Поняття політичної економії, її предмет, метод і функції

Термін «політична економія» походить від грецьких слів «politicos» – державний, суспільний; «oicos» – дім, домашнє господарство; «nomos» – закон. Уперше цей термін вжив французький вчений Антуан Монкретьєн у «Трактаті політичної економії» в 1615 році. Термін «економікс» з’явився у 1890 році у праці англійського економіста Альфреда Маршалла «Принципи економікс».

Різниця між двома науками полягає в тому, що економікс вивчає, у який спосіб люди і суспільство здійснюють остаточний вибір рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів і розподілу їх для споживання.

Політична економія вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання різноманітних товарів і послуг.

Предмет політичної економії – виробничі відносини і притаманні їм економічні закони у взаємозв’язку з продуктивними силами та надбудовою суспільства.

Функції політичної економії:

1) пізнавальна (гносеологічна) – полягає у розкритті сутності економічних законів і категорій, з’ясуванні механізму їх дії;

2) практична – полягає у використанні здобутих знань в практичній діяльності людей; розробці наукових основ управління господарством; у винайденні найбільш адекватних форм розв’язання економічних суперечностей; знайденні раціональних шляхів виходу з економічної кризи, реформуванні основ управління;

3) методологічна – полягає у виробленні наукових підходів, методів і засобів дослідження економічних процесів і явищ;

4) світоглядна – політекономія – складова вчення про суспільство, тому при дослідженні економічних процесів і явищ вона повинна спиратися на певну систему поглядів на світ, що склалася у суспільстві і місце людини в ньому;

5) теоретична – допомагає розкрити розвиток певної системи виробничих відносин у взаємодії з продуктивними силами в системі економічних законів і категорій.

6) виховна – полягає у формуванні наукового економічного мислення, відповідної психології людей;

7) ідеологічна – полягає у формуванні на основі економічних знань в індивідів, соціальних верств певної поведінки (діяльності), спрямованої на реалізацію своїх інтересів, вирішення існуючих соціально-економічних проблем.

Метод політичної економії – система теоретичних підходів, способів, засобів, прийомів, операцій, за допомогою яких пізнають виробничі відносини, економічні закони та механізми їх дії, тобто пізнають те, що утворює предмет цієї науки.

Методи політичної економії класифікуються на такі види:

1) діалектико-матеріалістичний метод – принцип діалектики означає, що і матерія, і свідомість розвиваються за законами діалектики: законом роздвоєння цілого на протилежності, внутрішня боротьба між якими є джерелом розвитку; законом нагромадження у предметів кількісних властивостей, що призводить до зміни його якісного стану; законом заперечення заперечення, згідно з яким нове, прогресивне заперечує застаріле, але зберігає у своїй основі певні його властивості. Принцип матеріалізму ґрунтується на первинності матерії і вторинності свідомості. Так, при вивченні товару спочатку аналізують його споживчу вартість, пов’язану з речовим змістом, а потім – вартість, яка є суто суспільним явищем;

2) системний метод – передбачає підхід до виробничих відносин як до цілісної системи, в якій окремі виробничі відносини і економічні закони знаходяться у функціональних, причинно-наслідкових, прямих і зворотних зв’язках; цей метод має на меті з’ясувати структуру цілісної системи виробничих відносин, функції її елементів та зв’язків між ними;

3) метод сходження від абстрактного до конкретного полягає у тому, що пізнання наукової дисципліни (процесу, явища тощо) повинно бути рухом від простого до складного, від загального до особливого, від нерозвинутого до розвинутого;

4) метод аналізу і синтезу полягає у мисленому розкладанні виробничих відносин і економічних процесів як цілого на їх складові частини;

5) також існують абстрактні, математичні, статистичні методи пізнання.