Театр і музика

Під час німецької окупації було дозволено відкрити декілька українських театрів, які ставили переважно класичні твори. Але не вистачало досвідчених режисерів і акторів(більшість їх евакуювалися в тил СРСР), тому вистави не були високого ґатунку. Окупанти вимагали концертів і вистав німецькою мовою, а згодом й взагалі закрили театри на Україні.

В тил СРСР, на Схід, переїхало 50 театрів. Активно діяли Київський театр опери і балету ім. Т.Шевченка, Полтавський театр ім. М.Гоголя, Дніпропетровський і Одеський театри опери і балету, що об’єдналися у єдину мистецьку установу. Театри висилали на фронт бригади, влаштовували між боями для бійців концерти, декламації, давали уривки п’єс. В цій діяльності відзначилися З.Гайдай, І.Паторжинський, відомі актриси Наталія Тимошенко і Світлана Коваль, що виступали з читанням творів І.Франка, Т.Шевченка, Л.Українки, сучасних авторів. Актори І.Паторжинський і М.Литвиненко-Вольгемут сотні раз виконували на фронті, в госпіталях дует Карася і Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм». Бійцям дуже подобалися гумористичний дует Ю.Тимошенка(Тарапуньки) і Ю. Березіна(Штепселя), Ансамбль української пісні і танцю під кер. Л.Чернишової. Вони виступили на 7 фронтах – дали 2850 концертів для 800 тис. воїнів. Здобули визнання також нові музичні твори - кантата «Гнів слов'ян» М. Вериківського, присвячена єднанню слов'янських народів у боротьбі проти спільного ворога, «Клятва» Ю. Мейтуса, «Український квінтет» Б. Лятошинського, багато інших.

Українська кінодокументалістика Глибокого патріотизму було сповнене й кіномистецтво. Евакуйовані українські кіностудії (Київська — до Ашхабада, а Одеська—до Ташкента), як і вся радянська кінематографія в той час, брали участь насамперед у створенні короткометражних фільмів, що виходили на екрани у вигляді кінозбірок. Знімалися кінорепортажі, документальні фільми, оборонно-інструктивні фільми. Вже у 1941 році вийшов документальний фільм «З фронтів війни». У 1943 році на екрани вийшов перший номер кіножурналу «Радянська Україна». 50 українських операторів, ризикуючи життям, знімали на фронті, підготували 300 документальних фільмів. Оператор Я.Давидзон знімав знаменитих партизанських керівників, бійців, дітей-героїв. Оператор Борис Вакар знімав знаменитий Карпатський рейд С.Ковпака і загинув в одному з боїв. Київський оператор В.Орлянкін пройшов з Волги до Дунаю, знімав «будинок Павлова», генерала В.Чуйкова, чеського героя Л.Свободу, льотчика О.Покришкіна. Особливе серед воєнної кінопубліцистики посідають документальні фільми Олександра Довженка «Битва за нашу радянську Україну» (1943) й «Перемога на Правобережній Україні».

Художні фільми часів війни Продовжувалася робота і над художніми фільмами, особливо відомими з яких стали «Олександр Пархоменко» режисера Л. Лукова, «Як гартувалася сталь» М. Донського, «Партизани в степах України» І. Савченка. Та найвищим досягненням радянського кіномистецтва умовах війни вважався фільм «Райдуга» режисера Марка Донського сценарієм Ванди Василевської. Героїня фільму, партизанка, проста селянка Олена Костюк(у цій ролі відома актриса Наталія Ужвій) повертається у рідне село в свою хату, щоб народити дитину. Фашисти захоплюють в полон Олену, жорстоко допитують її, не гребуючи ніякими засобами, щоб здобути свідчення про партизан. Гине дитина Олени. Драматургія фільму побудована на зіткненні двох крайнощів: силі духу простої українки і дикості та жорстокості завойовника. Жінка йде на смерть, впевнена, що її шлях вірний. Ця картина одержала чимало призів і серед них «Оскара» — премію Академії мистецтва США. Фільм викликав неабияке захоплення у президента Ф.Рузвельта. Інший фільм М. Донського — «Нескорені» — одержав Золоту медаль на VII Венеціанському міжнародному кінофестивалі.