соняшника є формування сприятливих економічних умов функціонування ринку насіння соняшника. Важливою умовою на даний час залишається забезпеченість сільськогосподарських підприємств якісним насіннєвим матеріалом. Широке впровадження у виробництво сучасних високопродуктивних гібридів, що характеризуються високим потенціалом урожайності (понад
Важливою продовольчою, технічною і кормовою культурою для України є картопля. Як продукт харчування вона посідає друге місце після зернових. У період реформування сільськогосподарських підприємств ця галузь, як і овочівництво, зосередилась переважно у приватному секторі. Основні тенденції розвитку цієї галузі можна прослідкувати за статистичним щорічником України. Овочі використовують у свіжому вигляді для харчових цілей, а також як сировину для переробної промисловості (для квасіння, соління, консервування). Основні економічні показники галузі наведені у статистичному щорічнику України.
У загальних витратах на виробництво продукції тваринництва найбільшу питому вагу займають корми – від Для забезпечення високої продуктивності тваринництва і птахівництва в умовах приватної власності і ринкових відносин необхідно мати високоінтенсивне кормовиробництво, яке б повністю задовольняло потребу в кормах і розвивалося випереджаючими темпами порівняно із зростанням поголів’я худоби та птиці. Доцільно розглянути визначення такого поняття, як кормова база (див. терміни і поняття), її структуру, джерела надходження кормових ресурсів (польове кормовиробництво, природні сіножаті та пасовища, відходи переробної промисловості, покупні корми). Слід звернути увагу, що пропозиція кормів формується за рахунок залишків їх у попередньому році, обсягів їх виробництва у поточному році та імпортних надходжень, зокрема зернофуражу, білкових і небілкових кормових компонентів. Основою пропозиції кормів є їх виробництво в аграрному секторі, яке формується підприємствами різних форм власності. Попит на корми визначається економічним станом суб’єктів господарювання та рівнем споживання населенням тваринницької і птахівничої продукції, станом розвитку цих галузей. Це зумовлює потребу в кормах, яка залежить від наявності поголів’я худоби і птиці та досягнення ними певного рівня продуктивності. Однією із складових попиту є також їх експорт (зернофураж, білкові компоненти промислового виробництва) та використання на господарські цілі (солома). Рослинні корми і кормовий білок є центральною ланкою у формуванні кормових ресурсів, головною умовою повноцінної годівлі та високої продуктивності тварин і птиці, хоча за сучасним уявленням про повноцінну годівлю, необхідно контролювати раціони майже за 70 поживними речовинами і елементами живлення, а в раціонах жуйних тварин – не менш як за 24–35 показниками. Швидке розмноження та висока продуктивність тварин і птиці можливе лише за повноцінної їх годівлі. Першим і основним джерелом білка та кормів для травоїдних тварин були і залишаються різноманітні трави й травосуміші. Для одержання високої продуктивності тварин і птиці в раціони включають концентровані корми, зокрема кормове зерно та шроти білково-олійних культур. В Україні у весняний та літній періоди зелені корми, як правило, збалансовані за протеїном, часто навіть мають його надлишок, а в зимовий – відчувається гостра його нестача. При незбалансованій годівлі, або дефіциті у раціоні 25 % протеїну, що нерідко спостерігається в господарствах, недобирається 35 % продукції, витрати кормів зростають у За науково обґрунтованими нормами годівлі, на одну кормову одиницю в середньому повинно припадати: ü у молочному скотарстві 105–110 г протеїну, ü у свинарстві 115–120 г, ü у птахівництві 130–135 г. При дефіциті протеїну спостерігаються найбільші перевитрати інших, часто найцінніших кормів, зокрема концентрованих. В Україні через недосконалу структуру посівів, недооцінку ролі кормових культур майже щорічно спостерігається дефіцит кормового протеїну, внаслідок цього в регіонах стримувалося зростання продуктивності тваринництва і птахівництва. В останні роки мало висівалося високобілкових культур, низькою була їх врожайність, скоротилося виробництво – проблема протеїну ще більше загострилася. Для досягнення високої продуктивності необхідно довести, наприклад, річну норму заготівлі кормів на корову: – при надої молока 4000 кг – до 52 ц; – при надої 5000 кг – до 60 ц; – при надої 6000 – до 65 ц корм. од. і т. д. Для подальшого забезпечення зростання виробництва кормів, підвищення продуктивності тваринництва необхідно здійснити такі заходи: · оптимізувати площі кормових, зернофуражних і зернобобових культур за розмірами і структурою відповідно до поголів’я і прогнозованого підвищення продуктивності тварин; · розширити площі культурних пасовищ і сіножатей за рахунок вилучення з обробітку схилових еродованих земель; · підвищити урожайність кормових культур і якість кормів за рахунок впровадження нових сортів, освоєння сучасних технологій, внесення добрив, застосування засобів захисту; · забезпечити комбікормову промисловість кормовим зерном, шротами, вітамінами, мінеральними добавками, щоб повністю задовільнити потребу в комбікормах; · максимально підвищити економічну ефективність виробництва і використання кормів у годівлі тварин.
Розкриваючи проблему виробництва продукції рослинництва у зоні радіаційного забруднення, необхідно згадати про чотири групи загальних заходів щодо зменшення надходжень радіонуклідів у кінцеву сільськогосподарську продукцію, а саме: організаційні, агротехнічні, агрохімічні і технологічні. Слід звернути увагу слухачів, що об’єктивними факторами, які насамперед визначають вміст радіонуклідів у продуктах харчування, є тип ґрунту і ступінь його зволоженості. Так, луки, розташовані на торфоболотних перезволожених, а також торфових і дерново-підзолистих супіщаних перезволожених ґрунтах, навіть після їх докорінного поліпшення недоцільно використовувати для виробництва молока і м’яса без проведення комплексу спеціальних заходів. Найкритичнішими є дерново-підзолисті і торфоболотні ґрунти зони Полісся. У чорноземах перехід радіонуклідів у рослини у 20–25 разів менший, ніж у дерново-підзолистих ґрунтів. Дуже важливо у зоні радіаційного забруднення вирощувати рослини, які відрізняються потенційно невисокими рівнями накопичення радіонуклідів, раціонально застосовувати органічні та мінеральні добрива. За розрахованими коефіцієнтами переходу радіоцезію з ґрунту в зерно ранжирований ряд культур за фактором зростання має наступний вигляд: кукурудза, озима пшениця, ячмінь, тритікале, пшениця яра, просо, озиме жито, овес, боби, гречка, соя, горох, люпин жовтий. Різниця у накопиченні радіоцезію в зерні цих культур може бути великою (сягати 20 разів). Тобто найменше накопичують радіоцезій кукурудза, озима пшениця, ячмінь, а найбільше – гречка, соя, горох, люпин жовтий. Рухомість радіонуклідів цезію набагато вища в ґрунті, який має кислу реакцію. Тому внесення вапна з метою нейтралізації ґрунтового розчину – один із найефективніших заходів, що сприяє отриманню екологічно чистої продукції за умов радіактивного забруднення ґрунтів. При внесенні мінеральних добрив важливо дотримуватись правильного співвідношення елементів живлення. Рекомендується азот, фосфор і калій вносити у співвідношенні 1: 1, 5: 2. Луки і пасовища потребують корінного поліпшення (фрезування, переорювання дернини з одночасним виконанням агрохімічних заходів, засівом відповідних травосумішей). Цей досить ефективний захід (окультурення луків і пасовищ) знижує вміст цезію-137 у травах у 2–7 разів, а стронцію-90 у 1, 5–3 рази, особливо, якщо врахувати, що у сучасних умовах надходження кормів із природних угідь є основним засобом радіаційного забруднення молока та м’яса. У цілому ж усі заходи, які підвищують врожайність, сприяють зменшенню радіонуклідів в одиниці маси продукції рослинництва. Згідно із Законом України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” вплив радіаційного фактору на людину підлягає обов’язковій регламентації. Мірою впливу радіації на організм є ефективна доза опромінення. Одним із важливих заходів зменшення доз опромінення населення є встановлення гігієнічних регламентів вмісту радіонуклідів у продуктах харчування та питній воді. З цією метою з 1991 року в Україні були введені тимчасові допустимі рівні вмісту цезію-137, -134 і стронцію-90 в продуктах харчування і питній воді (ТДР-91), орієнтовані на ситуацію, що склалася на той час у сфері агропромислового виробництва у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС. З 1997 року введені постійні нормативи вмісту радіонуклідів у продуктах харчування і питній воді, які є значно нижчими не тільки від тимчасово допустимих, а й нормативних рівнів, які діють у Росії, Білорусії, країнах Східної Європи (табл. 20). Таблиця 20 Допустимий вміст радіонуклідів 137 Cs у продуктах харчування та питній воді (Бк/кг, Бк/л)
Уведення жорсткіших нормативів істотно змінило оцінку радіоекологічної ситуації. Продукція, що раніше відповідала стандартам якості, сьогодні виявляється забрудненою і не може використовуватись як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Проте гарантоване отримання “нормативно чистої” продукції без здійснення заходів щодо зменшення накопичення радіонуклідів у товарній частині сільськогосподарської продукції у багатьох регіонах України досить проблематичне. Виконати цю вимогу під час економічної кризи можна лише за обізнаності і вмілого використання накопиченого досвіду з проведення конкретних заходів, спрямованих на отримання гарантовано чистої сільськогосподарської продукції, що зумовить значно нижчий рівень дозового навантаження на організм людини й обмежить вірогідність виникнення негативних ефектів. План семінарсько-практичного заняття 1. Значення та склад галузі рослинництва. 2. Рівень та завдання розвитку галузі. 3. Ринок галузей рослинництва: а) зернових; б) технічних культур: хмелю, цукрових буряків, льону, соняшника; в) картоплі; г) овочів; д) кормових культур. 4. Особливості ведення галузі в умовах поглиблення екологічної кризи. 5. Шляхи зростання економічної ефективності рослинництва в сучасних умовах.
Терміни і поняття
Запитання до поглибленого вивчення теми 1. Який попит і пропозиція на ринку зернових? 2. Проаналізуйте динаміку виробництва та ефективність зернової галузі України? 3. У чому полягає значення галузі рослинництва та яка її структура? 4. Назвіть складові попиту і пропозиції на ринку цукру. 5. Вкажіть шляхи зростання ефективності бурякоцукрової галузі. 6. Назвіть головні причини зниження урожайності цукрових буряків в Україні та ефективності виробництва хмелю. 7. Яке значення для економіки країни має виробництво хмелю? 8. Яка ефективність вирощування хмелю в Україні? 9. Основні напрямки зростання ефективності хмелярства, можливості виходу на зовнішні ринки. 10. Яке значення для економіки країни має льон-довгунець? 11. Ефективність вирощування льону, попит і пропозиція на ринку? 12. Які заходи необхідно провести для відродження галузі льонарства в Україні? 13. Значення та сучасний рівень розвитку соняшника. 14. Що необхідно зробити, щоб підвищити конкурентоспроможність українського соняшника на внутрішньому і зовнішньому ринках? 15. Вкажіть методику визначення еколого-економічної ефективності кормових культур. 16. Значення кормових культур, поняття та структура кормової бази. 17. Попит і пропозиція на ринку кормових культур. 18. Значення та сучасний рівень розвитку картоплярства. 19. Значення та сучасний рівень розвитку овочівництва. 20. Заходи щодо зменшення надходження радіонуклідів у продукцію рослинництва. 21. Вкажіть основні шляхи зростання ефективності галузі рослинництва. Навчальні завдання
Завдання 20.1. Визначити тенденції у споживанні продукції галузі рослинництва населенням України відносно до раціональних і мінімальних норм харчування та у динаміці за 1990–2008 рр. Вихідна інформація. Необхідні дані містяться у Методика виконання. На основі наведених у таблиці 20.1 даних визначити відношення рівня споживання основних видів продукції рослинництва у 2008 році відносно до раціональної і мінімальної норм харчування та до рівня 1990 року діленням даних за 2008 р. на відповідні нормативні та фактичні значення та множенням на 100 %. Оцінка отриманих результатів. Розраховані показники дадуть змогу встановити тенденції щодо споживання населенням України основних продуктів харчування рослинного походження відносно до раціональної та мінімальної норм, а також у порівнянні із базисним 1990 роком та у динаміці. Таблиця 20.1 Споживання продуктів
Завдання 20.2. За матеріалами річного бухгалтерського звіту конкретного підприємства визначити місце і роль основних сільськогосподарських культур в економіці підприємства. Вихідна інформація. Необхідні дані наведені у формі 7- АПК річного звіту „Реалізація с.-г. продукції рослинництва” та формі 9- АПК „Виробництво і собівартість продукції рослинництва ”. Методика виконання. Результати розрахунків доцільно оформити у вигляді таблиці 20.2. Питома вага окремої культури у всій посівній площі визначається діленням площі посіву даної культури на всю посівну площу господарства та множенням на 100 %. Питома вага окремої культури у грошових надходженнях визначається: а) діленням виручки від реалізації цієї культури на всю виручку підприємства та множенням на 100 %; б) та ж сама виручка від реалізації культури ділиться на виручку від рослинництва та множиться на 100 %; в) прибуток від даної культури ділиться на прибуток від рослинництва та множиться на 100 %; г) той же прибуток від культури ділиться на прибуток всього підприємства та множиться на 100 %. Оцінка отриманих результатів. Аналізуючи дану таблицю, важливо показати, яка із вирощуваних у господарстві культур відіграє найважливішу роль в економіці підприємства, тобто яка з них має найбільшу питому вагу в структурі посівів і найважливіше – у грошових надходженнях. Наприклад, найчастіше найбільші доходи підприємство має від технічних культур: в зоні Полісся – хмелю і льону, в зоні Лісостепу та Степу – цукрових буряків, соняшника. На другому місці, як правило, знаходяться зернові культури. Але ситуація може бути зовсім іншою в залежності від спеціалізації господарства. Наприклад, якщо основною галуззю рослинництва є овочівництво, то і доходів воно дає найбільше. Таблиця 20.2 Місце і роль основних сільськогосподарських культур
Завдання 20.3. Користуючись даними річного бухгалтерського звіту підприємства розрахувати економічну ефективність виробництва основних сільськогосподарських культур. Вихідна інформація. Необхідно скористатись формою
Методика виконання. Доцільно скористатись таблицею 20.3. Таблиця 20.3 Економічна ефективність виробництва основних видів продукції галузі рослинництва
Урожайність знаходимо у формі 9-АПК річного звіту. Наприклад, урожайність зернових – код 0255, п. 2, цукрових буряків – код 0310, п. 2 тощо. Затрати праці на 1 га посіву визначаються діленням останніх на зібрану площу, оскільки у річному звіті посівна площа не наведена. Наприклад, по зернових: значення коду 0258, п. 5 форми 9-АПК множимо на 1000 (щоб перевести з тис. люд.-год. у люд.-год.) та ділимо на значення коду 0010, п. 1. Аналогічно визначаються витрати праці на 1 ц продукції – діленням останніх на валове виробництво (у центнерах), тобто, якщо це по зернових, на значення коду 0258, п.1. Матеріально-грошові витрати на 1 га визначаються діленням значень коду 0010, п. 2. форми 9-АПК (по зернових) на код 0010, п.1. Собівартість 1 ц можна визначити діленням усіх затрат на валове виробництво або скористатись готовою цифрою. Наприклад, по зернових – це код 0258, п. 4 форми 9-АПК. Наступні показники визначаємо із форми 7-АПК. Середню ціну реалізації – діленням виручки від реалізації на кількість реалізованої продукції. По зернових – це значення коду 0010, п. 3 на значення цього ж коду п.1. Прибуток визначається відніманням від виручки повної собівартості продукції або у п. 4 форми 7-АПК. Збиток – у п. 5 цієї ж форми. Для визначення прибутку в розрахунку на 1 га посіву необхідно вищевизначений прибуток поділити на площу посіву, тобто значення показника № 2 таблиця 20.2. Рівень рентабельності визначається діленням прибутку
|