Здатність зберігати сталість хімічного складу і фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища називають г о м е о с т а з о м.

Ця сталість забезпечується роботою систем органів кровообігу, дихання, травлення, виділення і ін., виділенням в кров біологічно активних хімічних речовин, що забезпечують взаємодію клітин і органів.

Обмін речовин, метаболізм – закономірний порядок перетворення речовин і енергії в живих системах, спрямований на їх збереження і само відтворення; основна ознака живої матерії. Являє собою тонко відрегульовану, цілісну систему хімічних реакцій в організмі, що склалася в результаті тривалої еволюції.

Процеси росту і розвитку є загально біологічними властивостями живої матерії. Ріст і розвиток людини, який починається з моменту запліднення яйцеклітини, являє собою безперервний поступальний процес, який відбувається протягом всього життя. Процес розвитку стрибкоподібний, і відмінність між окремими етапами, або періодами, життя зводиться не тільки до кількісних, а й до якісних змін. Під розвитком в широкому розумінні цього слова слід розуміти процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в організмі дитини і приводять до підвищення рівня складності організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в себе три основні фактори: ріст, диференціювання органів і тканин, формоутворення (набуття організмом характерних, властивих йому форм). Вони перебувають між собою у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. Однією з основних фізіологічних особливостей процесу розвитку, яка відрізняє організм дитини від організму дорослого, є ріст, тобто кількісний процес, що характеризується безперервним збільшенням маси організму і супроводжується зміною кількості його клітин або їхніх розмірів.

Ріст – один із проявів індивідуального розвитку організмів, пов’язаний із збільшенням їхньої живої маси.

Розвиток – індивідуальний розвиток (онтогенез), який виявляється в сукупності послідовних морфологічних, фізіологічних і біохімічних змін, що відбуваються в організмі з моменту зародження і до кінця життя.

Модуль1. Охорона здоров’я дітей та підлітків. Стан здоров’я дітей та підлітків – складова частина навчального процесу.

Тема 3. Генетична програма індивідуального розвитку людини.

План.

1. Визначення онтогенезу.

2. Генотип і фенотип. Роль спадковості і середовища у розвитку організму.

3. Спадкові порушення розвитку дітей. Поняття про інклюзивну освіту.

4. Причини та загальні механізми вроджених вад розвитку. Внутрішні

чинники порушень розвитку (мутації, ендокринні хвороби та метаболічні

дефекти, перезрівання статевих клітин, вік батьків).

5. Зовнішні чинники порушень розвитку (фізичні чинники, хімічні чинники,

біологічні чинники). Сумісна дія генетичних і середовищних чинників

(гаметопатія, бластопатія, ембріопатія, фетопатія). Механізми

тератогенезу. Порушення поділу клітин. Порушення міграції клітин.

Порушення диференціації.

6. Загальна характеристика основних закономірностей росту і розвитку дітей

і підлітків. Періодизація онтогенезу, її критерії. Характеристика

ембріонального періоду розвитку організму.

1.3.1 Визначення онтогенезу.

Онтогенез – індивідуальний розвиток особини (організму) з моменту зародження до природної смерті.

1.3.2. Генотип і фенотип. Роль спадковості і середовища у розвитку організму.

Генотип – сукупність усіх генів клітини, локалізованих у ядрі; це спадкова основа організму.

Фенотип – сукупність властивостей і ознак організму, що склалися на основі взаємодії генотипу з умовами зовнішнього середовища.

Фенотип ніколи не відображає генотип цілком, а лише ту його частину, яка реалізується в даних умовах онтогенезу. Організм дитини розвивається в конкретних умовах середовища, яке безперервно діє на організм дитини і значною мірою визначає хід його розвитку.

Ще І.М.Сєченов зазначав, що «… організм без зовнішнього середовища, яке підтримує його існування, неможливий, тому в наукове визначення організму повинне входити і середовище, яке впливає на нього, а, оскільки, без останнього існування організму неможливе, то суперечки про те, що в житті важливіше – середовище чи саме тіло – не мають найменшого значення».

Хід морфологічних і функціональних перебудов організму дитини в різні вікові періоди підлягає дії генетичних факторів і факторів середовища. Залежно від конкретних умов середовища процес розвитку може бути прискорений або уповільнений, а його вікові періоди можуть наступати раніше чи пізніше, і мати різну тривалість. Якісна своєрідність організму дитини, яка змінюється на кожному ступені індивідуального розвитку, виявляється у всьому, передусім в характері його взаємодії з навколишнім середовищем. Не слід вважати, що біологічний фонд, з яким народжується дитина, не може бути надалі якоюсь мірою розхитаний чи змінений. Під впливом зовнішнього середовища, особливо його соціального боку, ті чи інші зумовлені спадковістю якості, можуть бути реалізовані і розвинуті, якщо середовище сприяє цьому, чи, навпаки, пригнічені.

1.3.3. Спадкові порушення розвитку дітей. Поняття про інклюзивну освіту.

Останнім часом у пресі все частіше з'являється інформація про інклюзивну освіту — навчання дітей з особливими освітніми потребами. Ідея навчання таких дітей у звичайній школі заснована на концепції інтеграції, розуміння того, що їх не треба віддаляти від ровесників, поміщати в умови тривалої ізоляції. Але коли школа приймає дитину з особливими освітніми потребами, вона бере на себе велику відповідальність і певні зобов'язання. Перш за все, необхідно вивчити потреби цієї дитини та її можливості. І звичайно ж, захворювання, яке має дитина.

1.3.4. Причини та загальні механізми вроджених вад розвитку. Внутрішні

чинники порушень розвитку (мутації, ендокринні хвороби та метаболічні

дефекти, перезрівання статевих клітин, вік батьків).