Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили.

Виробничі відносини з приводу зайнятості при капіталізмі формуються за сучасних умов з активною участю трьох суб'єктів: класу капіталістів (різних прошарків і верств), класу найманих працівників (різноманітних груп і прошарків) і держави, яка виступає і як підприємець, і як орган, що активно впливає на зайнятість у недержавному секторі, регулює відносини економічної власності у цій сфері.

Якщо узагальнити сказане, то можна дати таке визначення зайнятості за умов капіталізму: це сукупність виробничих відносин між різними економічними суб'єктами (найманими працівниками, капіталістами і державою), що виникають у процесі забезпечення працездатного населення робочими місцями та усвідомленої діяльності людей, спрямованої на виробництво товарів і послуг з метою створення прибутків для власників капіталу, отримання доходу на відтворення робочої сили і задоволення індивідуальних, колективних і суспільних потреб.

Виробничі відносини з приводу зайнятості розвиваються у певну сукупність таких відносин у різних формах зайнятості.

З погляду найповнішого використання працездатного населення, інтересів суспільства, а отже, використання найдосконалішої форми національного багатства слід виділяти повну зайнятість. Остання означає надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільне корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всіх потреб. Ця форма зайнятості є ознакою справедливого демократичного суспільства, оскільки дозволяє кожному бажаючому реалізувати свої сутнісні сили у процесі праці у разі її змістовності, а також є надійним чинником соціального захисту.

Наступною за значимістю формою зайнятості з погляду тих же критеріїв є раціональна зайнятість. Така зайнятість наявна в суспільстві при оптимальній (раціональній) структурі народного господарства з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів відповідно до потреб технологічного способу виробництва, адекватності структури робочих місць і трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньо-кваліфікаційної структури.

Капіталістичному типу суспільства найбільшою мірою відповідає ефективна зайнятість, тобто зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону, інтенсивного типу відтворення, а отже, критеріїв економічної доцільності найефективнішого використання основних типів капіталістичної власності і капіталу. Вона передбачає наявність циклічного характеру капіталістичного виробництва, а отже, резервної армії праці, значне недовикористання виробничих потужностей тощо.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах.Переважна частина працездатного населення у розвинених країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3 від загальної кількості, а в США – понад 75%).

У країнах СНД, у тому числі в Україні, переважає зайнятість, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Розвинені країни світу пройшли цей етап у 40–50-х роках XX ст. Нині там активно формується інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працівників, осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва й обігу та ін.

Відповідно до Закону України " Про зайнятість", прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи, що працюють за наймом, працюють самостійно (ІТП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у збройних силах; які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт, ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку та ін.

Аналогічно тому, як робоча сила є однією зі сторін людини-працівника, на макрорівні сукупна робоча сила ескладовою сукупного працівника. Сукупний працівник – це взаємопов'язаний технологічним способом виробництва, передусім суспільним поділом праці, комбінований персонал працівників, які безпосередньо або опосередковано беруть участь у створенні суспільних споживчих вартостей (у т. ч. втілених у послугах), що формують чистий національний продукт.

Формування сукупного працівника на мікрорівні поступово поширюється на макрорівень, тобто пов'язує робітників в окремих сферах і галузях народного господарства у комбінований персонал працівників, окремі ланки якого (персоналу) хоча й безпосередньо не впливають на предмети праці (наприклад, менеджери різних ланок та ін.), але без їхньої праці створення чистого національного продукту не можливе.

Значний вплив на формування сукупного працівника здійснює НТР, яка поглиблює суспільний поділ праці, сприяє утворенню нових загонів сукупного працівника.

Процес формування сукупного працівника поступово переростає межі окремих національних країн і набуває інтернаціонального характеру, в основі якого лежить поглиблення міжнародного поділу праці. Він посилюється утворенням інтеграційних регіональних об'єднань.

Відтворення сукупної робочої сили знаходиться у прямій та опосередкованій залежності від зайнятості. Пряма залежність між ними виявляється в тому, що, по-перше, зі зростанням чисельності зайнятих збільшується обсяг чистого національного продукту (у т. ч. національного доходу), який іде на споживання, по-друге, поступово зростає величина реальної заробітної плати, по-третє, вдосконалюється якість сукупної робочої сили (її загальноосвітній, кваліфікаційний рівні), а отже, її здатність створювати більші обсяги національного доходу тощо.

Опосередкований взаємозв'язок між цими величинами (зайнятістю і відтворенням сукупної робочої сили) виявляється, по-перше, у тому, що зі зростанням кількості і реальної заробітної плати зайнятого населення збільшується сума податків до державного бюджету, значна частка яких спрямовується на соціальні витрати. По-друге, чим більша частка національного доходу одержавлюється, тим могутнішою стає гігантська сила держави, а отже, її здатність розширювати свої економічні функції, у т. ч. збільшувати інвестиції в економіку, сприяти створенню нових робочих місць, здійснювати захист довкілля, що теж впливає на якість робочої сили. Значну роль держава відіграє, зокрема, у послабленні глибини економічних криз, а отже, частково перешкоджає вивільненню зайнятої робочої сили.