І етап - зародження політичної економії

Школа меркантилізму (остання третина XV ст.)

1 етап (XV – початок XVI) основною формою багатства представники меркантилізму вважали гроші у вигляді золота і срібла. Таке багатство, на їх думку, нагромаджувалося завдяки зовнішній торгівлі. Меркантилізм набуває форму монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту, інші аналогічні заходи.

2 етап – обстоювання прихильниками меркантилізму розширення зовнішньої торгівлі, відсутність заборони на вивезення грошей з країни. Представник французького меркантилізму А.Монкретьєн вперше надав визначення поняття «політична економія».

Недоліки:

1) неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм;

2) помилкове визначення вартості грошей (вважали, що вона зумовлена природними властивостями золота і срібла);

3) негативний вплив на розвиток торгівлі внаслідок рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт;

4) дотримання мінової концепції.

ІІ етап - класична політична економія (XVІІ – перша половина ХІХ століть)

Засновники Вільям Петті, П’єр Буагільбер, Франсуа Кене; найвище досягнення – праці Адама Сміта та Давида Рікардо. Зосередили увагу на аналізі відносин у сфері виробництва і його закономірностей. Започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність є єдиним джерелом вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення. Досліджували доходи основних класів буржуазного суспільства, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу. Вперше досліджувалася проблема економічних законів, їх об’єктивний характер, механізм дії, необхідність їх врахування і використання в господарській практиці.

Недоліки:

1) зведення вартості сукупного суспільного продукту до величини заробітної плати і прибутку без врахування постійного капіталу;

2) визначення вартості товару через механізм попиту і пропозиції;

3) відсутність наукового обґрунтування вартості товару робоча сила;

4) ототожнення поняття «капітал» з засобами виробництва;

5) трактування капіталістичного способу виробництва як одвічного ладу, тобто нехтування вимогами принципу історизму.

У Франції варіантом класичної школи політекономії була школа фізіократів (від грецького «phisis» – природа і «kratos» – влада), які вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу (Ф. Кене, Ж. Тюрго). Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Фізіократи проаналізували капітал як один із факторів виробництва і прибуток як форму доходу на капітал. Вони ввели в науковий обіг категорію «чистий продукт», який розглядали як обсяг і вартість сільськогосподарської продукції за вирахуванням усіх витрат. Промисловість, транспорт і торгівлю фізіократи вважали безплідними сферами, а працю людей і підприємців у цих сферах лише такою, що покривала витрати на їх існування. Економічна політика, на їхню думку, повинна здійснюватися відповідно до принципу «дозволяється робити хто що хоче, і йти, хто куди хоче». ф Кене розробив економічну таблицю, в якій уперше зробив спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві.