Політична еліта та політичне лідерство.

Різноманітні види політичної діяльності вимагають політичних лідерів. Поняття „ лідер ” залишається незмінним вже на протязі 100 років і означає (від англ.. leader – вождь, ведучий, керівник політичної партії чи суспільної організації).

Історичний аналіз цього поняття звертає нашу увагу на концепцію лідера Н.Макіавеллі (1469-1527). В його розумінні політичний лідер – е князь, який об’єднує навколо себе суспільство і використовує для цього будь-які засоби.

Значний вплив на розвиток політичної думки мала теорія лідерства, розроблена Ф.Ніцше (1844-1900). Особливо ж вплинули на сучасні концепції лідерства роботи Г.Тарда (1843-1904), який стверджував, що більшість людей не здатні до самостійної соціальної творчості, а тому джерелом прогресу в усіх сферах людського життя виступають активні особи.

Найбільший інтерес при розумінні явища політичного лідерства представляє класифікація політичного лідерства М.Вебера (1864-1920). Три основних типа політичного лідерства - традиційний, харизматичний та раціональний – відповідають трьом типам господарювання, описаного М.Вебером.

Для сучасних дослідників політичного лідерства інтерес представляє концепція американського дослідника М.Херманн, що виділяє чотири особливості дослідження лідерства:

- характер самого лідера;

- особливості його оточення (послідовники, виборці тощо);

- взаємозв’язок між лідером та його оточенням;

- конкретна ситуація за якої здійснюється лідерство.

Аналіз кожної особливості дозволив досліднику виділити чотири типа лідера – „прапороносець”, „служитель”, „торговець”, „пожежник”.

Лідери -„прапороносці” відрізняються власним баченням дійсності. Їм притаманне прагнення до кардинального перетворення існуючої політичної системи.

„Служитель” – це образ політика, який прагне постійно виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників, виборців.

„Лідер” - „торговець” прагне упевнити своє оточення таким же чином, як продавець товару прагне упевнити покупця купити товар.

Нарешті, „лідери - пожежники” реагують на питання та проблеми, події, породжені конкретною ситуацією.

Очевидно, для того, щоб в умовах політичної конкуренції стати політичним лідером, людина повинна мати певні інтелектуальні, психологічні та соціальні якості, бути активною. Однак в кожній країні конкретні історичні умови визначають специфічні вимоги до особистих якостей та поведінки політичних лідерів. Одна людина може виявити риси лідера на мітингу, інша – в повсякденній політико-організаційній роботі, третя – в особистому спілкуванні. Однак кожний політичний лідер повинен володіти наступними характеристиками: враховувати, виражати та відстоювати погляди тієї чи іншої групи; інтереси суспільства для нього повинні бути вище за особисті, саме це створює йому авторитет; здатність організовувати дії; комунікабельність та ораторські здібності, політичну культуру.

Зазначимо, що лідер повинен бути схожий зі своїм оточенням, своїми послідовниками, людьми, якими він керує. Він – „один з нас” (згадаємо хоча б особу Р.Рейгана, „раннього” Б.Єльцина), повинен мати „наші ” однакові чи близькі цілі та інтереси, переконання та принципи. Крім того, на наш погляд, лідер мусить раніше від інших помічати нові, прогресивні тенденції та можливості, вміло використовувати їх, бути здатним змінювати ситуацію.

Проблеми політичного лідерства набувають найбільшого інтересу поряд з дослідженнями політичних еліт (з яких власне й „виходять” лідери).

Термін „еліта” (франц. еlite – краще, добірне) тривалий час використовувався переважно для того, щоб підкреслити якісні ознаки сортів сільськогосподарських культур, порід тварин тощо. Згодом його стали використовувати в суспільствознавчій літературі стосовно до політичних структур, і термін набув дещо іншого значення.

Сьогодні під політичними елітами розуміють невеликі групи людей, чиє положення в суспільстві дає їм можливість приймати рішення, що впливають на життя, розвиток суспільства, чи суттєво впливають на процес прийняття таких рішень. Якщо рішення мають загальнонаціональне значення і від них залежить подальша доля народу, країни, то мова йде про національні політичні еліти. Якщо рішення мають регіональне значення, то маємо справу з регіональними елітами. Передбачається, що люди, які утворюють еліти, володіють якостями, знаннями, підготовкою та досвідом, необхідним для кваліфікованого управління суспільством, прийняття правильних і необхідних рішень.

Політичні еліти поділяють на правлячі та опозиційні, або контреліти. Правляча політична еліта тісно пов’язана з економічною елітою, панівними прошарками суспільства.

Однак еліта – це не просто сукупність „добірних”, діючих самостійно людей. Це люди, які близькі за своїм походженням, інтенсивно взаємодіючі між собою, та такі, що мають спільні цінності, цілі. Політичні еліти володіють наступними рисами:

а)максимальною концентрацією влади;

б)поповнення еліт (рекрутування) з вищих верств населення;

в)внутрішньою згрупованністю та взаємозв’язком;

г)спільністю політичних поглядів та переконань;

д)спільними інтересами та прагненнями.

Таким чином, еліти представляють собою дещо згруповані замкнуті соціальні об’єднання. Як правило, ці системи закриті, вони мають безліч „фільтрів” формальних вимог до претендентів на відповідну посаду (партійність, стаж роботи, вік, освіта тощо).

В нашій країні тривали час існувала номенклатурна система рекрутування політичної еліти. Для неї були характерними ідеологічний і політичний конформізм (пристосовництво), особиста відданість керівникові, відсутність моральних принципів та обов’язкове знання правил „апаратної гри”. Така система поповнення еліти відкинула найбільш обдарованих, чесних та порядних людей, які не приймали таких правил гри.

Боротьба за владу у Київській Русі

«...Коли вбили Бориса, закутали його окаянні в шатро, і поклали на повіз, і повезли його, а він ще дихав. І побачив це окаянний Святополк, що Борис ще дихає, і послав двох варягів покінчити з ним. Коли вони прийшли і побачили, що він ще живий, то один із них видобув меч і ввігнав його в серце. І помер блаженний Борис... А ті окаянні вбивці прийшли до Святополка, неначе похвалу заслужили... Святополк же окаянний став думати про себе, міркуючи так: «Оце убив Бориса, а як би ще вбити і Гліба?» І надумав Каїнове діло, послав до Гліба таку брехню сказати: «Приїжджай якнайшвидше, батько тебе кличе, дуже хворий він». Гліб же сів на коня і пішов з малою дружиною... І коли він молився в сльозах і несподівано з’явилися послані Святополком на вбивство... а кухар Глібів, на ймення Торчин, ввігнав ніж і зарізав Гліба... Святополк же окаянний і злий вбив Святослава, пославши до гір Угорських..., і став думати: «Коли переб’ю всіх братів своїх, буду один володіти Руською землею». Так розмишляв він [...], а не знав, що Бог дає владу кому хоче...»

Завданн я Висловте власну думку щодо проблеми моральності та доцільності в політиці, використавши як приклад дії Святополка.