Охарактеризуйте роман-притчу як модифікацію параболічного роману.

Парабола - невелика розповідь алегоричного характеру, що має повчальний зміст і особливу форму нарації, яка рухається ніби по кривій (параболі): почата з абстрактних предметів, розповідь поступово наближається до головної теми, а потім знову повертається до початку, наприклад, Притча про блудного сина в Новому Завіті.

Головні характеристики:

1. Алегоричність.

2. Тяжіння другого плану до багатозначності символу

3. Співвіднесеність з жанром притчі.

Саме в XX столітті з'являються такі терміни як роман -притча, роман- парабола. Риси параболічного оповідання в тій чи іншій мірі притаманні багатьом скільки-небудь значним творам світової літератури. Наявність символу, якогось другого плану, що визначає зміст і завдання книги, присвоює їй риси параболи.

Приклади: роман -притча Т. Уайлдера «Міст короля Людовика Святого» (1927), філософські алегоричні романи і повісті- притчі П. Лагерквіста, наприклад, «Кат»(1933), У. Голдінга " Володар мух " (1954) та ін,

Притча- невеликий афористичний твір дидактичного змісту.

«Біблійна притча виступала потужнім мистецьким засобом розкриття, пояснення і пізнання чільних аспектів іудейського, а згодом християнського віровчень. Компактна структурно-логічна будова і тенденція до економії образно-стильових засобів робили її зразком ідеальної відповідності жанрової форми жанровому змісту. Притчова фабула служила для підтвердження наперед заданої світоглядної чи моральної тези. Локальна колізія виконувала в основному дві функції -

ілюстративну і повчальну. Головна ідея притчі розкривається способом дидактичного смислотлумачення. /.../

«Володар мух» В. Голдінга: «Роман побудований за законами притчового способу сприйняття дійсності - Голдінг оповідає нібито реалістичну, на перший погляд, історію про нещасливий випадок з дітьми, але те, що він розказує, своїм

філософським змістом виходить далеко за межі твору. Відокремлений від усього світу острів - це модель людства, це перевірка та переконливий доказ голдінгівських ідей та висновків щодо історії та перспектив цивілізації, про звіра всередині людської душі. За законами притчового морально-філософського

експерименту час і простір набувають універсального відтінку, це історія «на всі часи», бо стосується чогось надзвичайно суттєвого, і, на думку письменника, споконвічного. І тому кожен герой – не просто індивід, особистість з тільки їй притаманними рисами, це ще й носій певної поведінки, якихось життєвих принципів». образи у романі «Володар мух» перевершують межі звичайної типізації чи індивідуалізації, набуваючи алегоричної універсалізації, що також є характерною ознакою притчової форми.

Біблійна притча про блудного сина і роман «Володар мух» мають низку спільних художніх ознак: (1) наявність притчового морального експерименту, (2) універсальний характер часопростору, (3) універсальний характер морально-етичної ситуації, (4) перемога доброго начала, (5) пропаганда божественних принципів життя (6) специфічна оповідна манера, що окреслює притчевість тощо. Отже, сучасні письменники використовують притчові жанрові властивості з метою набуття текстом цієї високої універсальності. Більшість філософських

романів сучасності живляться саме цим здобутком біблійного жанру.

5. Охарактеризуйте роман-алегорезу як модифікацію параболічного роману. (хорове, російсько-укр гугл взагалі про таке не чув, це з якогось англ. джерела)

Парабола - невелика розповідь алегоричного характеру, що має повчальний зміст і особливу форму нарації, яка рухається ніби по кривій (параболі): почата з абстрактних предметів, розповідь поступово наближається до головної теми, а потім знову повертається до початку, наприклад, Притча про блудного сина в Новому Завіті.

Головні характеристики:

1. Алегоричність.

2. Тяжіння другого плану до багатозначності символу

3. Співвіднесеність з жанром притчі.

Саме в XX столітті з'являються такі терміни як роман -притча, роман- парабола. Риси параболічного оповідання в тій чи іншій мірі притаманні багатьом скільки-небудь значним творам світової літератури. Наявність символу, якогось другого плану, що визначає зміст і завдання книги, присвоює їй риси параболи.

алегорія є розповідь, в якій деталі представленого світу володіють багатозначністю. Вони щось означають не тільки самі по собі, але і позначають другий порядок подій або понять. Нарація одного узгодженого набору обставин неявно несе інший рівень розуміння. абстрактні сутності - пороки, чесноти, стани розуму, ставлення до життя - часто персоніфікується з подальшим акцентом на капіталізації та найменуванні. Таким чином, ми знаходимо спосіб, в якому абстрактні риси злиті з конкретними об'єктами і, навпаки, ідеї втілюються в оповіді.

Протилежності займають центральне місце в алегоричній процесу. певні персонажі (і, таким чином ідеї) ранжуються один проти одного на манер полярностей тьма і світло, день і ніч, смерті і життя. У схемі моральних полярностей алегоричний герой зазвичай рухається через шаблон дій, мережу перешкод і спокус. Таким чином, мотив квесту (зазвичай архетипической і більш ніж індивідуального значення) зазвичай присутній в алегорії.

Кожен знаходить такі постаті, як лиходія, мудреця, шахрайського героя, трікстера і так далі. характеристика в чоловічих і жіночих персонажів визначається (як і у всіх алегорії) строго по їх моральних позицій.

Приклад - Габріель Окара “Голос”

6. Охарактеризуйте роман-метафору як модифікацію параболічного роману.

Парабола - невелика розповідь алегоричного характеру, що має повчальний зміст і особливу форму нарації, яка рухається ніби по кривій (параболі): почата з абстрактних предметів, розповідь поступово наближається до головної теми, а потім знову повертається до початку, наприклад, Притча про блудного сина в Новому Завіті.

Головні характеристики:

1. Алегоричність.

2. Тяжіння другого плану до багатозначності символу

3. Співвіднесеність з жанром притчі.

Саме в XX столітті з'являються такі терміни як роман -притча, роман- парабола. Риси параболічного оповідання в тій чи іншій мірі притаманні багатьом скільки-небудь значним творам світової літератури. Наявність символу, якогось другого плану, що визначає зміст і завдання книги, присвоює їй риси параболи.

Серед безлічі визначень сучасного роману по праву побутує і " роман-метафора". Одна з основних його особливостей виявляється в тому, що метафора, як пише В.Д. Дніпрова, кажучи про романи Ф. Кафки, " застосована... до всього цілого [твори], злита з усім його ємним і багатим змістом" [158]. За аналогією з поетичним мистецтвом можна сказати, що, як в " П'яному кораблі" А. Рембо і сонеті С. Малларме " Лебідь", ця метафора розгорнута, завдяки чому відбувається " метафорична організація" романного світу і романного тексту [159].

Не тільки " Процес" або " Замок" Кафки, але головним чином проза останніх десятиліть - " Жінка в пісках" (1963) К. Абе, " Гра в класики" (1962) X. Кортасара, " Загибель всерйоз" (1965) Л. Арагона, " Парфюмер" (1985) П. Зюскіндановий художній сенс виникає в романі завдяки метафоричній переносності. Метафора - безпосередньо і образно претворенное бачення художника. І принцип переносності у зближенні і з'єднанні явищ заснований тільки на безмежної свободи " логіки уяви", аж до того (особливо в ХХ столітті), що метафори, якщо скористатися судженням Х.Л. Борхеса, народжені»не відшукування подібностей, а з'єднанням слів" [165]. У ньому зображується аж ніяк не та дійсність, що знайома читачеві з особистого досвіду... Автор запрошує читача побачити лише ті предмети, вчинки, слова, події, про які він повідомляє, не намагаючись надати їм ні більше, ні менше того значення, яке вони мають стосовно його власного життя або його власної смерті.

Приклад Роб-Гріє " в лабіринті". художній світ " лабіринту" в романі Робб-Гріє єдиний з художньою формою " лабіринту". Зображений у назві [176], " лабіринт" суть симультанність і метафори світу, і метафори авторського " я", і метафори романної форми.

Безіменний солдатів в незнайомому для нього містечку має зустрітися з родичем (?) Померлого в госпіталі солдата і передати коробку з його речами. Не знаючи ні цієї людини, ні точного часу, ні місця зустрічі, солдат з надією виконати доручення блукає вулицями, поки сам не виявляється смертельно пораненим кулею окупантів. Це оповідання розгортається в зупиненому часу, прикмети якого незмінні. Сутінковий світло і нічна темрява - ознаки часу доби; зима - вічно триваюче час року; війна - безликий згусток історичного часу (чи то перший, чи то друга світова війна? А швидше за все - війна взагалі). Як і об'єктивне, суб'єктивне відчуття часу також невизначено: відчуття точної тривалості очікувань і ходінь солдата втрачено їм і може бути позначено одним словом " довго".

Фабульная схема роману спрощена до схеми лабіринту. Простір замкнуто: " вулиця" - " кафе" - " кімната" (" казарма"). Замкнуто і для персонажа, і для оповідає аноніма [177], що позначає себе як " я" у першій фразі: " Я тут зараз один, в надійному укритті" (241). Місце дії - " вулиця", " кафе", " кімната" - незмінно повторюється, відзначаючи, ніби лабіринтові тупики, кругообертання, в яке залучені в романному світі Робб-Гріє все і вся. Однакові вулиці з однаковою снігом і залишеними перехожими слідами. Один і той же хлопчик, то проводжаючий солдата, то тікає від нього, то з несподіваним постійністю виникає перед солдатом на вулиці, в кафе, в незнайомій кімнаті. Випадково зустрінута солдатом в одному з будинків жінка, яка то пригощає його хлібом і вином, то стає доглядальницею пораненого солдата. Одне і те ж кафе, куди час від часу заходить солдат...